Патріоти України пропонують допис Олега Вишнякова

Друзі! Варто пригадати одну зі страшних сторінок історії України. 15 грудня 1934 року в підвалах київського Жовтневого палацу через вирок виїзної сесії Військової колегії Верховного Суду СРСР почалися розстріли 28 відомих українців – письменників, громадських діячів. Їх звинуватили в участі у вигаданому чекістами "Об'єднанні українських націоналістів", яке мало на меті "підготовку терористичних актів проти зверхників російських комуністів".

Усе розпочалося з убивства першого секретаря Ленінградського міського комітету ВКП(б) Сергія Кірова. Його застрелили просто в коридорі. Ця подія стала каталізатором чисток усіх, хто був небажаним для більшовицького режиму. Не виключено, що це вбивство було скоєно під патронатом самої влади, яка використала його у своїх інтересах.

Читайте також: Наша еліта – в урочищі Сандармох. 79 роковини жахливого злочину проти України. ФОТО

Підсумком події стало схвалення Всеросійським центральним виконавчим комітетом СРСР постанови "Про порядок ведення справ про підготовку або здійснення терористичних актів". Згідно з нею, "слідство" у справах проводили всього 10 діб.

Спершу почали засуджувати росіян. Розстріляли 66 осіб і заслали п'ятьох. Згодом дійшла справа й до українців. Загалом засудили 37 осіб. Це були яскраві представники української інтелігенції, люди, які могли багато зробити для розвитку українства. Серед них відомі письменники Дмитро Фальківський, Олекса Влизько, Кость Буревій, Григорій Косинка, Іван і Тарас Крушельницькі, про яких я розповідав вам раніше.

Григорій Косинка

Перед смертю Григорій Косинка встиг написати дружині листа. "Пробач, що так багато горя приніс тобі за короткий вік. Прости, дорога дружино, а простивши – прощай. Не тужи, кажу: сльозами горя не залити. Побажаю тобі здоров'я. Побачення не проси, не треба!". Саме вона, Тамара Мороз-Стрілець, першою дізналася, де похований чоловік. Це – місце на дільниці №7 у північно-східному кутку Лук'янівського кладовища у Києві. Там, у братській могилі, лежать усі страчені за тією справою "терористи". 18 грудня 1994 року на цьому місці встановили дерев'яний хрест із табличкою з іменами всіх несправедливо закатованих людей.

Читайте також: Бабин Яр і два злочини, які не повинні повторитися

На жаль, відлуння цих страшних подій і досі чутно в наших реаліях. Страшна антиукраїнська політика тоді призвела до повного винищення української інтелігенції, яку не так уже й просто відновити, навіть через сторіччя. А саме такі люди мали б стати біля керма держави, бо любили Україну понад усе. Сподіваюся, що українська молодь, вивчаючи такі сторінки історії, зможе винести з них потрібний нам усім урок та наслідуватиме приклад своїх предків.