Справжній козак "Мамай": Вражаюча історія повстанця із Рівненщини, якого не зломила радянська каральна машина (фото)

Звичайна архівно-кримінальна справа. Анкети, протоколи, акти. Та одразу відчуваєш, що повстанець Олександр Панчук-«Мамай», 1918 року народження, уродженець с. Іваннє Дубнівського району, людина з криці. Про нього були згадки в окремих радянських документах, але доля залишалася невідомою. Патріоти України пропонують вам прочитати вражаючу історію справжнього Героя, якою поділилися у соцмережі "Фейсбук" в спільноті "Патріоти України - єднаймося!".

15 липня 1945 року червонопогонники та одна зі спецгруп напали на боївку СБ, яка перебувала на Сатиївських хуторах Дубнівського району Рівненської області. Командира боївки надрайонного референта СБ «Мамая» було важко поранено у голову та ноги і захоплено у полон.

Радянські карально-репресивні органи володіли інформацією, що він є керівником ОУН з 1940 року, а членом Організації українських націоналістів став у 1938 році, активно боровся з радянською владою на Дубенщині. Його родина у складі батька Леонтія Микитовича, матері Мотрони Мелентіївни та брата Федора була виселена у 1940 році, майно конфісковане.

Після поранення «Мамай» осліп та майже втратив можливість говорити, рухатися. Спочатку він перебував у Дубенській в’язниці, а потім його перевезли у Рівне. "Мамай" затято мовчав. Неодноразово його відправляли на судово-медичні експертизи у Львівську психіатричну лікарню. 6.02.1948 інваліда, якого постійно утримували у в’язницах Рівного, Києва, Львова, визнали психічно здоровим і продовжували тортурувати та допитувати далі. Щоб засудити, активно розшукували потрібних органам свідків.

Як пригадував в’язень рівненської в’язниці Анатолій Новак, його товариші по недолі добре знали повстанця «Мамая»: «За таких обставин старожили нашої «хатини» пригадали недавнiй час, коли разом з ними сидiв «Мамай» - курiнний з групи «Енея». «Мамаю» в бою з каральними вiйськами МДБ вибухом снаряда вiдiрвало обидвi ноги вище колiн.

Понiвечене тiло партизана як захопленого «языка» привезли до внутрiшньої в’язницi i без жодної медичної допомоги помiстили в камеру на повiльне вмирання. Але сильне молодече тiло витримало велику втрату кровi. «Мамай» продовжував жити назло своїм ворогам. Тривалий час «санiтари» й перев’язочнi матерiали вишукувалися у замкненому середовищi камери, i здоров’я скалiченого повiльно почало поправлятися.

Його стан не залишився поза увагою тюремщикiв, i вони почали викликати «Мамая» на допити. Щоб якось його безногого доставити до кабiнету слiдчого, наглядачi використовували брудну тачку вiд котельнi. Цiєю тачкою з грюкотом пiд’їжджали пiд самiсiнськi камернi дверi. У таких випадках сам «Мамай» жартував: «Треба збиратися, уже подали коня вороного».

З тяжкими ранами в нелюдських умовах цю людину бiльше двох рокiв гноїли в застiнках однiєї камери, жодного разу не надавали медичної допомоги. Аж пiсля завершення слiдчого процесу 1950 року «Мамая» перевели до лiкарняного в’язничного блоку. Про його подальшу мученицьку долю в’язнi нiчого не вiдали».

Ув’язнені нічого не знали через те, що каліку, але нескореного повстанського командира «Мамая» вироком Воєнного трибуналу Прикарпатського військового округу від 27 грудня 1950 року засуджено до розстрілу. Олександра Панчука-«Мамая» було розстріляно у Рівному 30 березня 1951 року.