Чи можна перемогти ворога, стоячи навколішки?

Сьогодні на світанку прочитав одну загадкову і мало ймовірну ідею щодо звільнення Донбасу від бандитів. Мабуть, вона автору наснилася, але все ж цікава. З деталями ознайомитесь у моїй публікації щодо цього, яка розміщена на ресурсі міжнародної радіостанції «ЭХО Москви», де до 2014 року я друкувався регулярно. Аж до 21 травня вище названого року. Вранці, о 7 годині 45 хвилин, я виставив у своєму блозі ЭМ пост «Чем на самом деле занимались сотрудники LifeNews под Краматорском? Видеодоказательство».

У радакції «ЕХА…» мою статтю виставили на саме лобне місце – під заголовок сайту. Години за дві на лічильнику прочитань уже значилося майже 30 тисяч ознайомлень. Я подався у своїх справах, і лише під обід вирішив заглянути: а скільки ж людей прочитали статтю? Одначе на моє здивування виявив, що моєї статті на платформі Інтернет-видання уже не було взагалі. Як корова язиком злизала.

На тому місц, де раніше розміщалася моя стаття, тепер красувалася писанина головного редактора телеканалу LifeNews, пропагандиста ідей Кремля, котрий на чому світ стояв лаяв… мене за начебто брехню. Поруч було розміщено такого ж змісту публікацію власкора «Комсомольськой правды» з Донбасу, котрий буцімто спростовував усе написане мною. В його публікації вперше тоді було названо ополченця з Росії з кличкою-позивним «Моторола». Читачі – кремлівські ортодокси, що є слів поганих в їхньому «язику» розпікали мене. Під вечір на тому ж таки лобному місці сайта було виставлено публічну заяву головного редактора «ЭХА Москвы» Олексія Венедіктова. Вона називалася «По поводу публікации статьи Александра Горобца». Він писав, що редакція «шкодує за тим, що опублікувала» пост мого блога, попередньо досконально не вникнувши в суть його тексту…

З часом мені вдалося вияснити, що ж насправді сталося тоді у Москві.

Виявилося, що саме в той день Владімір Путін перебував у Пекіні. Чи сам прочитав в Інтернеті, чи йому підсунули роздруківку мого поста, Вождь і вчитель орків був страшенно роздратований. Зателефонував у Кремль главі своєї адміністрації п. Володіну, здається, дав команду негайно викликати на килим Ол. Венедіктова, одне слово, добряче провчити «ЭХО Москвы», аби начебто ліберали надалі не друкували подібних «дурниць». Олексій Олексійович змушений був нести свою, даруйте на слові, ср**у в Кремль для биття. Пісочили його там довго і жахливо. Припекли йому, либонь, добряче, бо історія не знала ще такого за без малого тридцять літ існування незалежної редакції (окрім,маубть, від «Газпрому», звідки черпаються гроші на радіостанцію), щоб головред видання спростовував якусь там публікацію. І його заступник, редактор сайту, до речі, - також.

Для «ЭХА…» цим усе не закінчилося. Почалося цькування редакції Дм. Кисельовим і його шизофренійною командую на телеканалах групи «Россия», пропагандистським помийним відстійником LifeNews, особливо настирливо і по-ворожому телекампанією «Звезда», відвертими прислужниками Путлєра з «Московского комсомольца», «Комсомольськой правды», московітськими психо-патріотичними Інтернет виданнями та іншими прибічниками ідеї наступу на Україну, прирощуванням нових земель до імперії. З`явилася хвороблива ідея закриття радіостанції та її дражливого для хворої на фашизм нового розливу сайту, який начебто надає слово ворогам створення Великої Росії. Прибічники Путлєра і Білокам`яній, перед приміщенням редакції «ЭХА Москвы», на високій щоглі встановили… унітаз. Кожен, хто поділяв ідею блокування роботи редакції, мав підійти і посмикати за ланцюжок. Себто, змити «ЭХО…» в каналізацію…

Вилаштовувалися цілі черги бажаючих проявити свій путлєровський психо-патріотизм… До честі московських співробітників редакції, вони не зателефонували мені, не написали жодного листа на мою адресу. Більше того, навіть не закрили мого блогу на своєму Інтернет ресурсі. Думаю, колеги мої розуміли, що все це хворобливий угар засліплення владою окремими людцями, великодержавна параноя. На один із виставлених після всіх подій мій матеріал, здається, на культурно-мистецькі теми, черговий редактор написав кілька слів: «Треба зачекати з публікаціями. Вас записано «нагорі» до числа «екстремістів». Публікація зашкодить нашому відновленню репутації у влади».

Сьогодні вранці я підготував пост з приводу ідеї колишнього народного депутата України М. Габаря, котру вичитав у стрічці Фейсбуку. Десь там у Москві аж до обіду вирішувалося, чи пропускати мене на сторінки «ЭХА…», чи ні. Як бачите, опублікували…

(Перепрошую за те, що подаю матеріал без перекладу на українську): "Одна из мало известных в Украине политических партий — Патриотическая отметилась оригинальной идеей восстановления мира на многострадальном Восточном Донбассе. Ее лидер, бывший народный депутат Украины Николай Габер предложил такой смелый и оригинальный план. Чтобы несколько тысяч полицейских Украины, сложив оружие на своей стороне, безоружными перешли через блок посты (их ежесуточно сюда-труда проходит десятки тысяч граждан Украины), и, образно говоря, под камерами телеоператоров пошли зачищать захваченные города и села.

Господин Габар пишет о том, что боевики, скорее всего, стрелять не будут. Для них сегодня сложилась патовая ситуация. Россия их к себе не пропускает, боясь пожара военного майдана на своей территории. В то же время, заявляя о необходимости как бы «пришить» ранее отрезанные ломти в виде так называемых ДНР и ЛНР назад в состав Украины, конечно же, окончательно похоронив бредовую идею создание некой Новороссии. Конечно же, так называемым «повстанцам» остается надежда лишь на милосердие в виде амнистии со стороны украинской власти. Потому приход безоружных киевских полицейских, законная и официально оформленная сдача оружия представителям украинской власти, освобождение ранее захваченных различными боевыми группировками зданий, военных казарм и других помещений послужило бы началом процесса мирного возвращения «мятежных» территорий в состав материнской Украины и первым твердым шагом в направлении амнистии для тех, кто оступился. Ведь как-то нужно заканчивать эту глупую, никому не нужную войну…

Верю ли я, например, в идею Николая Габаря? Скорее всего нет, чем да. Потому, что за время боевых действий в украинском Донбассе выросла, создалась группа людей, кому определенно выгодна ... война. Это прежде всего определенной части украинских военных и полицейских, которые, так бы сказать, организовывают, отвечают за пересечение режимных территорий гражданами, всевозможными грузами и товарами. Законным путем или контрабандой. Множество фактов, о чем пишет украинская пресса, свидетельствует о том, что люди на блок-постах, их отцы-командиры просто таки пухнут от «левых заработков» на контроле пересечения временной линии размежевания. Потому им выгодна война.

Этих подлинных воров с автоматами и овчарками на поводке, отъявленных мародёров контролируют люди в структурах власти, которые получают с «линии боевых действий» откаты от ежедневного заработка на так называемой передовой. Потому им фактически выгодно кровопролитие на Донбассе, они естественно будут против всяких идей прекращения бойни на части украинской территории. Ихнее лобби уже укрепилось и в Кабмине, и в Верховной Раде.

Да и нет пока никаких законодательных рычагов решения конфликта по формуле Патриотической партии. Ну, предположим, так называемый «правоохранитель ДНР» сдал автомат и пистолет украинскому полицейскому. И что дальше? Он что, уже свободен и чист? Может дальше возвращаться на шахту, или к трактору? А ведь убито за время конфликта в Донбассе более одиннадцати тысяч украинцев! Более того, совсем недавно глава государства П. Порошенко количество боевиков на Донбассе определил числом в тридцать тысяч человек. Как и кто их должен люстрировать? Ведь никто и никогда, к примеру, не сможет простить и забыть, как в 2014 году трое подростков вдруг на блок-посту громко крикнули «Слава Украине!». Их тут же безжалостно скосили автоматной очередью. Неужели и этих мерзавцев нужно амнистировать?

После трех лет войны, человеческой грязи, крови, слез в Донбассе все очень-очень сложно. Но двигаться в сторону мира непременно нужно. И потому хорошо, что появилась и подобная, пусть и фантастическая идея возврата Украине ее государственной территории, так бы сказать, «чистыми руками». Люди обсудят ее, и все равно, верю в это, найдут разумный компромисс".