Екс-соратниця Саакашвілі зачастила до Москви: У Ніно Бурджанадзе досить важка ситуація з передвиборчою кампанією у Грузії, - професор з Тбілісі

У стосунках Москви і Тбілісі все більше туману, який намагається розвіяти Ніно Бурджанадзе, екс-голова парламенту Грузії і двічі в.о. президента країни. Минулої середи вона вдруге за рік зробила вояж до столиці Росії, де зустрілася, згідно з повідомленнями, з головою Державної думи РФ Сергієм Наришкіним. Про це пише на сайті Крим.Реалії професор державного університету Ілії Олег Панфілов, передають Патріоти України.

Судячи з усього, у Ніно Бурджанадзе складається досить важка ситуація з передвиборчою кампанією у Грузії, якщо вона вкотре за останні два роки приїхала до окупантів своєї країни. До Ніно Бурджанадзе у Грузії дуже специфічне ставлення, якщо не сказати ‒ ніяке.

За соціологічними опитуваннями рейтинг її партії «Демократичний рух ‒ Єдина Грузія» знаходиться у кінці списку партій, які оголосили про свою участь у виборах. Це пов'язано не тільки з її відверто проросійською позицією, а й з біографією колись відомого діяча і учасника «революції троянд» 2003 року. Вона виявилася серед протестних політиків, які не стали підтримувати Шеварднадзе, але з часом відійшли і від Саакашвілі.

Здебільшого у грузинській політиці це відбувається не стільки через згоду або незгоду з політичними програмами, скільки через особисті амбіції та завищену самооцінку. До того ж злі язики завжди можуть пригадати Бурджанадзе її походження і діяльність її батька, Анзора Бурджанадзе, який у найбільш голодні для Грузії роки займав крісло голови Державної корпорації хлібопродуктів.

У жовтні 2013 року Ніно Бурджанадзе брала участь у президентських виборах у Грузії, на яких посіла третє місце, набравши трохи більше 10 відсотків голосів, при явці всього 47 відсотків виборців. Тоді, через рік після перемоги на парламентських виборах «Грузинської мрії», кандидати у президенти були фігурами незначними. Навіть перемігши, вони вже не мали стільки прав, як раніше, оскільки набувала чинності поправка до Конституції.

Коли у ніч на 26 травня 2011 року спецназ МВС розігнав акцію прихильників Ніно Бурджанадзе, почався новий етап протистояння з Саакашвілі. Бурджанадзе звинуватила президента у порушенні прав людини, влада Грузії пояснювала необхідність розгону заворушеннями: прихильники Бурджанадзе поводилися агресивно, озброєні арматурою відмовлялися підкорятися вимогам мерії покинути центральну площу, на якій вранці має відбутися військовий парад з нагоди Дня незалежності Грузії.

Противники Бурджанадзе у відповідь нагадували їй підтримку розгону демонстрації 7 листопада 2007 року, коли російський мільйонер Бадрі Патаркацишвілі спробував здійснити державний переворот. Тоді Ніно Бурджанадзе була згодна із застосуванням сили, тепер була проти. Перед цим вона літала до Росії у якості голови парламенту, охоче давала інтерв'ю, багато говорила про незалежність Грузії і обурювалася окупацією Абхазії і «Південної Осетії».

Після парламентських виборів у травні 2008 року вона пішла з політики, а після війни в серпні 2008 року зайняла вкрай критичну позицію щодо Саакашвілі, звинувачуючи його у тому, що він почав війну у «Південній Осетії». Після того, як у грудні 2009 року в Кутаїсі був підірваний напівзруйнований і давно розграбований меморіал військової слави, Ніно Бурджанадзе почала часто відвідувати Москву.

Відразу після знесення в Кутаїсі Володимир Путін висловився за відновлення цього меморіалу у Москві, і Бурджанадзе його підтримала і навіть приїхала на відкриття поспішно збудованої зменшеної копії. Ніно Бурджанадзе, один з колишніх керівників Грузії, стояла разом з Путіним на церемонії, навряд чи не розуміючи, що на батьківщині більшість населення сприйняло цей вчинок як зраду, особливо після війни 2008 року.

Згодом позиція Бурджанадзе все більше почала повторювати всі сентенції, які вимовляє Путін на адресу Грузії ‒ нейтральний статус країни, відмова від інтеграції з НАТО і ЄС, зближення позицій із Росією. Як повідомляло агентство РІА «Новини», упродовж 2015 року Бурджанадзе кілька разів відвідувала Росію і проводила зустрічі з провідними політиками, зокрема зі спікером Держдуми Сергієм Наришкіним і заступником міністра закордонних справ Григорієм Карасіним.

Зустріч Карасіна і Бурджанадзе відбулася у Москві останнього разу в середині лютого 2016 року. Згідно з повідомленням МЗС РФ, обговорювалися різні аспекти російсько-грузинських відносин з акцентом на необхідність їхньої нормалізації. У принципі в цих зустрічах немає нічого незвичайного: приблизно таким же чином з російським керівництвом зустрічаються представники націоналістичних і проросійських партій європейських країн.

І якщо у Кремлі не соромно зустрічатися з Марі Ле Пен, то чому має бути соромно за розмови з Ніно Бурджанадзе? Кремль підбирав амбітних політиків, підтримував їх, як у випадку з Марі Ле Пен ‒ і фінансово. Бурджанадзе охоче відгукувалася, говорячи, що, «коли населення ухвалить вірне рішення і я прийду до влади, обов'язково поетапно вирішу всі наявні проблеми взаємин двох країн». Тепер вона представляється як лідер «Об'єднаного демократичного руху», хоча кого вона об'єднала, досі не зрозуміло.

Насправді, Ніно Бурджанадзе сама навряд чи розуміє, що її візити до Москви ‒ всього лише приємний захід для кремлівських товаришів, які самовдоволено розповідають про те, що ось, з Грузії поклонитися приїжджають, дружити хочуть. Потім знову пересувають у «Південній Осетії» адміністративний кордон з колючого дроту, згладжуючи риторику Бурджанадзе до беззвучного крику про те, що з Росією все одно треба дружити і що членство в НАТО не поверне Абхазію і «Південну Осетію».

При цьому вона обурюється, що «проросійськість», яку приписують їй і її партії ‒ абсолютно штучно нав'язуваний штамп. І тут же додає: «Росія сьогодні набагато могутніша, ніж вона була 10 років тому, і в цьому, треба визнати, заслуга Володимира Путіна. Я вважаю, що нам не треба дражнити сильного сусіда, у якого є чіткі інтереси в регіоні».

Передвиборна кампанія у Грузії почалася надзвичайно рано, за кілька місяців до виборів у парламент. Після чотирьох років правління коаліції «Грузинська мрія» від неї майже нічого не залишилося: з шести партій тільки одна карликова Консервативна залишилася у зв'язці з дітищем російського мільярдера Бідзіни Іванішвілі. Решта чітко позначили свої прозахідні програми і вирішили тепер боротися самостійно.

Але і в залишках «Грузинської мрії» мало противників інтеграції з НАТО і ЄС, проросійську позицію позначили тільки дві політичні сили ‒ партія Ніно Бурджанадзе і Центристська партія колишнього тюремного наглядача Владимера Бедукадзе. На відміну від Бурджанадзе, він більш радикальний, закликає до російської окупації всієї Грузії і входження країни до Євразійського союзу, разом з Білоруссю, Казахстаном і Вірменією.

У Грузії з січня 2008 року, коли одночасно з президентськими виборами відбувся референдум, який визначив думку населення про входження в НАТО і ЄС, цифри майже не змінювалися ‒ за НАТО завжди трохи більше 60 відсотків, за членство в ЄС стабільно ‒ більше 70-ти. Тому всі розмови Ніно Бурджанадзе і обіцянки Кремлю наблизити Грузію до Росії безпідставні, люди не вірять Путіну, не вірять обіцянкам повернути окуповані території в обмін на лояльність.

У грузинів добре розвинена історична пам'ять і всі добре знають про те, як почалася перша російська окупація 1801 року, так само, з обіцянками зберегти монарший дім, церкву і уклад традиційного життя. Потім церква була заборонена, царів скасували, заборонили вчитися і молитися рідною мовою.

Після того, як Україна оголосила Бурджанадзе персоною нон грата, у неї відкрилося «друге дихання», вона як камікадзе прекрасно розуміє, що шляху назад немає, амбіції підпирають самовдоволення, і ось вона знову у Москві, веде з Сергієм Наришкіним розмови про «перспективи двосторонніх стосунків Грузії і Росії, а також політичного становища, що утворилося в регіоні басейну Чорного моря і у Закавказзі».

Її прихильники оголосили, що почали збір 200 тисяч необхідних підписів жителів Грузії, щоб парламент розглянув позаблоковий статус країни. У відповідь нинішній голова парламенту Давид Усупашвілі сказав, що необхідно внести до Конституції Грузії рядок про те, що країна прагне «зайняти повноцінне місце в євроатлантичній системі демократичних держав, безпеки і співробітництва».

Судячи з усього, Кремль дуже поспішає ‒ кличе до себе Бурджанадзе, підштовхує до необачних і заздалегідь неприйнятних заяв Владимера Бедукадзе, передчуваючи, що в політику знову повертається Єдиний національний рух Міхеїла Саакашвілі, а це значить, що про Грузію як російського партнера доведеться забути остаточно.