Кремль зрозумів, що в Україні йому ловити нема чого, - російський журналіст

"Під час вчорашньої прес-конференції Володимир Путін зазначив: Росія виходить з того, що серйозного військового протистояння в Донбасі більше не буде. Водночас заморозити конфлікт у Донбасі було вирішено не на цій прес-конференції, а близько року тому", - написав російський журналіст Леонід Радзіховський у статті для НВ, передають Патріоти України.

У моєму розумінні бойові дії передбачають, що з обох боків збираються великі сили, з танками і, можливо, авіацією, які кидають на певні ділянки фронту з метою прориву, захоплення території, оточення противника тощо. Нічого схожого в Донбасі немає вже понад рік, реальні бойові дії закінчилися під Дебальцевим. Перестрілки, артилерійські дуелі та загибель окремих людей – це не війна, а, ймовірніше, тло війни, абсолютно безглузді акції з метою полоскотати один одному нерви.

У цьому сенсі в Донбасі – такий само заморожений конфлікт, як і в Нагірному Карабаху (до останнього спалаху), Південній Осетії, Придністров'ї тощо. Інша справа, що на сході України конфлікт кривавіший, ніж в Осетії або Придністров'ї, де перестрілок, імовірно, взагалі немає.

Таким чином, заморозити конфлікт Путін вирішив давно, і це рішення незмінне. Термінологія його дещо змінилася і стала примиреннішою. Економічний стан Росії поганий – скільки б він не бадьорився. Бадьоро заявляючи, що скасування західних санкцій очікувати не варто, Путін лише намагається показати, що він їх не боїться. Особисто він санкцій, звісно, не боїться, оскільки його побут від цього не змінюється. Але в принципі вони неприємні, й налагоджувати відносини із Заходом йому необхідно – альтернативи просто немає.

Крім того, він чудово зрозумів, що в Україні йому ловити нема чого, що жодної «Новоросії» немає, не було і не буде. Масштабний конфлікт Росії не під силу навіть за повної бездіяльності Заходу. Можна почати великий конфлікт і ввести великі військові підрозділи на територію беззахисної та позбавленої будь-якої підтримки України, але це призведе лише до великих жертв. Подібний крок був би вкрай непопулярним у Росії: ніхто воювати не хоче, особливо з Україною. Палала б уся Південна Росія: мільйони біженців, захоплені території (з якими не зрозуміло, що робити), окупаційний режим тощо – загалом суцільна маячня.

Путіну це не потрібно. Ба більше, смертельно небезпечно. І він це чудово розуміє. Таким чином, альтернативи миру в Донбасі немає. Інша справа, що Путін не хоче ні на мікрон втрачати свій образ крутого мачо, який ніколи не відступає і всіх перемагає, тому ліквідувати ДНР він не може. Єдиний варіант її ліквідації, до якого додумалися в Кремлі, – це федералізація України, відкрита східна межа і право вето ДНР на зовнішньополітичні та інші рішення країни. Оскільки очевидно, що Україна ніколи на це не згодиться і за жодного уряду вона не схоче накласти на себе руки, то рішення залишається єдине – заморожений конфлікт.

Не буде того, про що постійно говорять у Росії – не стане Україна федерацією, не вчинить повної амністії для сепаратистів і не залишить ЛДНР в нинішньому вигляді (під керівництвом сепаратистів і їхніх збройних загонів) у складі країни. До того хаосу, який вже панує в Україні, додати хаос ЛДНР означає занурити країну в повний бардак, де взагалі жодні закони не діють.

Уявімо, що ДНР, з усіма своїми прекрасними рисами, стала частиною України. Половина українських підприємств перереєстровуються в Донбасі, щоб взагалі жодних податків не платити – тільки давати відкати конкретним бандитам. Це хаос, повний і остаточний. Природно, що Україна ніколи не це не згодиться.

Заморожений конфлікт означає, що невизнані республіки залишаються поза складом України – що б не говорили українські пропагандисти, які з ранку до вечора кричать про відновлення територіальної цілісності та боротьбу до відходу останнього ворожого солдата. Відділення Донбасу – це, де-факто, єдиний шанс на виживання для України. А повернення Донбасу – це шанс на збільшення ентропії, хаосу. Всі притомні політики в Україні, наскільки я розумію, це усвідомлюють. Але оскільки для піару потрібно демонструвати свою непримиренність, вони її демонструють.

Єдиною принципово важливою заявою на прес-конференції Путіна було те, що Росія нібито не проти посилення представників ОБСЄ на лінії зіткнення, зокрема збройних. Якби на кордоні між Україною і ДЛНР стояли війська ОБСЄ, це означало б остаточне конституювання замороженого конфлікту, що є досить розумним рішенням і з боку Росії, і з боку України. Наскільки я розумію, Україна теж цього хоче, а можливо, і хоче цього перш за все.

Після цього мрія українців про те, щоб Росія «від нас відчепилася», багато в чому здійснилася б. Що ж до ремарок Путіна щодо Угоди про асоціацію між ЄС і Україною, зокрема, що вона нібито стала причиною для початку кризи в країні та була інструментом для зміни влади – то це його приватна думка, жодним чином вплинути на цей процес він не в змозі. За два роки він у цьому переконався. Євроасоціація України та Європи – це справа України та Європи.

Чи великим подарунком для Європи є Україна – це питання; чи великим подарунком для України є Європа – це теж, мабуть, питання. Проте від Росії Україна пішла, хоча до Європи, може, і не прийшла. Це факт остаточний, і жодні прес-конференції цього не змінять.

Жодними засобами Асоціацію України і ЄС Путін розламати не може. Її можна перетворити на глузи та найпустішу справу, тільки російський президент жодним чином цього не стосується. Україна сама успішно робить все, щоб Асоціації не було: відсутність реформ, крадіжки тощо. Те, що вона все не може прийти в Європу, – це проблема самої України, а не Путіна.

Загалом на цій прес-конференції риторика російського президента була досить коректною. Час махання кулаками сплив. Силоньки у Росії не стає для цього, та й цілей немає. Неможливо нескінченно довго махати кулаками у повітрі – нема чого і з ким битися. Лаятися – можна, битися – нема з ким. Якщо битися нема з ким, то і лайка повисає в повітрі. Тому нині синусоїда пішла вниз.

Підсумок цієї прес-конференції для українського читача такий: ви можете не цікавитися виступами Путіна – цікавтеся прес-конференціями українських політиків, це було б вкрай корисно для України. Дуже великий інтерес до того, що каже Путін або що показує російське телебачення, на мій погляд, походить від того, що люди не хочуть, не можуть або бояться займатися своїми справами. Замість цього вони зайняті пошуком зовнішнього ворога – це легко, але це погано допомагає в реальному житті.