Криза у Вірменії - це не про Росію і Захід, "добро" і "зло", демократію чи диктатуру, - експерт-міжнародник

"На початку жовтня у Вірменії знову спалахнула політична криза. Парламент ухвалив закон, який фактично блокує проведення дострокових виборів, які анонсував прем`єр-міністр Нікол Пашинян. Це призвело до прямої конфронтації парламенту та уряду. Пашинян зібрав десятки тисяч своїх прихильників на центральній площі у Єревані, які заблокували депутатів усередині будівлі. Прямо на трибуні прем`єр оголосив, що подасть у відставку, а також підписав указ про звільнення з посад усіх голів областей, а також членів уряду від партій, які голосували за закон", - пише експерт із міжнародних відносин Ілля Куса у своєму блозі, передають Патріоти України, та продовжує:

"Події у Вірменії стали початком відчайдушної спроби реваншу старих еліт, яких відсунули на задній план після масових протестів навесні, які змусили екс-президента Сержа Саргсяна подати у відставку та привели до влади лідера опозиції Нікола Пашиняна. Протягом усіх 5 місяців правління нової влади олігархи та політики, які все ще мали вплив у Вірменії, не наважувалися кидати прямий виклик Пашиняну. З одного боку, вони побоювалися, що такі дії прямо на старті прем`єрства Пашиняна лише зроблять його сильнішим і ще більше посилять його авторитет серед населення. З іншого боку, Пашинян, здається отримав обережну підтримку Росії, яка наказала елітам дати йому шанс і не заважати. Крім того, чимало олігархів все-таки сподівалися домовитися з Пашиняном, зробивши його частиною системи.

Однак все пішло не по плану. Протягом 5 місяців свого правління Пашинян розгорнув справжню війну проти своїх опонентів, включаючи впливових у країні олігархів. Він звільнив практично усіх губернаторів областей від колишньої правлячої Республіканської партії Вірменії (РПВ) і позбавив їх можливості брати участь у виборах мера Єревана. Були відкриті десятки кримінальних проваджень проти депутатів, бізнесменів, колишніх політиків, які перебували на службі у старої влади. Одним з найтяжчих ударів по позиціях Республіканської партії стали розслідування корупції колишніх високопосадовців, прямо чи опосередковано пов`язаних з колишнім президентом Сержом Саргсяном.

Спеціальна Слідча Служба та Служба Національної Безпеки Вірменії, очолювані близькими соратниками Пашиняна, почали активно "копати" під основні фінансово-олігархічні клани. Спершу відбулася серія арештів людей, пов`язаних зі структурами колишнього прем`єр-міністра Карена Карапетяна, якого називають "людиною Газпрому". Згодом антикорупційна війна перекинулася на силові структури: був заарештований колишній заступник міністра оборони Манвел Григорян, а ще один заступник Мікаел Арутюнян оголошений у розшук.

Однією з найгучніших справ стало розслідування обставин подій 1 березня 2008 року. Тоді десятки людей загинули та сотні були поранені, коли поліція розігнала демонстрацію у центрі Єревану, учасники якої протестували проти фальсифікації виборів президента. У межах цієї справи вірменська поліція затримала екс-президента країни Роберта Кочаряна, що стало справжньо інформаційною бомбою для усього пострадянського простору. Адже Вірменія заклала прецедент, коли притягнула до відповідальності колишнього главу держави, що сталося уперше в країнах колишнього СРСР. Крім Кочаряна, почалися "підкопи" до іншого колишнього президента і головного ворога Пашиняна – Сержа Саргсяна. Кримінальні справи були відкриті проти його братів Олександра і Левона, а також племінника Нарека і племінниці Анни.

Такий стрімкий наступ на олігархів і представників старої еліти змусив їх прискорено шукати шляхи реваншу, адже на кону стоїть їхнє політичне (а для декого і фізичне) виживання. Більше того, коли Вірменія оголосила в розшук і затримала генерального секретаря ОДКБ Юрія Хачатурова за причетність до розгону протесту 1 березня 2008 року, це спровокувало невеликий конфлікт з Росією. Для Кремля дії Пашиняна були занадто сміливими та надміру швидкими. Росіяни розуміли, що антикорупційна боротьба нового прем`єра-реформатора – це поганий прецедент для інших країн пострадянського простору, включаючи саму РФ. Населення може почати вимагати подібних дій у своїх країнах, а це загроза самій владі. Тому, навіть попри те, що Пашинян із самого початку був лояльний Москві, там почали задумуватися над тим, чи варто його залишати на посаді надалі.

Тим часом, старі еліти в особі лідерів Республіканської партії здаватися не планували. А тому, коли Пашинян оголосив про дострокові вибори вже у грудні цього року, вони пішли ва-банк, чудово усвідомлюючи, що вибори остаточно знищать їх як політичну силу. Домовившись з іншими партіями – "Процвітаюча Вірменія" і "Дашнакцутюн" - республіканці просунули через парламент закон, який фактично не дозволяє прем`єру розпускати парламент.

Однак такі дії старих еліт лише посилили Нікола Пашиняна і дали йому остаточний карт-бланш, щоб зачистити електоральне та політичне поле під себе та свою партію. Він звільнив усіх губернаторів областей від інших партій, а також відправив у відставку міністрів від "Дашнакцутюн" і "Процвітаючої Вірменії", тим самим розваливши коаліцію. Рейтинг Пашиняна на тлі кризи досяг неймовірних 89%, звісно якщо вірити соціологічним опитуванням. Прем`єр також уміло розіграв карту відставки, заявивши, що звільниться з посади вже наступного тижня. Таким чином, він дав своїм ворогам свободу дій, пославши їм сигнал: давайте, спробуйте обрати когось іншого замість мене, народ вас просто знесе. Звісно, республіканці та їхні союзники у парламенті в останній момент натиснули на гальма і вирішили домовитися з Пашиняном, щоб він не подавав у відставку.

Нині вся ситуація у Вірменії залежить від результату переговорів між Пашиняном та іншими партіями у парламенті. Спровокувавши кризу, депутати отримали прямо протилежний результат: посилили позиції прем`єра, зміцнили його рейтинги та дали йому привід остаточно відсунути їх усіх від влади. Вірогідно, криза завершиться розпуском парламенту та призначенням дострокових виборів на грудень цього року. На них Пашинян, скоріше за все, отримає більшість місць, а разом із цим необмежену владу у Вірменії. Ця ситуація змінить пострадянський простір, адже стане першим випадком перемоги нових позасистемних гравців над старими посткомуністичними елітами.

Розгром останніх буде прикладом для багатьох інших держав регіону, де все ще зберігається стара влада. Не виключенням є і Україна, в якій лише зараз починає формуватися новий клас політиків, не обтяжених радянським минулим і менталітетом, а також заточених під біль актуальні проблеми світового порядку. Від того, наскільки успішним буде демонтаж старої системи у Вірменії, залежить майбутнє політичних трансформацій старих пострадянських інститутів.

Криза у Вірменії – це не про Росію і Захід, "добро" і "зло", демократію чи диктатуру. Це про агонію старої системи, яка в умовах глобальних змін і становлення нового світового порядку, поступово зникає або адаптується, перевтілюючись у дещо нове, як це сталося, наприклад, в Угорщині. Вірменський приклад наочно демонструє, що відбувається з елітами, які не прагнуть змінюватися і живуть у бульбашці минулих років, не помічаючи, як світ змінюється навколо. Від подальшого розвитку подій у Єревані залежатиме, у якому напрямку розвиватиметься увесь регіон".