"Можемо зробити ще десяток революцій, але Україна не стане частиною Європи, поки українці не навчаться поважати один одного" - блогер

"Вчора в Буковелі (ну де вже знайти більш європейську частину України) ми, в пошуках аптеки, заїхали в якусь зону, як виявилось - пішохідну. Хто був в Буковелі, той знає - дороги там настільки вузькі, що залишити машину на узбіччі неможливо. Тим паче справа була о 9 вечора, в номері сиділа дитина з високою температурою, тому треба було просто швидко заскочити в аптеку за ліками." Про це пише Олександр Трохимець у своєму Facebook, передають Патріоти України, продовжуючи:

Водій пішов в аптеку, а я залишився з 7-річним сином на задньому сидінні.

Аж раптом до машини підбіг охоронець, почав стукати у вікно, кричати, щоб ми негайно «дзвонили шоферу», щоб той забрав машину. Без попереджень, без розмов - кричати і погрожувати.

«Синдром вахтера» - наліцо!

Я пояснив, що зараз повернеться водій і ми виїдемо. Але його це не влаштовувало. Підбіг ще один охоронець - тепер вони грозилися штрафом, евакуатором та когось там «визвати». І знов гупали у вікна машини. Я їм пояснив, що швидше не буде, і що треба почекати.

Але охоронці були невгамовні. У підсумку мій 7-річний син налякався і сильно розплакався. Я втратив толерантність, вилетів з машини, схопив першого охоронця за шиворот і потягнув до машини.

Очевидно, такий розвиток подій для них був сюрпризом і вони розгубилися. Тим часом я дотягнув його до машини, відкрив задні дверцята і заставив вибачитися перед дитиною, яку вони довели до істерики.

І тут два охоронці (дорослі дядьки в районі 45-50 років) повели себе як діти - один почав виправдовуватися, що це не він налякав дитину, спихаючи на іншого; розказувати, що все добре, але їх заставляють машини зганяти тощо.

Я їм пояснив, що справа не в тому, ЩО вони виконують свою роботу, а в тому - ЯК!!! Пояснив їм хто вони по життю, що з ними буде, якщо вони зараз же не вибачаться перед малим і не навчаться спілкуватися з людьми. Пояснив, що з таким відношенням до людей, як у них ми точно ні в яку Європу не попадемо.

Пояснення були не дуже політкоректні, із застосуванням спеціальних термінів - але досить дохідливо!!!

У підсумку - вони, немов аніматори, заспокоювали малого, а коли машина виїжджала - відкривали ворота, через які не можна було (на їх думку) проїжджати.

Ця історія - це яскрава ілюстрація відношення українців один до одного. Вона про відсутність толерантності та про відчуття «богоізбранності» в окремо взятому феоді.

Мораль сєй басні такова: ми можемо зробити ще десяток революцій в країні, вилизати ще тисячі західноєвропейських чи американських задніц, але Україна ніколи не стане частиною Європи, поки українці не навчаться поважати один одного!!! Поки ми не навчимося слухати і чути один одного в пошуках причин поведінки і в пошуках виходу, замість передавлювання силою, повноваженнями або кількістю.

Компроміс та толерантність між українцями - єдиний можливий шлях України до Європи!!!