На карту поставлено майбутнє українського народу. Тому в нас війна не за землі, а за душі - письменниця

"Добре, що у Львові живе Андрій Содомора, який наче Атлант підтримує високе небо культури. Є звіздарі в Політехніці, що кожен день спостерігають за сонцем у телескоп. Є музиканти, що не пускають попсу у скромний концертний зал філармонії. Є поети, що пишуть свої вірші не на стінах будинків, а в повітрі. Є Ігор Біликівський, який розбудовує химерний Львів, рятуючи його від ненаситних кишень вітців міста." Про це пише у своєму блозі письменниця Галина Пагутяк, передають Патріоти України, продовжуючи:

Скільки вони ще протримаються під купами реального та інтелектуального сміття? Хто прийде їм на зміну?Хто зараз, подібно до підлітка Яна Щасного Гербурта, замкнеться «у хліві з мерцями», себто бібліотеці, читаючи Плавта, тоді як його побратими гулятимуть у шинку, вдаючи із себе дорослих?

Дайте смерті померти, але хто відає, що насправді мертве. Вони чи... Струмки графоманів проникають у школи, виші, книгарні, гастролюють по всій Україні,виховуючи несмак і нехіть до серйозного мистецтва. Бляшані зірки торохкотять по бруківці, бо сувій неба згортається, а нове небо моторошне і порожнє.

Я не читаю в автобусі чи метро, не воджу пальцем по айпаді, не затикаю вуха плеєром, щоб відгородитись від людей, їхніх посмішок, їхньої суєтності, їхньої потаємної печалі, егоїзму і глупоти. Читати і осмислювати книгу життя - то найвище з усіх мистецтв. Щоб сказати потім: я не створюю нові світи, я їх перетворюю, щоб пізнати.У цьому полягає місія людини-творця.

Розумієте, вся проблема в тому, щоб відділити полову від зерна. Для того, щоб те зерно не розклювати птахи, а щоб воно десь проросло бодай у кількох серцях. Не шляхом епатажу чи реклами, при допомозі магнатів або чиновників, а просто так, як проростає квітка у тріщині скелі.

Повна відсутність новаторства, селекції, хизування накладами чи переповненими залами збуджених тинейджерів, одержимих бісами селфі і завищеною самооцінкою - все це ознака глобальної деградації мистецтва, від якої єдині ліки - смирення, самодисципліна і безкорисливе служіння Музам. Як ото скромний слуга Лео із «Мандрівників на Схід» Германа Гессе виявляється врешті очільником Ордену.

Ну, а Україна. Фронт очищує і так народжується нова Січ, тоді як у тилу Здобувачі Бодай Якоїсь Слави невміло тицяють сопливі історії про АТО в свої опуси, жахаються найменшого прояву радикалізму чи пропаганди, замість того,щоб йти кобзарями і кликати до бою, пишаються засиллям масової комерційної культури в мізках і побожно намагаються ступати в слід знудженим і очманілим від безпроблемності західним колегам,"дорости до них".

Тим часом у нас є шанси створити оте вічне нове небо і наповнити його новими смислами та ідеалами, впевнено укорінившись у нашу прекрасну землю з її колись могутньою і трагічною культурою спротиву: від кобзарів до Стуса.

А не користатись з легковірності та неосвіченості певної публіки, бо на карту поставлено майбутнє українського народу. Тому це так важливо, тому в нас війна не за землі, а за душі, і вся Україна - суцільне поле бою.