"Наш маленький син чекає на тата і так щиро вірить, що він повернеться. Не знаю, як сказати йому правду", - вдова вбитого у Іловайському котлі бійця

«Відповідальний, вимогливий до підлеглих та справедливий. А ще, дуже любив свою сім’ю: мене і наших дітей», - перше, що розповідає Світлана Півоваренко, згадуючи про свого загиблого в АТО чоловіка, на той момент, виконуючого обов’язки комбрига 51-ої окремої механізованої бригади Павла Півоваренка. Про це пише LB.ua, повідомляють Патріоти України, продовжуючи:

"Майбутнє подружжя знайомі між собою ще зі школи. Жінка каже, що навчалась з Павлом в одному класі, тільки він сидів за партою спереду. Взаємна симпатія та почуття, з’явились вже по завершенню школи. З самого дитинства Павло хотів бути військовим. Мабуть, хлопець керувався прикладом батька та рідного дядька, які також служили Батьківщині. Дитяча мрія збулась.

Коли Павло і Світлана одружилися, то переїхали жити до Криму. Там і почали налагоджувати свій побут. «Це були 1996-1997 роки. Не було абсолютно нічого, води, опалення…Так, як і всі військові, починали, як кажуть, «з нуля». Але нічого, за час поки ми жили там, чоловік старався, аби в нас було все необхідне», - згадує Світлана Півоваренко.

Невдовзі у родини народився син Євгеній. Чоловік дуже зрадів появі дитини і, як випадала нагода, адже робота забирала практично увесь вільний час, намагався приділяти всю увагу синові та дружині. «В нашій сім’ї було так: якщо чоловік щось робить, то я із сином завжди допомагала, завжди ділилися думками з чоловіком, він підтримував, робив все по господарству. За 18 спільних років у шлюбі, сформувались практично однакові погляди на життя, тож ми були щасливі», - говорить дружина загиблого.

Світлана розповідає, що коли народилась друга дитина – Максим, то її чоловік практично не відходив від неї. «Різниця між дітьми 13 років, і коли народився Максим, то моєму чоловікові було вже 36 років, а не 23, як тоді, коли народився Євгеній. Він був вже сформованою особистістю, тож і сприйняття і відповідальності було значно більше. Навіть купав сина сам, грався, ходив з ним на прогулянки», - згадує Світлана.

В подальшому, родина Півоваренків переїхала до Києва, де Павло продовжував службу. А з початком російської агресії, весь час знаходився на полігонах, проводив заняття для мобілізованих і військових, а з травня 2014 року і сам відбув у зону АТО. Перебував у багатьох гарячих точках: Попасна, Лисичанськ, Сєвєродонецьк, Іловайськ, при виході з якого загинув.

«В мене завжди були тривожні думки, але такого, що він може загинути, я навіть не могла уявити», - згадує Світлана Півоваренко. Жінка розповідає, що чоловік не приїздив у відпустку. Телефонував щодня: вранці і ввечері, але про війну нічого не розповідав. «Я навіть не знала, де він перебуває. Запитував про дітей, про мене і все», - говорить дружина загиблого.

Павло Півоваренко загинув 29 серпня 2014 року, під час виходу з Іловайського котла так званим зеленим коридором. Впродовж майже двох років вважався зниклим безвісти. Упізнаний за результатами ДНК. Указом Президента України № 258/2016 від 17 червня 2016 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», Павло Півоваренко нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

«Знаєте, іноді здається, що це все відбувається не зі мною. Але потрібно жити далі заради дітей і пам’яті про мого чоловіка, хоча повірити в те, що я більше ніколи його не побачу, дуже важко», - стримуючи сльози розповідає дружина загиблого.

Старший син Євгеній знає, що тато загинув, він був разом із мамою при перепохованні батька, а менший – Максим, все ще чекає на тата і вірить, що він повернеться. «Я ще навіть не знаю, як йому сказати, що батька немає. Боюся. Він ще маленький (буде 5 років), мабуть зачекаю, як трохи підросте», - каже Світлана.

Держава допомогла родині Півоваренків, надавши житло та виплату по втраті годувальника. У квартирі потрібно робити ремонт. Діти, особливо менший, Максим, швидко ростуть, тож йому потрібен одяг (зимове взуття) та іграшки".