Прикро, що ми чуємо наших Моральних Авторитетів тільки в дні глибоких суспільних потрясінь, коли шукаємо від них відповіді, а що ж далі, а де правда, написала Ірина Геращенко у своєму блозі у Фейсбук, повідомляють Патріоти України.

19 березня 2005 року в АП був дуже важкий і напружений день - ми готували перший за часів помаранчевої команди візит до України тодішнього президента РФ Путіна. Але в графіку президента Ющенка в той день була ще одна дуже важлива подія і зустріч, і, якщо чесно, за неї ми переживали ще більше, бо та зустріч до останнього не була підтверджена протоколом. Перша приймальня наярювала адресату, щоб сказати про візит президента, але на іншому кінці просто не брали слухавку.

Зранку відпрацювали двосторонку, рукотискання президентів і перший візит Путіна після перемоги такого ненависного йому Майдану висвітлювали сотні журналістів. Потім були закриті переговори тет-а-тет, потім брифінг ,з якого російський президент відправився в резиденцію на Липській, де була його зустріч з тодішньою прем'єркою Тимошенко, а президент Ющенко поїхав на й досі не підтверджену зустріч, в багатоповерхівку в центрі міста.

Ми піднялися сходами і подзвонили. Під квартирою стояв хлопець з прес- служби з червоними вухами, і трясущимися руками. «Вона не відкриє», - прошепотів він. ВАЮ подзвонив ще раз: «Дорога Ліна Василівно, це Ющенко!». Двері відкрилися, на порозі стояла Ліна Костенко, вона дозволила президенту і мені зайти. Я й досі пам'ятаю кожну хвилину перебування в квартирі, де фото дорогих і важливих в її житті людей, нашу розмову, яка почалася з сурової виволочки за те, що хлопець, який трезвонив у двері до Ліни Василівни, говорив російською.

«Він зі спецслужб, він співпрацює з ними, я їх знаєте скільки перебачила, я їх наскрізь бачу», - вона як в воду дивилася, бо цей хлопець дійсно був «непростий», Ліна Василівна чітко відфільтрувала.

Вона навідріз відмовилася приймати звання Героя України, сказала, що Поетам для спілкування з Народом потрібно тільки Слово. «Ніякі брязкальця я не візьму!», - твердо відрізала вона.

Президент почув метал в голосі, і далі вони говорили про Україну, про важливість підтримки мови і культури як цементуючої складової нації.

Це були перші постреволюційні ейфоричні дні, без сумніву, роль Ліни Василівни, моральних авторитетів нації в перемозі Майдану була надзвичайною.

Мені прикро, що ми чуємо наших Моральних Авторитетів тільки в дні глибоких суспільних потрясінь, коли шукаємо від них відповіді, а що ж далі, а де правда. Можливо, краще звірятися з реакцією на наші діі щодня? Буде менше помилок і більше правди.

З днем народження, дорога Ліна Василівно! Дякую, що Ви в нас є. І сьогодні обов'язково почитаю Вашу лірику. P. S. Є країни багаті, бідні, різні. Росія - це діагноз.... Це з «Записок українського самашедшего» Л. Костенко.