"Прощальний подарунок від Гонтаревої": Блогер розповів про наслідки діяльності екс-глави НБУ

Здійснилося. Все-таки пішла. Вона щаслива. Місія виконана. Народ пограбований, банки знищені, кредитори прощені. Можна і на спокій, повідомляють Патріоти України з посиланням на Дмитра Співака.

А як довго вона йшла до цього ... Скільки разів весь український народ прощався з нашою незрівнянною і видатною головною банкіршою країни, Валерією Гонтаревою. А та, в свою чергу, регулярно прощалася з цим народом. І з усією Україною.

Хронологія прощання

Перш за все, намагалася піти по-англійськи, взагалі не прощаючись. По-тихому. Гроші ж тишу люблять. А великі гроші і поготів. Не вийшло. Народ, не відпускав. Дорога вона йому. Ще б пак, за два з половиною роки, змогла знищити всі запаси під усіма подушками і матрацами. Це ж уміти треба. Долар перетворити на щось сакральне, а рідну гривню опустити нижче рівня одеського водопроводу. При цьому, навіть оком не моргнула, та ще й змогла заробити на цьому кілька сот мільйонів цих самих американських рублів. Талант. Еквілібрист в соболиній шубі. Наш народ таких цінує, тому і не відпускав довго.

Трохи пізніше, невгамовна Лера, як звуть її в вузьких колах, вирішила йти інакше. По-єврейськи. Це дуже витончений стиль. Там, як в старих фотоапаратах, все навпаки. Верх ногами. Головне, це регулярно прощатися, але не йти. Хоча дуже хочеться. Уявляєте, яка витримка?

Свою-то місію вона давно вже виконала. І багато разів перевиконала, немов радянську п'ятирічку за три роки. Все встигла. І "Непотрібні" банки "поклала", а потрібні - рефінансувала. Так так щедро, що багато розуму мало не позбулися. Війна, криза, а тут стільки грошей. І вони відповідали щедрістю на щедрість.

Вона і на курсі пограла-пожонглювала. І з вкладниками розібралася. У сенсі, остаточно їх доконала. І міжнародних донорів навколо пальця обвела. Причому, кілька разів. Наші західні партнери наївними виявилися.

Але основне завдання була іншим. Змусити капітулювати "Приват". Капітулювати, і, як то кажуть, на батьківщину. Вірніше, в засіки Батьківщини. Точніше, просто в засіки. Їх, цих засіків, до речі, не так вже й багато. Раз, два, та й усе. Ось наша Лера в ці засіки все і направляла. І нічого ніколи не плутала. Кому, куди і скільки. Вміла, значить, експропріювати. Все, що нажито непосильною працею

Правда, нажито зовсім іншими людьми. Але це вже дрібниці. Витрати, так би мовити, професії. А які прес-конференції вона проводила. Це ж шедеври епістолярного жанру. Як вона людей заспокоювала, це ж просто чудо. Після кожного виступу, народ в сказі мчав в ще не звалилися банки, своє забирати. Ось це стабільність. Ось це філігранна робота банкіра.

І ось, в самий розпал чергового прощання і чергового розставання, коли вже всі речі були зібрані і куплені квитки на літак, сталося непередбачене. МВФ надіслав нам черговий мільярд. Треба ж. Несподівано. Ну і як тут підеш? Яка може бути відставка? На кого все це господарство залишити? Чи не патріотично збігати з поля бою, коли роботи непочатий край. Та й роботодавець наполягає трохи ще попрацювати. Мільярд, все ж, не жарти. Його, аби кому не доручиш. Тонка робота, ювелірна. Національну валюту підтримати, дірки в бюджеті залатати, та ще й заробити.

Потім, треба ж все західним інвесторам - донорам показати і відзвітувати. Щоб комар носа не підточив. А вже потім, можна і на заслужений відпочинок ... Який-небудь острів, білосніжна яхта і затишний будиночок, де можна відпочити від справ праведних і поняньчитися, нарешті, з онуками. Благо, на їх безбідне життя, вона вже почала працювати. І партнери не в образі. Дякую українському народу за терпіння. Спасибі ура-патріотам і "опозиціонерам" за тупість, продажність і некомпетентність. Спасибі всім.

Спочатку, звичайно, було страшно. Іди знай, як складеться. Після Майдану, все-таки. Демократія, активісти і все таке. А раптом, під суд і в тюрму? Але потім зрозуміла, що все хвилювання даремні. В Україні так не прийнято. Чи не наші методи. Та й є кому захистити. І взагалі, у всьому буде Путін винен і "ДНР", разом з Захарченко та іншими. Піпл все схаває, а Парламент в принципі недієздатний і деградований. У них там взагалі цілорічне загострення. Особливо буйні покричать, покричать, та й заспокоюються. Решту, дуже легко приручити. Через їх головних. А з тими можна домовитися. Аж надто жадібні.

Головне, це у відставку вчасно піти, і вони радіють, як діти. Смішні такі. Вони ж саме цієї відставки і домагаються вже два роки. Майже Майдан новий затівають. "Геть", - голосять, на повний революційний голос. У росіян є забава "російська рулетка", у наших - відставка. Ось і слід піти їм на зустріч, щоб в "хаті було тихо". Відпрацювати останній транш, і на спокій. По дорозі можна ще і "Хрещатик" завалити, щоб не нудно було. А там, дивись, і буде кому наостанок сказати: Лера, прости! Лера прощай! Ну, або навпаки. Загалом, усе. Вона від нас пішла. Назавжди.