Рано чи пізно РФ розвалиться як прогнила бочка: Чому Путін маніакально прагне загарбати Україну, - політолог

"Чому путінська Росія так бореться за Україну? У першу чергу, за ресурси. Ресурси людські, природні і плюс забезпечення харчової безпеки для Російської Федерації." Про це пише у своєму блозі журналіст, політолог Віктор Каспрук, передають Патріоти України, продовжуючи:

Крім того, Газпром з втратою найбільш поступливого свого клієнта України, який не хотів колись ні споживання газу скорочувати, ні шукати альтернативних джерел постачання енергоносіїв з Європи, різко скотився в категорію нерентабельних бізнесів.

Тобто Росія, за рахунок України, років ще так з 50 могла б спокійно собі субсидувати своє населення українськими продуктами та видобуток газу і нафти.

Тому Російська Федерація ніяк не може розлучитися зі своєю колонією. Адже за визначенням колонія – це основа життєдіяльності імперії. Метрополія паразитує на колоніях. А якщо нема колоній – немає й імперії.

І це не тільки збут своїх неякісних товарів та газу втридорога. Витягування з України не тільки грошей, коли кожен українець працює на метрополію? купуючи неякісну російську продукцію і дорогий газ, а й висмоктування якісних харчових продуктів, талановитих та розумних людей у Москву, через штучно створені умови злиднів.

Путіну потрібні не лише українські території чи чорноземи. Путін знає, що у російського етносу дуже погані демографічні справи.

А якщо ситуація розвиватиметься таким же чином і надалі, то китайці, кавказці й таджики можуть стати більшістю в Росії та незабаром керуватимуть Російською Федерацією замість корінних росіян.

І він бореться не тільки задля підпорядкування української економіки Росії, а щоб підпорядкувати українців Російській Федерації і перетворити їх на росіян.

Мова йде про продовження власного існування Росії, а не тільки про можливість відродження Російської імперії.

А це означає, що військове вторгнення Росії на територію Україні і надалі буде підтримуватися Путіним, оскільки відпустити Україну з поля притяжіння російських інтересів означало б для нього змиритися з неприглядним російським майбутнім.

В України є те, чого не вистачає Росії. Це – клімат і чорноземи. А також їй потрібні поставки українського продовольства до Росії.

Плюс Кривий Ріг, плюс Донбас. Плюс сталь, якісна і дешевша. Бо на даний час "Северсталь" змушена розробляти вугілля аж у Воркуті.

Але українці зривають путінські плани втягування України до складу новітньої Російської імперії, і тут у нього є запасний варіант.

Примусити силою Україну остаточно визнати свій статус, як незалежної, але нейтральної держави (а ще краще союзної), якій буде нав’язано договір про спільну оборону. Що, у свою чергу, мало б означати, що шлях для "такої" України до ЄС і НАТО назавжди заказаний.

Новий СССР Путіну відновити не вдасться, але нині він бореться за втягування України до Євразійського союзу. І у Кремля вже є готові плани перемішування українського населення.

При цьому, на особливо непоступливих чекає Колима і Воркута, а покірливі можуть розраховувати на "добровільне" освоєння неозорих просторів Сибіру.

А на вільні від українців місця будуть знову, як і в часи СССР, мільйонами завозитися "поселенці" з Калуги, Магадану і Рязані.

Імперська Росія ще й тому так прагне повернути контроль над Україною, що у неї немає можливостей і коштів відновити промисловий потенціал підприємств разом із містами та кадрами, щоб компенсувати втрату Харкова, Дніпропетровська, Запоріжжя, Донецька, Херсона, Миколаєва, Кривого Рогу, Одеси, Луганська, Краматорська та Кременчука. А без цього вона не може відчувати себе промислово розвиненою країною.

Також Росії потрібні українські фрукти і овочі. Кремлівці пробують працювати за принципом – "все своє ношу з собою". Білорусь і Казахстан намагаються заміщати частину імпорту, але Сибіру потрібні українські груші і яблука, вишні і сливи, мелітопольська черешня та херсонські абрикоси, кавуни і дині.

Ще однією причиною, з якої Москва хоче отримати контроль над Україною, є те, що сама Російська Федерація внутрішньо вкрай нестабільне утворення. І її територіальний устрій – це не що інше, як міна уповільненої дії.

Більшість народів, що входять до складу Російської Федерації, розглядають своє перебування в ній як тимчасове і вимушене явище. Їхньою метою є набуття незалежності. Така логіка національного розвитку.

Будь-який територіально відокремлений етнос прагне до самостійного державного будівництва.

Тому створення власної незалежної держави ніколи (принаймні в осяжному майбутньому) не зійде з порядку денного для еліт більшості російських національних республік.

Справитися з цим негативним фактором Москві не допоможе і всебічна прискорена модернізація (навіть якби Кремль був готовий на неї піти).

Тому єдиний спосіб для Росії зміцнити власну цілісність – це створити по периметру скріплювальне кільце із союзників – сателітів.

Без такого обруча Російська Федерація рано чи пізно розвалиться як прогнила бочка. І ключовою ланкою у цьому ланцюзі союзників є саме Україна. Без України ніякого кільця не вийде.

Без України всі інші пострадянські держави так чи інакше "втечуть" від впливу Москви.

Без України Росія рано чи пізно втратить більшість власних національних республік та перетвориться на національну державу росіян. Тобто перестане бути імперією.

Так що не дарма стільки апологетів російського гегемонізму ще у ХІХ столітті вважали Україну ключовою ланкою в існуванні Російської імперії. Тому й іде за Україну така затята боротьба.

Але парадоксом українсько-російських взаємин є те, що Україна не проти існування Росії, а Росія проти існування України. Ось у цьому й вся різниця у відносинах двох держав.

Росії необхідно перебороти свою хронічну хворобу – манію величі і спробувати уживатися з усіма країнами, поважаючи їхній вибір.

Але якщо в путінській Росії не поважають власних громадян, то говорити про позбавлення російського суспільства від імперської хвороби, на жаль, можна буде не скоро…