Ревнощі чи здоровий глузд? Тарас Чорновіл сказився через використання Саакашвілі імені його батька

"Кілька застережень щодо заяв Саакашвілі, в яких ця особа дозволила собі заявляти, ніби його організація є продовжувачем Нашого легендарного Руху, а він сам був ледь не другом В'ячеслава Чорновола. Цього разу майже без емоцій", - написав політолог Тарас Чорновіл на своїй сторінці у "Фейсбуці", передають Патріоти України.

Щодо Руху. Він був і залишиться єдиним, як у час свого найбільшого розквіту на зорі незалежності й під керівництвом Вячеслава Чорновола, так і сьогодні, коли зазнав занепаду й розгубленості. Але все ж це той Народний Рух України, який ми знаємо й історією якого гордимося. А всяких розкольницьких анти-рухів завжди вистачало. Спершу був жахливий розкол під проводом Ю.Костенка, який завдав непоправного удару всій українській націонал-демократії. Де сьогодні той Рух, Чи згадує хтось про лідерів розколу? Хіба що Костенко виплив на сторінках "чорної каси" Партії регіонів.

Потім був цинічний проект Юрія Бойко "Рух за єдність". Цей Рух-3 навіть не приховував, що створений на замовлення Леоніда Кучми та керується з "партнерської" партії СДПУ(о) Віктора Медведчука.
Ще пару бізнесових і політичних груп пробували поспекулювати на пам'яті Руху, але до створення Руху-4 додумався анекдотичний персонаж із зовсім недавнього минулого Сергій Думчєв лідер "Руху за реформи". Запам'ятався примітивною і дорогою рекламною кампанією на місцевих виборах у Києві ("Голосуй вДУМЧЕВо") і розгромним програшем.

Доки Рух-4 зализує фінансові рани, виплив Рух-5. Назва ще безглуздіша й повністю позбавлена навіть натяку на якусь ідеологію - "Рух Нових Сил". На відміну від свого попередника, який принаймні був пов'язаний з українським бізнесом усе життя, новий "рухівець" свої нульові досягнення в нашій країні вирішив компенсувати старим підленьким прийомом - топтатися по плечах великих українців. У Саакашвілі це вийшло майже буквально. Він топтався по плитах постаменту пам'ятника Вячеславу Чорноволу, надіючись, що це й його зробить трошки значимішим та величнішим. Вийшло навпаки - на фоні Чорновола виглядав шкодливим карликом, ще одним розкольником та авантюристом (як же Чорновіл таких не любив)...

Окремо про слова Саакашвілі, ніби він був знайомим і навіть другом Чорновола. Історія про це мовчить, навіть у найдетальніших життєписах про це теж ані слова... Навіть сама біографія Саакашвілі є доказом того, наскільки далекими вони були. Біографія Чорновола всім добре відома, Саакашвілі ж виховувався в сім'ї хоч і дуже інтелігентній, але номенклатурній та підозрілій щодо залежності від КГБ (його вихованням переважно займався дядько - радянський дипломат при ООН, а в той час для національних околиць шлях до дипломатичної кар'єри переважно лежав через резидентуру (рідкісні винятки, як Геннадій Удовенко, лише підсилюють правило).

За віком вони належали до абсолютно далеких і відірваних одне від одного поколінь. Коли Чорновіл уже досягнув найбільшої своєї мети й здобув Українську державу, Саакашвілі ще залишилося пів десятиліття навчатися в ряді престижних університетів. Чисто теоретично вони могли десь випадково перетнутися хіба між 1995 і 1999 роками, але це малоймовірно. Бо Саакашвілі в цей час був дуже непримітним депутатом, не поміченим у міжпарламентській діяльності тощо. Якогось значення він почав набувати лише через рік після загибелі Чорновола.

Теоретично можу уявити ситуацію, коли група молодих політиків кавказького регіону сфотографувалася на згадку з лідером українських націонал-демократів. Таких фото у батька чимало, а ще більше у тих, хто просився до зйомки. Чи пам'ятав він ті сотні й тисячі людей, які постійно хотіли з ним сфотографуватися, познайомитися? Навряд. Але й така зустріч була майже неможливою.

Щодо навіть потенційних заяв про якусь "дружбу", то це вже найпримітивніша брехня. У В'ячеслава Чорновола дійсно було багато друзів та людей, яких він поважав, у кавказькому регіоні, але більшість з них виявилися або ворогами Саакашвілі, або жили з ним немов у паралельних світах. Це, найперше - велична постать, совість Грузії кінця ХХ століття - Мераб Костава. Я мав честь бути з ним добре знайомим - справжній гігант духу! Але коли він виношував ідею незалежної Грузії, боровся за неї, сидів у радянських тюрмах, піднімав перші акції протесту трагічно загинув за дивних обставин, юний Міхо втішався своїм статусом "номенклатурної дитини". Інший - трагічна постать - Звіад Гамсахурдія. Теж дисидент, друг Чорновола, пізніше неуспішний і трагічний президент своєї країни, при якому в Грузію прийшли зрада, загальна підозрілість, ворожнеча і вбивства колишніх друзів. І хоча все це було вже в незалежній Грузії, Міхо перечекаd лихоліття за кордоном.

Єдине, що є спільного, він перейняв у Звіада всі жахливі його тенденції, забувши, що той мав ще й інший образ - великого будівничого своєї держави. Едуард Шеварднадзе. В'ячеслав Чорновіл поважав його, іноді спілкувався, відгукувався позитивно. Як повів себе супроти свого вчорашнього доброчинця молодий-гарячий політик Саакашвілі, добре знаємо...

Ще у Чорновола було багато друзів у Вірменії та Азербайджані, але всі вони (як, наприклад, Паруйр Айрікян), за своєю долею дисидентів і правозахисників, а також за світоглядом були несумісними і неспіввимірними з мажористим Міхо. Ну і останнє - дуже близькі й рідні для Чорновола люди - лідери чеченського руху спротиву, починаючи від Дудаєва. З ними у Саакашвілі так само був статус відвертої взаємної ворожості. Тож співпадінь і пересікань аж ніяк не могло виникнути.

Є ще одна грань, на яку пустослівно буде пробувати опертися Саакашвілі у своєму мавпуванні під образ В'ячеслава Чорновола - це цінності, принципи, бачення стратегії і тактики боротьби за майбутнє України. Але тут уже розрив тектонічний, жодних натяків на співпадіння. Для Чорновола такі авантюристи й розкольники до останнього дня життя залишалися особистими ворогами, їм він присвятив чимало викривальних висловів. Але для наведення таких прикладів мені потрібно мати в руках останні томи батькових праць, тому повернуся до цього дещо пізніше, коли буду в Києві.

А загалом, сьогодні бачимо лише дрібного брехуна, який уміє використовувати людей і їхні ідеї, а потім від них позбуватися, присмоктуватися до пам'яті великих, але вже покійних людей, які не можуть самостійно захистити своє добре ім'я від липких лап звичайного політичного паразита. Можу ще раз привітати пана Саакашвілі з "хорошою компанією", в який він опинився. Це, окрім політичних лузерів масштабу Балашова чи Гриценка, попередні паразитувальники на імені Руху Думчєв і Бойко, давніші розкольники й уже нинішня ще одна "рухівка" Надія Савченко, яку, як і того ж Бойка усе більше пов'язують із Медведчуком. Такі карлики не зуміли перекреслити добру пам'ять Руху раніше, не прилипне їхній бруд і до образу В'ячеслава Чорновола.