Ще шість років особистісного авторитаризму: Чого чекати від Путіна після чергового переобрання, - шведський економіст

"Путін керує Росією вже 18 років, і найімовірніше, буде керувати ще 6. Його режим базується на особистісному авторитаризмі: все залежить не від ідеології, партії або династії – лише від самого Путіна." Про це на сайті Atlantic Council пише шведський економіст Андерс Аслунд, передають Патріоти України, продовжуючи:

Очікується, що він скасує закріплені в конституції РФ обмеження щодо президентського терміну (так само, як вчинив лідер Китаю Сі Цзіньпін). Найкращий час для таких змін – одразу після виборів. Це означає, що політичної лібералізації або судової реформи в Росії ще довго не буде.

Путін продовжить керувати Росією за допомогою ФСБ – головного органу із забезпечення безпеки країни. Незмінною залишиться і стратегія оновлення кадрів, якою президент користувався протягом багатьох років.

Майбутня економічна політика теж передбачувана: нічого не зміниться. Макроекономічна політика залишиться консервативною і дуже зваженою, оскільки Путін не стане ризикувати економічною стабільністю, яка може обернутися політичною кризою.

У своєму березневому посланні Федеральним зборам Путін навіть не згадав слово «реформа». Таким чином, він дав зрозуміти, що на жодні реальні ринкові зрушення чекати не варто: буде лише посилення монополізації та денаціоналізації. Адже будь-яка реформа – загроза для клептократії Путіна, на якій заснований його політичний контроль.

Путін продовжить дотримуватися стратегії посилення протекціонізму. А отже, економічне зростання РФ так і залишиться рекордно низьким: лише 1,5%.

Менш передбачуваною сферою є зовнішня політика. З часів його промови в Мюнхені в 2007-му, антиамериканізм Путіна став набагато агресивнішим. Про це свідчить зокрема березневе послання про ядерні та ракетні можливості Росії. Актуальним є питання: що насправді може зробити Путін?

Його зовнішня політика не є реваншистською, радше, її можна назвати національною мобілізацією в умовах відсутності підвищення якості життя. Водночас Путін розуміє всю тяжкість фінансових проблем. Військові витрати РФ становлять менше однієї десятої військових витрат США. Тому очікувати прямої атаки Росії на країни НАТО не варто.

Російська військова стратегія більше спрямована на гібридні конфлікти. Після кібератаки на Естонію в 2017 році Кремль провів масштабні операції, змушуючи Захід відчути себе безпорадно. Не забуваючи свого давнього фаворита, дезінформацію, Путін продовжує використовувати газ і торгівлю для ведення економічних та енергетичних воєн. Проте, найбільшою загрозою є можливий підкуп провідних міжнародних політиків.

Винахідливість зовнішньої політики Росії відобразилася у спробі замаху на колишнього російського шпигуна та його дочку в англійському місті Солсбері. Використовуючи унікальну отруйну речовину нервово-паралітичної дії, Кремль чітко дав зрозуміти, хто несе відповідальність за інцидент. Росія порушила кілька конвенцій ООН, що робить напад ще зухвалішим. І хоча Сполучене Королівство звинуватило Москву в отруєнні, дії Лондона були все-таки занадто боязкими.

Така слабка відповідь тільки посилила російський націоналізм напередодні виборів. Це зіграє на руку Путіну. Крім того, Кремлю вдалося роз'єднати Захід в питанні реакції на отруєння: всього кілька держав приєдналися до позиції Великобританії. Опинившись втягнутими в конфлікт, російські емігранти не захотіли стати на бік опозиції.

З огляду на те, що оточення господаря Кремля, найімовірніше, зберігають особисті активи у Великобританії та США, їхня заборона стала б гідною відповіддю на дії Росії. Деякі європейські держави вже пішли таким шляхом. Залишається сподіватися, що Захід, нарешті, зрозуміє, що робить Путін, і встановить рівний за силою захист.