Російський класик Лев Толстой першим помітив, що всі щасливі сім’ї щасливі однаково. Він, однак, жив ще до більшовицького перевороту і не знав: однаково щасливі не тільки сім’ї, але і російські авторитарні режими, цитують Патріоти України публікацію Віталія Портникова на Радіо Свобода, і продовжують.

І справді! Коли помер радянський тиран Йосип Сталін, фактичним главою режиму і всесильного Міністерства держбезпеки став Лаврентій Берія, який довгі роки керував чекістами. Радянському партійному апарату на чолі з Микитою Хрущовим знадобилися неймовірні зусилля, щоб взяти реванш. Але коли через десятиліття скидали вже самого Хрущова, чекісти були серед найактивніших організаторів і гарантів перевороту. Новому вождю, Леоніду Брежнєву, було непросто позбутися своїх союзників із КДБ, Володимира Семічастного та Олександра Шелепіна. Але коли помер сам Брежнєв, його спадкоємцем став багаторічний очільник чекістів Юрій Андропов. Від чекістської диктатури нас тоді вберіг тільки стан здоров’я нового вождя.

Втім, постарів не тільки Андропов. Постаріли і Радянський Союз, і Комуністична партія, що й зумовило боротьбу за владу в Кремлі між двома партійними функціонерами, Горбачовим і Єльциним. Але коли переможець у цій сутичці Єльцин пішов у відставку, з його тіні несподівано вийшов новий чекіст – Володимир Путін. Так через 47 років після розстрілу Берії Луб’янка взяла реванш. І тепер події на територіях, які вона контролює, розвиваються за одним і тим же сценарієм – щасливим для спецслужб. Чекіст Рауль Хаджимба – президент самопроголошеної Абхазії. Жителі республіки двічі не хотіли його обирати, але Москва нав’язала свою людину. Силовик Анатолій Бібілов – президент самопроголошеної Південної Осетії. Жителі республіки не хотіли його обирати, але Москва нав’язала. Крісло йому грів колишній голова КДБ Леонід Тібілов. Президент Придністров’я – силовик Вадим Красносельський.

Одна «понятійна» мова

Події в Луганську вписали угруповання «ЛНР» у цей «щасливий» чекістський ряд. На заміну вигнаному до Москви Ігорю Плотницькому прийшов саме колишній так званий «міністр держбезпеки» Леонід Пасічник. Прийшов – бо розмовляє однією «понятійною» мовою і з кураторами окупованих територій, і з їхнім господарем. Путін і Пасічник так взагалі в одному званні – обидва вони підполковники держбезпеки. Тільки одному вдалося підім’яти під себе тільки «ЛНР», а іншому – цілу Росію.

І це дозволяє з гіркотою сказати, що окуповані не тільки окремі райони Луганської або Донецької областей. Окупована вся Росія. Окупована Луб’янкою.