Силові структури за часів СРСР в Польщі були свої, навіть якщо їм допомагали з Москви, а в Україні - російські, - Портніков

"Постанова або заяву парламенту - це і є спроба отримати короткочасну політичну вигоду. І одночасно нерозуміння того, що в історії кожного народу і держави - чимало ганебних сторінок", - написав оглядач Віталій Портніков у статті для espreso.tv, передають Патріоти України.

Глава комісії польського Сейму у зв'язках з поляками за кордоном Міхал Дворчік вважає, що автори звернення українських політиків і інтелектуалів про встановлення днів пам'яті жертв польських репресій, вчинених проти українців, борються не за правду, а за "короткочасну політичну вигоду".

Але виникає інше питання, не менш важливе - а брешуть чи ні автори звернення? Чи були в історії події, про які згадується в документі? І чи заслуговують поваги жертви цих подій? Тим більше, що і сам польський парламент неодноразово висловлювався в тому ж дусі, що і українські інтелектуали - наприклад, з приводу операції "Вісла".

В історії українсько-польських рахунків першої половини ХХ століття є одна дуже важлива відмінність. Українці після поразки УНР і ЗУНР не мали своєї державності. Навіть коли мова йшла про приєднання до УРСР територій Західної України, рішення про це приймалося зовсім не в Києві - в Москві.

Рішення про виселення поляків, про репресії проти них ухвалювало радянське політичне керівництво, простіше кажучи - ну щоб не обманювати один одного - керівництво Росії. Запитайте у росіян, чи вважають вони чужим уряд, який в той момент був у Кремлі? Чи вважають вони чужим Йосипа Сталіна?

Події у другій світовій війні, що призвели до масової загибелі мирного населення, також здійснювалися політичними організаціями і парамілітарними утвореннями. ОУН - як би хто не ставився до цієї організації - не держава. УПА - не регулярна армія. А ось з польської сторони діяла держава. Саме вона. Рішення про пацифікацію - це держава. "Вісла" - це держава. Нехай маріонеткова, але своя.

Або ми будемо сперечатися про те, що між ПНР і УРСР була відчутна різниця? Я навіть скажу яка: силові структури в Польщі були свої, навіть якщо їм допомагали з Москви, а в Україні - російські, навіть якщо в них служили українці.

І навіть під час Другої світової війни ті самі парамілітарні утворення, солдати яких винні в загибелі мирного населення, намагалися діяти від імені держави. І багато хто з них був визнаний урядом Польщі в Лондоні. А українського уряду не було - принаймні, емігрантський державний орган ніхто не визнавав і ніхто йому не підкорявся.

Чи означає це, що ми повинні судити Польську державу початку ХХ століття, виходячи з норм міжнародного права ХХI століття? Як на мене, не означає. Саме тому питаннями історичної відповідальності народів і держав і повинні займатися насамперед історики. Їх повинні піднімати на форумах інтелектуали. Вони повинні ставати розділами у шкільних підручниках. Але не постановами або заявами парламентів.

Постанова або заяву парламенту - це і є спроба отримати короткочасну політичну вигоду. І одночасно нерозуміння того, що в історії кожного народу і держави - чимало ганебних сторінок. Польща, звичайно ж не виняток. Це саме те, що ми намагалися пояснити польським політикам і громадським діячам, коли в сеймі і сенаті країни обговорювалося питання Волині. Саме це я, до речі, намагався донести і до шановного мною Міхала Дворчика під час зустрічі напередодні горезвісного голосування.

Але точна і безумовна оцінка справжньої суті дій польських парламентарів - спроба витягти короткочасну вигоду - була дана паном Дворчіком тільки після звернення українських інтелекуталів і політиків до Верховної Ради.