Три роки тому українці вперше вийшли на віче (фото)

Як це відбувалося згадує блогер Олександр Горобець, передають ПУ:

Рівно три роки тому, 1 грудня 2013 року, в Києві відбулося надпотужне всенародне, багатомільйонне віче. Як найвищий протестний народноправний лад проти корони зека і його донецьких посіпак. Воно ще ніде не окреслене в новітній історії України окремою датою, як вияв конкурентної вищої влади народу. Але, переконаний, з часом подібне станеться неодмінно. Як пошана до волі людей.

Я передруковую один з своїх постів в блозі, який був оприлюднений саме в перший день зими 2013-го, і сподіваюся, друзі, ви відчуєте грізний подих народу, за котрим, либонь, зіскучилася Україна...

«Чи відчували ви будь-коли себе дрібненькою краплинкою в океані? Якщо ні, тоді скажу, що подібне можна було спізнати сьогодні, 1 грудня, на акції спротиву проти режиму В. Януковича, коли сотні людей, як масло на розпеченій сковороді, в одну мить розчинялися в десятках, сотнях тисяч повстанців, котрі в полудень зустрілися трьома потоками на перехресті вулиці Володимирської та бульвару Шевченка. По дорозі на всенародне віче, на Майдан. Я вперше в житті бачив, хоч мешкаю в Києві більш як тридцять літ, коли всі три ескалатори станції метро "Університет" працювали виключно на вихід. Далі електропоїзди в два боки відправлялися геть порожніми. Начебто це була кінцева зупинка нинішнього дня...

Та й не дивно: все по за "Університетом" - царство хамства...

Опинившись на вулиці, відчув себе мізерною піщинкою в пустелі, яку потужним, нестримним потоком повільно, подеколи з тривалими зупинками, ледь помітно несло мимо величавого золотоверхого Володимирського собору, і далі вниз до Хрещатику. Просто попереду було не протовпитися. Здається, вся Україна того часу зібралася сюди...

Довкруги веселі, усміхнені обличчя. Панує атмосфера, всенародного піднесення. Над усіма - незабутня енергетика доброзичливості. Просвітлені, просто таки щасливі очі красивих, мудрих, сміливих людей. Так буває іноді лише після надзвичайно важливого переможного футбольного матчу, коли серцю в грудях тісно від духу національного піднесення. Раз по раз лунають зичні вигуки: "Слава Україні!", і потужні відповіді тисяч і тисяч людей - "Героям Слава!". Розлягаються розкотисті заклики: "Революція!" Особливо активно люди підхоплюють призиви: "Банду геть!", "Зека - на нари!" Над головами полощеться справжнє маєво прапорів України, Євросоюзу, ВО "Свободи", УДАРу, "Батьківщини", червоно-чорних - націоналістів. Трохи попереду від мене транспаранти студентів і викладачів КПІ. Кажуть, десь тут і їхній ректор.

Люди, люди, всюди люди, схвильовані, рішучі українці... Навіть на деревах і даху червоного корпусу університету, клініки, яка розташувалася тут же. Звідтілля, згори, з дахів, заклично і пронизливо красиве та ніжне дівчисько враз гукнуло: "Слава Україні!" Ви знаєте, що відповів, напевне, стотисячній натовп...

А ще звідусіль, у тій чи іншій інтерпретації, чути було між людей слова: "Будемо стояти до кінця..." "Це люстрація влади...", "Зеку треба тікати!"

Аби відчути подих півмільйонного - 700-тисячного натовпу, а саме про таку кількість учасників акції протесту заявляють організатори всенародного віче, погляньте, будка ласка, на безбереге, розливане море людей у районі корпусів університету і парку Тараса Шевченка, виходу на Хрещатик, на велелюдному Майдані. Ці знімки я зробив безпосередньо з натовпу, оскільки вийти з нього не було фізичної змоги, регулярно піднімаючись навшпиньки, фотографуючи наліво і направо...

... Коли повертався додому, сісти до вагону метро на "Хрещаику" було все одно, що пройтися бульваром Шевченка сьогодні опівді. До вагону буквально занесли. Ні ворухнутися. Стою на одній нозі. Повна тиша, тільки розмірений стукіт коліс. І тут зично хтось гукнув: "Слава Україні!" Вагон відповів: "Героям слава!", і всі весело розсміялися...

Олександр Оробець