"Це було неймовірно": Каденюк розповів про деталі свого польоту в космос

Перший космонавт незалежної України Леонід Каденюк розповів, що й досі мріє побувати у відкритому космосі, як у далекому 1997 році, зазначають Патріоти України з посиланням на "Бути Першим".

Чому Ви стали космонавтом? Коли з’явилося таке бажання?

Моя мрія народилася 12 квітня 1961 року, коли людина вперше полетіла в космос. Мені тоді було 10 років. Політ Гагаріна – це було надзвичайне досягнення людини. Це початок нової ери в історії людства. На одній із мільярдів планет у Всесвіті, цивілізація цієї планети створила такі технічні засоби, за допомогою яких вона змогла подолати тяжіння своєї планети і вирватися в космос. І тоді, в той день, у мене з’явилася мрія стати космонавтом. Якщо цю мрію зміг втілити хлопчик з буковинського села, то так само вона може бути здійснена будь-ким. Життя людини повинно починатися з мрії. На своєму прикладі я переконався у цьому. Мрія допомагає людині переборювати труднощі, спрямовує, дисциплінує і допомагає добиватися своїх цілей.

Як Ви стали космонавтом? Що для цього потрібно було зробити?

Першим кроком до здійснення мрії було становлення льотчиком-винищувачем. Треба було вступити у вище військове авіаційне училище, що я і зробив після школи. Я знав, що космонавт – це професія, яка потребує великих знань і міцного здоров’я, тому я багато займався спортом, вчився. Коли у 1976-му році відбувся черговий набір, це був шостий набір після гагарінського, в загін космонавтів, я, звичайно, написав рапорт, що хочу взяти участь в цьому відборі, хочу стати космонавтом. Із 3-х тисяч кандидатів, молодих льотчиків-винищувачів, відібрали групу з дев’яти людей. Я потрапив у цю дев’ятку. Врешті-решт з цієї групи я залишився один. Я пройшов надзвичайно жорстку комісію. Нас готували як командирів багаторазового транспортного космічного корабля "Буран". Це космічний корабель, який дуже подібний на американський "Спейс Шатл", на якому я й полетів потім. Якщо перших космонавтів набирали з метою, що вони мають полетіти в космос і повернутися звідти живими-здоровими, то ми вже мали летіти і виконувати там наукові експерименти. Тому ми вивчали багато наук: медицину, біологію, астрономію, астрофізику, геологію, екологію. Людина, яка летить в космос, повинна бути різнобічно грамотною. Уже в космічному польоті я переконався, що навіть тих знань, які я отримав, не вистачало для того, щоб зрозуміти деякі речі там. Але, як виявилось, ними не володіє сама наука.

Що було найважчим?

Найважче для космонавта – це очікування. Це невизначеність – полетиш ти чи не полетиш. Серед тих, хто був відібраний, як правило, з кожного набору літали 50-60%. А решті – так і не вдалося. Якщо мрія народилася 15 квітня 1961 року, а полетів я 19 листопада 1997 року, то виходить 36 років я чекав цього моменту. Навіть пам’ятаю, коли вже старт, коли ввімкнулися двигуни і мені якраз навіяло слова з пісні з кінофільму "17 миттєвостей весни": "И ты порой почти полжизни ждешь, когда оно придёт твое мгновенье".

Що Вам допомогло впродовж усіх цих років не відступитися від своєї мрії?

Така настирливість в досягненні мети. Тому що дуже хотілося полетіти в космос, побачити який він, що таке космос. І взагалі зіткнутися з тими усіма факторами космічного польоту. От цікавість і все. Там щось в людині сидить, у психіці. От воно і регулює гостре бажання бачити.

Що Ви відчували, коли опинилися на орбіті Землі?

Мене часто запитують чи було страшно. Я кажу, що було страшно цікаво, а не від того, що щось може трапитись. Я багато років був льотчиком-випробувачем, випробовував літаки і, звичайно, як і в кожного випробувача, було багато аварійних ситуацій. Тому нервова система притупилась до відмов, до стресових ситуацій. Був такий вчений Ганс Сельє, який казав, що стрес – це не те , що ви сприйняли, а те, як ви це сприйняли. Сприйняти можна все що завгодно, але як відреагує нервова система – тут уже в кожного своє. Тобто одна й та сама подія для когось може бути стресом, а для іншого – ні. Для мене цей політ, старт виведення на орбіту не було стресом. Страху не було. Була така величезна напруга аж поки не вийшов на орбіту.

Після повернення на Землю як Ви почувались?

Я не відчув ніякого негативного впливу, хоча після польоту я почав себе почувати так, як до польоту, десь через кілька тижнів. Тобто йшла така переадаптація до земних умов. Адаптація до стану невагомості – це складніше, бо в людському організмі відбуваються сотні процесів, які сформовані в умовах гравітації. Через це і відбори були такі надзвичайно жорсткі. Людина повинна бути ідеальною. І вестибулярний апарат повинен бути міцним. Я пам’ятаю, що треба було 15 хвилин в кріслі просидіти, коли тебе крутять. І деякі льотчики, які літали на винищувачах, вже за 3-5 хвилин говорили: "Я уже не хочу быть космонавтом, только остановите это кресло". От наскільки йому робилося погано.

Складно керувати космічним кораблем?

Багаторазові космічні кораблі, такі як "Буран" чи американський "Шатл" – це взагалі найскладніше з точки зору техніки, що коли-небудь було створено людиною. Вони побудовані з використанням авіаційних і космічних технологій. От уявіть собі, десь близько 2 мільйонів систем, вузлів, агрегатів, які повинні одночасно працювати і при відмові якогось може статися аварія чи навіть загибель корабля разом з екіпажем. Тому, звичайно, треба було готуватись до цього.

Моя група не просто вивчала цей корабель – він створювався паралельно з нашою підготовкою, і ми брали безпосередню участь у цьому. Більше того – ми відпрацьовували саму посадку корабля, бо вона здійснюється без використання двигунів. Тобто корабель, який важить близько 100 тон, без двигунів, просто з космосу падає. Ну падіння, звичайно, кероване. І треба було посадити цей 100-тонний корабель на злітно-посадочну полосу. Я відпрацьовував глісаду, тобто посадку, на літаках, які своїми аеродинамічними характеристиками дуже близькі до космічного корабля. А це літаки МІГ-25, МІГ-31, МІГ-21. Протягом своєї злітно-випробувальної роботи я літав на близько 60-ти типах літаків. Тобто практично на всьому, що було в ті часи в Радянському союзі, переважно на винищувачах. Винищувачі – це маневрені літаки. Це мої улюблені літаки.

У Вас професія з ризиком для життя. Як Ви готувались до того, що в польоті може статись все, що завгодно?

Звичайно, льотчик-випробувач коли сідає в літак, він не знає, як він себе поведе, цей літак. Ну і залежить від завдання, яке він виконує. Є такі завдання, що ти летиш і готуєшся до катапультування, щоб кинути літак, коли він поламається. Є такий вид випробувань – на міцність. І ти летиш і спеціально його ламаєш за завданням конструктора. І тут треба бути готовим, щоб витягнути своєчасно поручні катапультування.

Після повернення з космічної місії Ви літали?

Літав давненько уже – в 1997 році на винищувачі, правда американському. Пізніше, у 2002-му чи 2003-му – на спортивному літаку . Але все-таки для мене це – винищувачі. Швидкісні літаки, маневрені, які виконують фігури вищого пілотажу. Там і перевантаження і швидкості великі. От МІГ-35. Там швидкість близько 3 тисяч км на годину. Вони літають у стратосфері – висота більше 20 км. Доводилось літати багато разів. Звичайно, хочеться сісти полетіти, покрутити пілотаж в небі. Коли літав на літаках, ніколи не снилися польоти, а потім, як тільки припинив літати, – дуже часто сняться.

Ви в хорошій формі, як підтримуєте своє здоров’я?

Я люблю спорт. Я все життя займаюся спортом, буквально з дитинства. Ну і зараз продовжую. У мене улюблений вид спорту – це біг на довгі дистанції. Я почав бігати , коли був відібраний в загін космонавтів і треба було показувати хороші параметри серцево-судинної системи та інших систем. Тому я вважаю, що біг – це такий комплексний вид навантаження, який впливає позитивно, робить такий здоровий стрес всьому організму.

Хотіли б іще полетіти в космос?

Хотілося б ще полетіти в космос. Американський астронавт Джон Гленн – це був перший американський Юрій Гагарін, який здійснив перший орбітальний політ. А потім у віці 77 років він полетів ще раз у космос. Він був професійним льотчиком-випробувачем, астронавтом і потім сенатором. І от коли він прилетів – він сказав таку фразу: "Коли зможеш подивитися в ілюмінатор космічного корабля і бачити створене, то після цього не вірити в Бога неможливо" . Ну треба сказати, що в мене також виникли приблизно такі ж відчуття. Так мене все це вразило. Ця краса Землі і космос. 20 листопада цього року буде 20 років здійснення польоту. Я не думаю, що я змінився, хоча сам політ – він впливає, звичайно, на людину з позитивного боку. Ставлення до навколишнього світу, до людини, до будь-якої живої істоти стає зовсім іншим. Допустимо, зірвати листочок чи наступити на стебельце, яке тільки пробивається до сонця – це вже я зробити не можу. Тому що це все живе, це все треба відчувати, що воно живе.

Ви єдиний космонавт в незалежній Україні, якому вдалося здійснити космічну місію? Завдяки чому?

Мені часто ставлять таке питання: "В чому секрет вашого успіху?" Я відповідаю, що ніякого секрету немає. Все абсолютно просто: треба мати мету і багато працювати. Ось весь секрет