У Києві 75 років тому нацисти знищили одного з керівників ОУН (фото)

75 років тому в Києві у перестрілці з нацистами загинув один із керівників ОУН Дмитро Мирон-“Орлик” (також “Сергій”, “Андрій” тощо) – крайовий провідник, член Проводу ОУН, автор праці “Ідея і чин України”, співавтор “44 прикмет характеру українського націоналіста”. Про це пише історик Volodymyr Moroz у своєму Fаcebook, передають Патріоти України, продовжуючи:

24 липня 1942 близько 15 години на вулиці Фундуклеївській (тепер Богдана Хмельницького) був затриманий двома агентами Ґестапо. На розі з вулицею Театральною (тепер Лисенка) вдарив одного з агентів по голові й почав утікати. Інший відкрив вогонь, поранивши Д. Мирона в ногу та плече. На місце події викликано швидку допомогу, але через велику втрату крові він помер.

Учасниця підпілля ОУН у Києві Надія Романів згадувала:

“Валя розповіла мені історію, яку їй розповіла її родичка в квартирі матері Валі. На початку запитала Валю, чи не вистачає кого у нас. Родичка ця працювала на бульварі Шевченка в медпункті. У п’ятницю 24 липня 1942 року приблизно о 15:15 машина швидкої допомоги привезла чоловіка, який від втрати крові помер по дорозі. Одразу ж в медпункт увірвалися гестапівці, котрі побачивши мертву людину і подивившись його документи, з шаленою злістю почали кричати: "Хто дозволив тому дурневі стріляти по ньому". Гестапівці покрили чорним чохлом голову цього чоловіка і забрали його. Медсестра на прохання Валі вказала прізвище тієї людини і приблизні його прикмети. На підставі цих даних не було сумніву, що вбитий чоловік – це "Сергій".

"Сергій" користувався зазначеним прізвищем у Києві, спочатку навіть приписувався, а потім продовжував носити той же паспорт. Ця медсестра додатково сказала, що той чоловік був поранений в ноги, у нього була перебита головна артерія, так що від втрати крові в дорозі в медпункт – помер.

Підтвердження цієї трагедії довго чекати не довелося. Під вівторок 28 липня зустрічалася з проф. "Юрком", який тоді був керівником міста. Йому розповідав його знайомий, який йшов 24.07 по вулиці Фундуклеєвській, що близько 15:00 на ділянці між вулицею Тимофіївською і Короленка на протилежному тротуарі від Володимирського собору до високого і худорлявого чоловіка в сірому костюмі, який ніс у руці портфель (так зазвичай ходив "Сергій") і прямував вниз у сторону Тимофіївської вулиці, підійшли дві людини і зажадали у нього портфель. Людина не погодилась віддати портфель, тоді обидва чоловіки наказали йому йти за ними. Людина з портфелем, пройшовши трохи, кинулась бігти, один з нападників вистрілив з пістолета, після чого чоловік цей впав. Стрілець віддалився на хвилинку, мабуть телефонував, так як дуже скоро з’явилася машина Червоного Хреста і забрала невідомого.

Склавши ці дві історії, ми отримали повну картину смерті сл. п. "Дмитра Мирона-Орлика" – "Сергія". Захищатися він не міг, тому що зброї тоді, на жаль, члени не носили".

Дмитро Мирон (“Андрій”, “Максим”, “Мудрий”, “Орлик”, “Піп”, “Роберт”, “Сергій”, “Свєнціцький”, “Василь Панасюк”; 05.11.1911–24.07.1942) – український громадсько-політичний діяч, публіцист, член Проводу Організації Українських Націоналістів (ОУН).
Народився в с. Рай Бережанського р-ну Тернопільської обл., навчався в Бережанській гімназії (до 1928), де належав до Пласту – 24 куреня юнаків ім. П. Полуботка. Іспит зрілості склав в Академічній гімназії у Львові (1930), розпочав навчання на юридичному факультеті Львівського університету.

Активний у студентському житті; провідник Юнацтва ОУН при крайовій екзекутиві ОУН на західноукраїнських землях (1932–1933). За приналежність до ОУН і напад на консульство УРСР у Львові заарештований польською поліцією (жовтень 1933), засуджений у Львові 06–14.07.1934 до семи років ув’язнення. У тюрмі спільно із Зеноном Коссаком написав “44 правила життя українського націоналіста”, на волю вийшов у серпні 1938.

Політичний референт крайової екзекутиви ОУН у Львові (1938–1939), брав участь у ІІ Великому зборі українських націоналістів у Римі (27.08.1939).

Один із провідних ідеологів українського націоналізму, автор праці “Ідея і чин України” (1940), де з’ясував основні положення ідеології ОУН, зокрема її відмінність від популярних тоді італійського фашизму та німецького нацизму.

Належав до ініціаторів, організаторів і активних учасників нарад провідного активу ОУН 9–10.02.1940 у Кракові, автор їхніх постанов, які визначали перехід організації на революційні методи боротьби; обраний до складу Революційного проводу ОУН на чолі зі Степаном Бандерою. Коротко керував крайової екзекутивою ОУН Західних окраїн українських земель (1940).

Наступного місяця прибув перейшов німецько-радянський кордон і прибув до Львова, увійшов до складу крайової екзекутиви ОУН як референт пропаганди (березень 1940) та організаційний референт (квітень 1940). Після арешту крайового провідника Осипа Грицака зайняв його пост (кін. квітня 1940), був одним із організаторів та керівників протибільшовицького підпілля у Львові та Західній Україні в 1940. Попри масові арешти в мережі ОУН, чотири рази створював заново крайову екзекутиву. Талановитий конспіратор і бойовик, неодноразово уникав пасток НКВД, кілька разів вириваючись із рук ворога на вулицях Львова.

У грудні 1940 виїхав до Кракова і займався підготовкою ІІ Великого збору ОУН, який відбувся в березні – на поч. квітня 1941.

Влітку 1941 належав до керівництва Похідних груп ОУН, заарештований нацистами у Василькові під Києвом 31 серпня 1941. Етапований в Галичину, в дорозі у Луцьку з конвою втік разом з Василем Куком та ще кількома націоналістами. Учасник І і ІІ конференцій ОУН (вересень 1941; квітень 1942).

Організатор і керівників протинацистського підпілля на Наддніпрянщині як член Проводу ОУН і крайовий провідник ОУН Осередньо-східних українських земель з центром у Києві (вересень 1941 – липень 1942). Загинув у перестрілці з агентами Ґестапо біля Оперного театру в Києві.

Більше про Дмитра Мирона – в нарисі авторства його друга і соратника Ярослава Старуха, опублікованому в т. 21 нової серії "Літопису УПА", с. 240–245.