"У США набуває популярності підписка на одяг": Українка розповіла про незвичні моменти американського шопінгу

"Деякі нові тренди шопінгу в США українцям можуть стати в пригоді. Від інших варто триматися подалі. Купівля одягу завжди була для мене проблемою. У дитинстві, ще за Радянського Союзу, особливого вибору не було, і мої найкращі наряди були пошиті мамою. Китайські пуховики, які першими, разом з турецькими джинсами, проникли через “залізну завісу” – слідом за мішками Гаммі та Філом Донаг’ю – виявилися жахливої якості", - пише журналістка Тетяна Ворожко у своєму блозі на сайті "Голосу Америки", передають Патріоти України, та продовжує:

"Для ринків “Петрівка” та “Володимирський” – популярного місця придбання одягу в 1990-х – я виявилася неготовою психологічно. В мене швидко замилювалися очі і те, що на перший погляд виглядало як несмак, за півгодини кружляння рядами починало здаватися цілком нормальним. А ці мужні чоловіки та жінки, які купували свій товар, часом ризикуючи життям, а потім стояли годинами на морозі, могли мені впхнути що завгодно. Спочатку діяли лестощами: “а це ви собі на випускний в школі купуєте?”. А потім методом прямого психологічного тиску: “Це не моя спідниця завузька. Це у вас стегна заширокі!”. Так я ставала власницею сарафану мишачого кольору з м’якої мішковини та чорної сукні з фатину з блискітками.

Перші магазини на Хрещатику мали вже кращий асортимент та умови для примірки, але були тоді для мене занадто дорогими, а продавчині – показово зверхніми. Я розуміла, що фейс-контроль мені не пройти, і навіть не намагалася там щось придбати.

Крамниці одягу за кордоном, переважно в Європі, мені подобалися, але потрапляла я туди рідко – лише коли їздила у журналістські відрядження. Отже, мій гардероб поповнювався дуже повільною. Церемонія вручення Нобелівської премії в Стокгольмі – новий светр. Ізраїльтяни обрали прем’єр-міністром Егуда Барака, а я купила оригінальну торбу і штани. Історія про безкоштовну пересадку серця українці у лікарні в Польщі – демісезонне пальто.

Під час першого приїзду в США я була в захваті від молів: одяг різноманітний, гарний, дешевий. Джинсова спідниця за $4? Светр за $16? За свій перший шопінг я практично подвоїла гардероб.

З того часу сектор продажу одягу в Україні трансформувався, в США та в інших країнах з’явилися новаторські підходи, а я розчарувалася в молах.

Нижче – деякі мої спостереження за новими трендами продажу одягу в США. Усе базується на моєму досвіді 13-ти років проживання в чотирьох американських штатах і підкріплюється результатами досліджень. Список не є виключним та винятковим для США – деякі з цих трендів тією чи іншою мірою є і в Україні.

Розмір – справа умовна

Виробники одягу багатьох брендів, що продаються на американському ринку, занижують розмір, аби клієнтки почувалися краще і купували їхні речі. Це називається “розмір марнославства” (vanity sizing). Розмір 8 в 1995-му дорівнював сьогоднішньому 6-му, в 1970 – другому, а в 1958-му – нульовому! До того ж розміри різняться між брендами. В крамницях H&M, Zara та Ann Taylor жінки 8-го розміру набагато стрункіші від тих, хто купує той же розмір в Calvin Klein та Guess. Я особисто ношу речі від нульового до восьмого розміру, залежно від крамниці та року покупки.

З іншого боку, в США деякі бренди пропонують одяг, пошитий по фігурі, як от фірми чоловічого одягу Indochino та Black Lapel.

Новий популярний тренд – підписка на одяг

У США набуває популярності підписка на одяг. Одна з компаній, яка надає таку послугу, Le Tote, переслідує мене в усіх мережах з наполегливістю маніяка. За $49 на місяць стиліст формує два наряди і відсилає клієнтові, базуючись на інформації про стиль (для цього треба пройти тест) та розмір. Поносила – відсилаєш назад. Якщо щось дуже сподобалося, цю річ можна залишити і компанія зніме ціну за неї з твоєї картки. Речі можна обирати онлайн і самій. Одяг не треба прати чи здавати в хімчистку, а доставка безкоштовна.

Окрім очевидного – платити гроші і не поповнювати гардероб – мене в цій схемі зупиняє необхідність весь час бігати на пошту. Але із задоволенням віддамся в руки стиліста, бо сама купую зазвичай просто ще одні сірі брюки та светрик а-ля “морячка”. Етика виробництва одягу та взуття стає такою ж важливою, як і естетика

Покупці почали звертати дедалі більше уваги не лише на якість, зовнішній вигляд та ціну, а й на те, як цей одяг виробляється. Стає все менше охочих купувати речі з використанням дитячої чи, фактично, рабської праці. Особливо голосно про це заговорили після трагедії в Бангладеш в 2013-му році, коли через обвал будинку загинуло понад тисяча працівниць текстильної галузі.

Суспільна кампанія за справедливу торгівлю та етичний одяг (Fair Trade and Ethical Clothing) об’єднує борців за нормальні умови праці, екологів та виробників одягу. Організація видає компаніям, одяг яких виробляється в гідних умовах, знак якості. І вони повідомляють про це покупцям.

Думаю, що експортерам українського одягу теж варто зазначати, що швачки отримують зарплату вищу за ринкову, працюють восьмигодинний робочий день в гарних приміщеннях та мають відпустку по догляду за дитиною – якщо так воно і є. Доброта сьогодні в тренді і це може бути додатковим аргументом купити одяг саме цього бренду!

Американці купують дуже багато одягу

Характерна риса будинку, побудованого у США щонайменше в останні 20-30 років, – великі комори для одягу. Треба ж кудись складати усю свою одежину. Згідно з даними Alliance data, 37% жінок мають 25-49 блузок, 32% – понад 25 пар взуття. Середньостатистична американська жінка сьогодні володіє 30-ма повноцінними нарядами. В 1930-х роках володіла лише дев’ятьма.

У США можна знайти як дуже дорогий, так і надзвичайно дешевий одяг. Нові штани чи пальто тут може собі дозволити кожен. Якщо крамниці в молі дорогі, то можна пошукати в магазинах Армії порятунку чи в інтернеті (Craiglist) і придбати за кілька доларів чи навіть отримати безкоштовно.

У середньому американська родина з чотирьох осіб витрачає $1,7 тис. на одяг на рік, що становить лише 3,5% родинного бюджету. Американці регулярно носять лише 20% свого одягу, дещо залишається висіти в коморі з цінником. Я знаю, бо купу такого одягу мені передала сестра чоловіка.

До речі, обмінятися чи віддати одяг тут, принаймні в нашому колі – не в Беверлі Гіллз, – не вважається чимось соромним. У такий спосіб я і поповнюю гардероб, і позбавляюся від зайвого.

Чимало з цього викидається. Щороку американець у середньому відправляє на смітник 31 кг текстилю, що дорівнює вазі мого собаки. Екологи б’ють на сполох, а деякі країни, зокрема, африканські, закривають свої ринки від західного секонд-хенду, бо він через низькі ціни пригнічує внутрішнє виробництво.

Для себе, аби протистояти цій тенденції, я запровадила добровільний податок. Кожен раз, коли я купую нову річ, додатково 30% ціни перераховую на потреби в Україні – на лікування поранених, родинам без батька, тощо.

Дедалі більше одягу купують в інтернеті

Чимала частина цього купується в інтернеті. Згідно з дослідженнями ринку, так роблять 96% американців. 44% зі всіх покупок складають одяг, взуття та прикраси, поступаючись лише книгам, музиці та фільмам. Найбільше це робить молоде покоління, найменше – люди похилого віку. Причому на шопінг онлайн міленіали витрачають в середньому шість годин на тиждень.

Я теж переважно купую речі в інтернеті, але не через відгуки інших покупців. Набагато краще самій приміряти сукню, ніж читати думку Мері з Айови. Але в молі в мене починає боліти голова – забагато людей, світла, запахів. За пару годин шопінгу я втомлююся більше, ніж за вісім годин на роботі. Щоправда, купивши речі в інтернеті, як правило, я повертаю понад половину. Отже, для мене це теж неідеальне рішення.

А найбільше мені сьогодні подобається купувати одяг в Україні. Кожен раз, коли я приїжджаю в Київ, ми вже традиційно йдемо поновити мій гардероб з Тетяною Петковою, яка багато років редагувала журнал для жінок та є, на мою думку, “іконою стилю”. Перевагу ми надаємо українським модельєрам. Речі з моєї останньої “літньої київської колекції” 2016-го року досі викликають купу компліментів, особливо – світло-зелена сукня з квіточками".