"Українці змінилися, а росіяни – ні. Нам стало все одно, про що там гавкають ці злі пси": Що показав військовий парад-2017

Як змінилася Україна за останні три з половиною роки, навіщо потрібно проводити військові паради на День Незалежності й чому українському суспільству стало байдуже, що кажуть про це російські пропагандисти. розмірковував колумніст видання Гордон Євген Кузьменко, передають Патріоти України.

Український Facebook сповнений захоплення парадом на честь Дня Незалежності. Люди радіють кожній деталі: і військові красиві; і техніка подобається; ну, і союзники молодці, що взяли участь. Дивишся й розумієш, що світ підтримує Україну в боротьбі з Путіним!

Народ радіє – а я розмірковую над тим, як же все-таки ми всі змінилися за ці три з половиною роки. Який гігантський крок змогли зробити – насамперед у нашій свідомості. І цей парад – відповідна тимчасова засічка для того, щоб заміряти нинішні настрої в суспільстві. Заміряти й порівняти з такими ж зарубками з попередніх років.

Пам'ятаю 2014 рік, гаряче обговорення доцільності військового параду. Я саме брав інтерв'ю у групи бійців, які приїхали до Києва на побивку із зони АТО. Зайшли до кафе, замовили пива – і дуже скоро розгорілася суперечка – та така люта, що офіціант поглядав на одягнених у камуфляж клієнтів із відчутним побоюванням:

– Льошо, ну ти ж не екзальтований хлопчик, поясни мені: ну на фіга?! Гроші потрібні, зброя, амуніція, жратва; волонтери захекались усе це возити – і тут наші у...бани задумали провести парад! Для кого? Для тилових? Щоб булки не тремтіли?

– Валеро, для всіх парад. Для всіх. Щоб наші дружини могли показати дітям: дивися, малий, де твій тато й за що він б'ється. Щоб люди розуміли, для кого вони гроші волонтерам віддають. Та ну, Валеро, для підняття бойового духу, нарешті! Паради в усі часи показували, що армія на сторожі! І народу зараз це треба, розумієш?

– Я розумію: на цей парад витратять у прямому сенсі цього слова броники, кевлар, селокси. Тут усі надуватимуть щоки – а там конкретні хлопці загинуть! Що, ні?

– Валеро, є речі основні, головні! Для дитини – мама; для футболіста – м'яч; ось для країни, що воює, – парад. Має бути парад! Не з помпою, без імперської пропаганди, як у цих козлів. Наш парад, душевний, розумієш?..

Від дня тієї розмови минуло три роки. Усі добре пам'ятають, чому Валера був проти параду; до того ж із розумінням ставляться до тієї його точки зору. І, здається, ні в кого більше не виникає запитань про те, чи варто проводити парад. Звичайно, варто. Бо все, що цементом скріплює українське суспільство, – безцінне. І парад – зокрема.

А що скажете про участь у нинішньому військовому параді представників дружніх країн? Із легкістю можу собі уявити, яку хвилю побоювань викликали б ці особи 2014-го. Причому не тільки в День Незалежності – коли й де завгодно.

Інтернет-форуми та соціальні мережі надривалися б від тривоги:

– Цього і слід було очікувати: російські ЗМІ відразу вхопилися за цю тему! Пишуть, що в Києві з'явилися заокеанські господарі бандерівської хунти!

– Ну навіщо треба було кликати на парад натівців? Тепер Кисельов скаже, що у війні на боці України бере участь натівська вояччина!

– Це недалекоглядно! Російська пропаганда намагається переконати народ, що проти "ДНР" і "ЛНР" воюють натівські найманці – і тут у нас Хрещатиком крокують негри! Виходить, ми самі ллємо воду на млин ворога! Як після цього російський глядач повірить у протилежне?

Нам стало все одно, про що там гавкають ці злі пси. Важливо лише стежити за тим, аби не вкусили

...Але на календарі – не 2014-й, а 2017 рік. І нинішньому українському суспільству глибоко фіолетово, що там скаже Соловйов і про що напише "Комсомольская правда". Почасти – тому, що нерозумно переживати за реакцію держави, яка вбила понад 10 тисяч твоїх співвітчизників.

Почасти – тому, що дивимось ми тепер зовсім в інший бік. І всі ці дошкульні заголовки – "Глава Пентагона принимает парад ко Дню Независимости Украины" або "Парад зависимости: По Крещатику маршем прошли солдаты НАТО" – не викликають нічого, крім іронічної посмішки. А то й цілковитої байдужості.

І знаєте чому? Тому що ми змінилися, а вони – ні. І відстань між нами збільшується. Наш поїзд рухається назустріч зовсім іншій цивілізації. І злий цей гавкіт затихає десь далеко. Нам стало все одно, про що там гавкають ці злі пси. Важливо лише стежити за тим, аби не вкусили.

І за усвідомлення цієї метаморфози, що сталася з нами, – спасибі військовому параду до Дня Незалежності України.