​Відморожений "Штірліц": "На своїх перших нарадах був неоковирний, говорив непутяще" - кремлівський політолог про "новітнього фюрера"​

На своїх перших нарадах у ролі прем'єр-міністра Володимир Путін був неоковирний і говорив непутяще, а міністри зображували тремтіння перед ним для телекамер. Про це згадує політтехнолог і колишній іміджмейкер Путіна Гліб Павловський в книзі "Экспериментальная родина", зазначають Патріоти України.

Книга є записом розмов Гліба Павловського і болгарського політолога Івана Крастєва. Автор зазначає, що не перевіряв слова Павловського і не проводив журналістського розслідування щодо сказаного колишнім соратником Путіна.

Як розповідає Павловський, до кінця другого президентського терміну у Єльцина і його соратників були потужні конкуренти – союз Примакова і Лужкова, і політтехнологи думали тільки про те, як не віддати владу конкурентам. Ставку робили на електорат, який відчував себе найбільш постраждалим в 1990-х роках – саме під них і підбирали кандидата, який зможе відтворити "сильну владу".

"Сам тоді будучи реваншистом, я бачив її коаліцією реваншу переможених. Маючи на увазі групи, найбільш постраждалі від реформ 1990-х і руйнування радянських інститутів, — лікарів і вчителів (бюджетників), армію, ФСБ, науковців, пенсіонерів, домогосподарок. Переможеним треба було дати вірний шанс державного реваншу, а не просто гарненького кандидата", - розповідає Павловський.

Політтехнолог зазначає, що після дефолту 1998 року тодішня влада перестала користуватися популярністю і авторитетом, тому стали шукати модель "силовика".

"Слово "силовик" стало трендом сезону. На зустрічі в Кремлі все частіше звучить рефрен "потрібен інтелігентний силовик"".

"Виборець хотів, щоб його кандидат увірвався у владу, але з боку влади — з Кремля в Кремль, але не з вулиці! "Кандидатам вулиці" російська вулиця не довіряла. Вона воліла знайти обранця своїм агентом в Кремлі — зразок Штірліца з радянського серіалу. У проведеному навесні 1999 року соціологічному опитуванні образ Штірліца відтіснив інших кіногероїв як ідеал нового президента Росії".

"Навесні 1999 року прізвище Путіна стало першим в єльцинському шорт-листі. Мені сказали, що він "хоч і з КДБ, але хлопець свій — абсолютно відморожений!" Що для мене було найкращою рекомендацією: адже ми самі були відмороженими хлопцями... "схильність до надмірного ризику", за чутками, записана в його особовій справі в КДБ як професійний дефект".

Путіна призначили прем'єром 9 серпня 1999 року і тоді ж його стали називати "наступником", однак на той момент він нічого собою не представляв.

"Наш кандидат мав неблискучий вигляд, і я спочатку дивився на нього лише як на центральну фактуру сценарію. Путін не здавався найкращим вибором на головну роль. Над ним і раніше жартували на нарадах. Він був незграбний, потайливий, то мовчав, то пропонував зовсім дурне. Перше представлення в Думі було напівпровальним, і все-таки Дума його затвердила — як зручного ворога, як легку здобич для кандидата в президенти Примакова".

Тоді Путіну почали створювати імідж того самого "силовика" – він почав займатися "президентськими" питаннями, а підлеглі зображали трепет в його присутності.

"Кожен божий день Путін кликав до себе відповідальних осіб і перед телекамерою віддавав розпорядження, свердлячи поглядом міністра, що сидів навпроти. Міністри зображували трепет перед "шефом", тоді, втім, ще постановочний".

"У грудні 1999 року пустили в оборот вираз "Путін безальтернативний". Він живе донині, але прийшов не від нас, цим цінним подарунком Путіна нагородили вороги".

Павловський зізнається, що "культ влади" був відроджений саме їхньою командою.

"В день виборів президента у березні 2000 року я радів в штабі з усіма. Кожен говорив тост, і Сурков вимовив те сакраментальне "За боготворіння влади!" Мене це злегка подряпало, хоча культ влади тоді розділяв і я".

Також Павловський відзначає, що саме йому належить ідея "пожертвувати" кимось з російських олігархів, які стали впливовими в 90-х роках, заради зміцнення путінської влади, і Путін вхопився за цю ідею.

"...тут Путін мене зрізав. Розкривши блокнот, запитав: добре, когось караємо? Записую! Природно, я зніяковів і дав задній хід, всі весело посміялися. Їм і так прізвища вже були зрозумілі — Гусинський, за ним Березовський".