Вісь Москва-Анкара: Чому "цар Путін" помирився з "султаном Ердоганом", - Die Presse

Після перевороту, Росія і Туреччина намагаються налагодити стосунки. Анкара втрачає вагу в зовнішній політиці. Про це пише Ютта Зоммербауер в статті "Чому "цар Путін" помирився з "султаном Ердоганом", опублікованій на сайті газети Die Presse, передають Патріоти України.

Серед заарештованих нещодавно людей є також двоє пілотів. Імовірно, саме вони збили російський бомбардувальник на турецько-сирійському кордоні у листопаді 2015 року. Офіційно Анкара пред'явила їм звинувачення в участі в проваленому переворот. У метушні турецької "чистки" про факти ніхто не турбується.

Президент Реджеп Тайіп Ердоган усуває своїх можливих противників, і одночасно сподівається, нарешті, подолати розкол в російсько-турецьких відносинах. У Москві ці спроби сприйняли прихильники. Зараз Ердоган напевно має потребу в союзниках, які не задають багато питань. Під час кризи у відносинах між Москвою та Анкарою подібні жести мали велике значення. Рідко у відносинах між двома країнами відбуваються такі дивні повороти, як між Росією і Туреччиною в останні місяці.

Реджеп Тайіп Ердоган і Володимир Путін, сильні лідери двох держав з історичними конфліктами, які з друзів перетворилися на ворогів. Після спроби перевороту знову з'явилися ознаки теплих дружніх відносин, хоча незрозуміло, як довго це триватиме. Особливо дивно раптове зближення виглядає з боку Росії. Адже останні кілька місяців, засоби масової інформації постійно розповідали страшилки про Ердогана, якого представляли, як непередбачуваного османського султана, який хоче загнати в ісламізації всю країну, жорстоко придушуючи курдів і підтримуючи "Ісламську державу" (ІД).

Телебачення надавало громадянам необхідні обґрунтування, чому Москва повинна негайно стати на стежку війни з Анкарою, що передбачає також заборону на відпочинок і ембарго на ввезення фруктів. Путін – залізний політик і любитель повчальних п'єс. У Сирії Росія і Туреччина боролися за вплив на різних фронтах, а після того, як був збитий російський винищувач, між двома країнами почалася пряма конфронтація, і після напруженої боротьби Ердогану довелося визнати себе переможеним.

Після вибачень, яких вимагала Москва, слово взяв Кремль. Як не дивно, примирення відбулося саме на тому тижні, коли в аеропорту Стамбула стався теракт, і за цим послідувала обіцянка відправити російських туристів на порожні турецькі пляжі. Але з міркувань безпеки туристів зупинили. При пошуку партнерів Москва знову робить ставку на боротьбу з тероризмом, і на цей раз Анкара готова її уважно вислухати. Відносна вірність конституції Поки європейські лідери трималися осторонь, заявляючи про солідарність, Путін став першим, хто відкрито пообіцяв Ердогану підтримку і заговорив про "категоричну неприпустимість антиконституційних дій".

Поки Європа вимагала від Анкари встановити верховенство права, Москва мовчала. Ідеологічно Путін повинен відчувати якийсь зв'язок з невдалими проповідниками перевороту, але він принципово виступає проти них. Москва вважає себе противником будь-якого роду "зміни режиму". На відміну від гнучкого курсу Європи, Москва слідує конституції, і такий вибір не позбавлений логіки. За цим, ймовірно, ховається страх розпаду Російської Федерації; у зовнішній політиці така позиція часто використовувалася в якості аргументу проти різного роду кольорових революцій. Але у виняткових випадках, власна філософія не завадила Москві порушити міжнародні кордони, як показує випадок з Кримом. Тоді цей випадок викликав протест Ердогана.

На початку серпня обидва президенти зустрілися на саміті G20 в Пекіні. Путіну добре відома роль вигнанця, в якій зараз опинився Ердоган. Путіну також на руку те, що його турецький колега неймовірно зайнятий авторитарною "перебудовою" та економічними проблемами. Президенту Туреччини довелося притримати свої регіональні політичні амбіції. У Сирії, Росія досягла успіху і як військова сила, і як міжнародний посередник.

З точки зору прагматики, зараз є можливість відновити заморожені спільні інвестиційні проекти. Чого хоче досягти Ердоган за допомогою турецького народу, Путіну не цікаво. Адже сам він також забороняє будь-яке втручання в справи Росії. Репресії всередині країни – це пункт, в якому сходяться різного роду автократи, і в якому Путін і Ердоган дійсно схожі на історичних попередників, Царя та Султана.