Заходу варто почати ухвалювати рішення на покарання міжнародного злочинця. Поки що ми спостерігаємо політичний і правовий декаданс, - журналіст

"Днями на російському пропагандистському ресурсі RT (раніше Russia Today) була опублікована стаття Владислава Суркова "Криза лицемірства. I hear America singing". Цей опус відразу ж був охарактеризований зразком низькопробного графоманства, осміяний і забутий. А даремно." Про це пише на сайті День журналіст Лариса Волошина, передають Патріоти України, продовжуючи:

Суркова мають за чи не найбільш впливову фігуру в путінській вертикалі. Євген Ройзман, відомий російський політик, голова Єкатеринбурга, колись сказав: "У нашій країні є ляльковод, який приватизував усю політичну систему. Це Сурков". А колишній чиновник кремлівської адміністрації та куратор "проекту Новоросія" Борис Раппопорт стверджував, що саме Сурков 2005 року розробив і запровадив у російський політичний дискурс концепцію "русского мира". Спецпредставник Держдепу США з питань України Курт Волкер назвав Суркова "архітектором подій на Донбасі".

Абсолютно зрозуміло, що в цій ситуації публічне словоблуддя Суркова про американських музикантів, політичний устрій Стародавнього Риму й такого собі кібернетичного царя Заходу, який може повернутися з дня на день, – усе це мало бути сприйнято як російський сигнал. Волкерові, Трампу, США й колективному Заходові. Всім. Тут, як то кажуть, "не важливо про що, важливо хто".

3 листопада в медіа з'явилося повідомлення, що Трамп може зустрітися з Путіним під час турне країнами Азійсько-Тихоокеанського регіону. Стверджувалося, що лідери США і Росії домовилися обговорити ситуацію в Північній Кореї, Сирії та Україні. 4 листопада на брифінгу у Вашингтоні Волкер розповідає журналістам, що 13 листопада в Белграді відбудеться його третя зустріч із Сурковим. "Подивимося, чи зможемо ми досягти прогресу", – сказав американський дипломат.

(Нагадаємо, що перша зустріч Суркова й Волкера пройшла 21 серпня в Мінську. На початку жовтня в Сербії відбулася їхня друга зустріч, про яку Сурков відгукнувся як про таку, де "обидві сторони запропонували свіжі ідеї та новаторські підходи в їх реалізації". Потім Волкер відвідав Україну 27-28 жовтня і провів низку зустрічей з українським керівництвом і депутатами. Колишній посол США в Росії Джон Тефт тоді говорив, що Волкер і Сурков на майбутній зустрічі на початку жовтня обговорюватимуть питання введення миротворчої місії ООН на Донбас).

Волкер, відповідаючи на запитання журналістів, пояснив, що "планує обговорити з Сурковим питання відновлення територіальної цілісності та безпеки України". Він також підкреслив, що якщо зустріч пройде успішно, то вже у грудні можуть відбутися нові переговори.

Потім, 7 листопада, з'являється графоманський опус Суркова, в якому він докладно розмірковує про "лицемірство Заходу" й "новоявленого кібернетичного царя". А вже 9 листопада прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков каже про зустріч Путіна і Трампа у В'єтнамі як про підтверджену сторонами подію. Щоправда, згадуючи, що "погодженого порядку денного поки немає". Держсекретар США Рекс Тіллерсон розповідає, що рішення про проведення переговорів не прийнято: "Зараз помічники й радники глав держав намагаються визначити, чи достатньо у двох лідерів тем для обговорення по суті".

Пєсков наполягає: "Ще раз повторюю, в кожнім разі на полях саміту обидва президенти матимуть можливість переговорити неодноразово, якщо вважатимуть це за необхідне. І, звичайно, це буде хороша можливість, щоб обмінятися думками з найгарячіших питань". Паралельно представниця Білого дому Сара Сандерс запевняє журналістів: "Щодо зустрічі з Путіним. Ця зустріч не була узгоджена, вона не відбудеться через розбіжність графіка робочих зустрічей", – пише ВВС. І останнє, з висловлювань Пєскова: "Ясності поки немає. Від наших американських колег надходить суперечлива інформація. Так чи інакше в кулуарах зустріч відбудеться", – цитує його "Інтерфакс".

Росіяни наполягають, що Трамп і Путін поговорять у В'єтнамі про устрій світу. Американці всіляко відхрещуються від цієї інформації. Вам не здається, що в цій грі у "президентські перегони" роздуми Суркова на тему завоювання штучним інтелектом боягузливого й лицемірного Заходу – це не найдивніше з того, що відбувається? Тоді ще раз перечитайте хронологію заяв прес-служб США й Росії про зустріч-незустріч "на полях" (вони ж кулуари).

"Можливо, й завтра з "усього цього хаосу й усієї цієї брехні" розгублені натовпи будуть виведені сильною рукою. Цар Заходу, засновник цифрової диктатури, вождь з напівштучним інтелектом вже передбачений віщими коміксами. Чому б цим коміксами не справдитися? Теж варіант", – пише у своїй статті Сурков. У принципі, він відкрито натякає, що зволікання й невизначеність погубить Захід. Трамп же, схоже, починає підозрювати, що його особисто погублять розмови з Путіним "ні про що", з яких російська сторона вичавить для себе максимум репутаційних бонусів. Американська сторона наполягає, що говоритиме з Путіним, тільки якщо той готовий домовлятися про російські поступки.

"Як я сказав, той, хто ухвалює рішення, – це Росія, і я думаю, що мені потрібно спрямувати зусилля США на це: безпосередньо взаємодіяти з РФ", – сказав колись Волкер у відповідь на запитання російського журналіста про те, чому б не посадити за стіл переговорів Україну й загарбників ОРДЛО – нехай, мовляв, "помиряться". У цих словах, прямих і точних, криється помилка, якою Путін і його оточення розраховують скористатися, заманивши Трампа в переговори.

Той факт, що на українському Сході перебувають ніякі не "ополченці", а справжнісінька російська армія, так само як те, що російські вуха стирчать з кожного випадку дестабілізації сутації у світі, – зовсім не означає, що Росія має право на ухвалення рішення. Радше навпаки. Захід повинен перестати грати роль примирителя, посередника – третьої сторони у збройному конфлікті. Злочинець, якщо він торгується й виставляє умови, прикриваючись заручниками, – це терорист. Відколи це уряд Сполучених Штатів веде переговори з терористами?

Заходу, якому пан Сурков пророкує падіння через брехню й лицемірство, варто почати ухвалювати однозначні рішення, спрямовані на покарання міжнародного злочинця. Поки ж усе, що ми спостерігаємо, – це такий собі політичний і правовий декаданс – кризове явище в мистецтві, що зображує безнадійність, розчарування, втрату сил і втрату бажання жити. А опус Суркова – розлогий і невиразний – це маніфест епохи правового й політичного декадансу. Нагромадження слів ні про що, щоб у кінці заявити: "Ми всі помремо".

Рішення має ухвалювати Захід, США і, звичайно ж, Україна. Бо остання є постраждалою стороною, а перші – охоронцями міжнародного права. Час про це згадати. Тільки така переговорна позиція здатна надати сенс тому, що відбувається.