Заповідник сепаратистів на «кримському коридорі» Путіна: Чому Бердянськ може перетворитися на нову гарячу точку України

Сумні роздуми породжує історія переказана волонтерами, котрі прямували на Донбас транзитом через відомий азовський курорт, зазначають Патріоти України. Ось як описує ситуацію Євген Манженко на сторінках «Депо. Запоріжжя».

Коли ми говоримо про симпатії до окупантів, про регіональний сепаратизм тощо, згадуємо переважно “окремі райони Донецької та Луганської області”. Важко уявити, що сепаратизм може підігріватися у Кіровограді або Горішніх Плавнях. Що Рубіжне Луганської області може бути куди більш проукраїнським містом, ніж, наприклад, Бердянськ Запорізької

Офіційно у Бердянську проживає 115 тис. осіб. Неофіційно близько 40 тис. жителів переважно Донецька і міст-сателітів переселилося сюди після початку окупації. З різним ставленням до війни, України, “ДНР” і російської окупації. Переселенці масово скуповували житло - місто курортне, до Донецька відносно недалеко, але канонад, як у Маріуполі, не чути. Також у Бердянську влітку відпочивають жителі окупованих територій і громадяни Росії. За бездіяльності міліції і СБУ місто може у будь-який момент перетворитися на чергову порохову діжку - коли ми проходили по дорозі з Маріуполя один з блокпостів, працівники МВС перед нами вільно пропустили молодого чоловіка, який презирливо кинув нам “Бердянськ? Нет такого города. Есть русский город Бердянск”. Нас, що їхали з місцевими волонтерами, натомість затримали для догляду, переписали контакти у телефонах, цікавились, що роблять тут люди з київською пропискою і затримали в результаті десь хвилин на 30-40.

На відміну від Маріуполя, під Бердянськом відсутні блокпости. На відміну від сусіднього прифронтового Маріуполя, в Бердянську офіціант у кафе на набережній демонстративно “не розуміє” замовлення українською. Замовленого ми так і не отримали, але місцеві жителі нас “втішають”: це ще нічого, кілька днів тому тут побили двох хлопців, які грали на гітарі і співали “Океан Ельзи”.

Насправді довгий час у Бердянську було доволі спокійно - тут розташовувалась база батальйону “Азов”, розповідають нам місцеві жителі. Після її виведення в інші райони ситуація почала змінюватись не на краще. На місцевих волонтерів скоюють замахи, містом поширюються чутки про “правосєків”, які ніби ґвалтують пенсіонерок і неповнолітніх. Про ДУКівців ми дізнаємося від людини, які привозила їх на ніч на відпочинок у Бердянськ. Бійці не виходили з бази відпочинку, переночували і поїхали далі. Якщо вірити чуткам, ці кілька бійців ДУК вже другий тиждень ґвалтують усіх підряд. Про це розповідають на базарах, у чергах на касах магазинів.

Цікавим є те, що ця база, де переночували бійці ДУК, про яких складають такі специфічні легенди, далеко не єдина, яка безкоштовно приймає бійців “добробату”, ЗСУ та Нацгвардії - волонтерський рух тут достатньо потужний. Допомагають переважно армії, але і переселенцям.

Вечеряємо на одній з баз з власниками і їх друзями. За стіл з “військовими” волонтерами сідає жінка, що живе у Донецьку, але регулярно їздить допомагати волонтерам, що опыкуються переселенцями. Гібридна війна там, гібридний мир в тилу - це, здається, тут нікого не дивує. Волонтерка, що нас привезла в гості, розповідає, що її батьки відмовились від неї через те, що вона допомагає українській армії. Ми слухаємо волонтерські історії про війну, переселенців, про те, що власники деяких баз відпочинку виселяють “ватних” гостей, і не розуміємо, як в одному місті можуть уживатися два протилежні світи. Як по вулицях одного міста можуть ходити “азовці”, ДУК, підозрілі групи росіян або проросійські налаштовані жителі окупованих територій, які приїхали на море і в чисельні кафе і ресторани Бердянська.

Все це справляє доволі гнітюче враження. Не розумієш, чому в Запорізькій області може бути небезпечніше, ніж у Донецькій, де тієї ж ночі цілі мікрорайони не спали через канонаду з боку лінії зіткнення. Не розумієш, чи є взагалі у цьому місті міліція або поліція, адже жодного патруля ми так і не зустріли за ті два дні, що ми перебували у Бердянську. Звик до того, що в сусідній області йде гібридна війна, але не розумієш, чому служба безпеки і МВС не помічають дивний “гібридний мир” на Запоріжжі.

Ми їдемо знову до Маріуполя. Біля таксі до нас, що говорили українською, підійшла жіночка і сказала: "Я из Горловки только приехала. Там, где эти уроды с автоматами ходят. Возвращайте уже нас поскорее".