Хіти тижня. Міномети ЗСУ: Чим воює українська армія на Донбасі

На початку російської агресії на озброєнні підрозділів української армії були мінометні системи, виготовлені в СРСР у 70-ті роки минулого століття, пише для "Народної Армії" колишній речник АТО полковник Андрій Лисенко, зазначають Патріоти України. Зокрема йдеться про 82-мм 2Б9 «Василёк», 82-мм 2Б14 «Поднос», 120-мм 2С9 «Нона» та 120-мм 2С12 «Сани».

Вони майже три десятиліття експлуатувалися у військах, тому більшість одиниць вичерпали свій ресурс (який, як правило, не перевищує п’яти тисяч пострілів) іще до початку АТО. До того ж певну частину їх у ході бойових дій на Донбасі було втрачено. Отже, чимдалі нагальнішою ставала потреба в оснащенні наших підрозділів на передовій новим мінометним озброєнням. В Україні його ніколи не виробляли — ані за часів СРСР, ані за часів незалежності. Проте з початком бойових дій на Сході України довелось освоїти їхнє виробництво.

У травні 2015 року керівництво ПАТ «Завод «Маяк» отримало завдання якнайшвидше організувати виробництво 120-мм мінометів. Орієнтиром для майбутнього першого українського 120-мм міномета мали стати поліпшені бойові характеристики радянського міномета аналогічного калібру. На заводі з нуля розробили конструкторську документацію й технологію виробництва. Через три місяці напруженої роботи наприкінці серпня 2015 року дослідний зразок першого українського 120-мм міномета М-120–15, який згодом дістав назву «Молот», зробив свій перший постріл. За результатами визначальних відомчих випробувань 120-мм «Молот» був допущений до експлуатації у війську та потрапив у район проведення АТО.

Заради справедливості нагадаю, що під час застосування цього міномета траплялися випадки загибелі вояків з обслуги, внаслідок вибуху міни в каналі ствола. При цьому представники військових наукових установ, які досліджували причини, впевнені, що конструктивні недоліки міномета не могли спричинити руйнування його ствола при стрільбі. На їхню думку, вибух однієї міни в каналі ствола міг статися лише через нештатне спрацювання підривника, а причиною вибуху двох мін — порушення заходів безпеки з подвійним заряджанням. Остаточні висновки зробить слідство, а рішення про прийняття зразка на озброєння ЗС України буде ухвалене після державних випробувань, які ще тривають. Водночас розробник продовжує вносити в зразок конструктивні вдосконалення вже з урахуванням бойового досвіду застосування цього міномета.

— За весь час існування мінометів у їхній конфігурації та принципі дії майже нічого не змінилося, — розповів старший науковий співробітник відділу наукових досліджень і виробництва засобів ураження ДНВЦ ЗСУ Михайло Рудник. — Нині покращення ТТХ мінометного озброєння досягається шляхом використання в його конструкції більш легких та міцних сплавів, нанесенні при виробництві на канал ствола спеціального покриття та розробки нових боєприпасів. Вітчизняні конструктори також наполегливо працюють над розробкою мінометних боєприпасів основних калібрів 60 мм, 82 мм та 120 мм.

У цілому вдалий початок виробництва 120-мм мінометів став певним поштовхом до виробництва в Україні лінійки цього виду артилерійського озброєння різного калібру. Наприклад, вітчизняний 82-мм міномет демонструє на полігонах результати, кращі за радянський 82-мм міномет 2Б14 «Поднос». Окрім того, завдяки використанню в його конструкції спеціальних титанових сплавів український міномет легший. Також у ньому застосовано зовсім іншу конструкцію з’єднання ствола міномета з плитою. Завдяки цьому суттєво скоротився час підготовки міномета до стрільби та перенесення вогню по цілі при значних доворотах. І це надзвичайно важливо в бойових умовах.

На особливу увагу заслуговує розробка перспективного українського міномета калібру 60 мм, призначеного для знищення живої сили й техніки противника, розташованої в укриттях або окопах. Ствол міномета обладнано механізмом для прицілювання та спусковим гачком, що дозволяє вести вогонь, як кажуть, з руки. Така конструкція допоможе контролювати кожен постріл, уникати подвійного заряджання та сприятиме підвищенню безпеки для його обслуги в цілому. За результатами випробувань стрільбою мінами поліпшеної аеродинамічної форми цей міномет наближений до характеристик мін післявоєнного зразка радянського міномета калібру 82 мм. До речі, для стрільби можна використовувати будь-які мінометні боєприпаси калібру 60 мм, вироблені у світі. Ствол має значний запас міцності. Розробники планують, що вага (разом із плитою) серійного зразка цього ергономічного міномета не перевищуватиме 20 кг, кут підвищення становитиме від +15° до +85°, кут обстрілу в горизонтальній площині — 360°, прицільна дальність — 80–2500 м.

Невдовзі вітчизняний міномет калібру 60 мм може стати незамінним для тактичних спеціальних, розвідувальних та мобільних груп, які виконують завдання у відриві від основних сил.

За словами Михайла Рудника, подальший розвиток вітчизняного мінометного озброєння — розробка мобільних мінометних систем, встановлених на колісну або гусеничну базу. Саме таким є новітній автоматизований мобільний мінометний комплекс (ММК) UKR-MMС на шасі легкого тактичного бронеавтомобіля «Барс-8». UKR-MMС здатний виявляти та вражати різні за характером і типом цілі за мінімальний час. Так, на зайняття позиції, розгортання з похідного положення у бойове та підготовку до першого пострілу екіпажу знадобиться менше однієї хвилини. Час переведення з бойового положення в похідне — 25 секунд. Тобто для ураження однієї-двох цілей знадобиться не більше п’яти хвилин. Цього цілком достатньо, щоб виконати бойове завдання та залишити вогневу позицію до того, як її виявлять засоби контрбатарейної боротьби противника та завдадуть удар у відповідь.

ММК вже успішно пройшов заводські випробування та незабаром буде представлений до визначальних відомчих випробувань, які й вирішать його подальшу долю.

Яким буває сучасне мінометне озброєння

Міномет являє собою артилерійську гармату, що має гладкий ствол, призначений для стрільби опереними снарядами-мінами на кутах підвищення, як правило, більших, ніж 45° (мортирна стрільба).

Міномети розрізняють:

за тактико-технічними характеристиками — легкі (калібром до 60 мм і дальністю стрільби 500–2000 м), середні (калібром від 80–120 мм і дальністю стрільби 2000–6000 м) та важкі (калібр більше 120 мм і дальністю стрільби до 9000 м). Важкі міномети калібру 160 мм та 240 мм знаходяться на озброєнні ЗС Російської Федерації;

за схемою заряджання — дульнозарядні (легкі та середні міномети, що заряджаються з дула ствола) та казеннозарядні (важкі міномети, що заряджаються з казенної частини);

за принципом побудови ствола: гладкоствольні та нарізні;

за способом транспортування: переносні, перевізні, причіпні, самохідні;

за принципом використання: ротні (легкі міномети, які переносяться мінометною обслугою або перевозяться) та батальйонні (середні міномети, які можуть бути причіпними або самохідними).

Важливість, а подекуди й незамінність мінометного озброєння на полі бою легко пояснити перевагами над іншими видами озброєння. По-перше, міномет має достатньо високу точність і дальність стрільби, які забезпечують надійне ураження визначених цілей; по-друге, він дозволяє вести відносно прихований вогонь, адже закрита вогнева позиція та мала сила звуку під час пострілу ускладнюють виявлення ворогом розташування мінометної обслуги; по-третє, його висока скорострільність — від десяти до п’ятнадцяти пострілів за хвилину — уможливлює забезпечення високої щільності вогню у критичні хвилини бою; по-четверте, відносно мала вага зброї та боєприпасів до неї підвищує мобільність піхотних підрозділів, знижує їхню залежність від підтримки вогню артилерії.