Біля останньої межі: Будапешт впритул наблизився до червоної лінії у відносинах із Києвом

Маніпулюючи рішенням Венеційської комісії щодо українського Закону "Про освіту" і статтями міжнародних угод, уряд Віктора Орбана перейшов у масштабний дипломатичний наступ на Україну. Його мета — і надалі зберегти ізольоване становище угорської громади в Закарпатті та домогтися скасування ст. 7 закону про освіту, яка стосується мови навчання і спрямована на повноцінну інтеграцію національних меншин в українське суспільство. Про це пише у своїй статті для "Дзеркала тижня" Володимир Кравченко, із міркуваннями якого пропонують ознайомитися Патріоти України.

Як заявляє глава МЗС Угорщини Петер Сійярто, якщо Україні важливо інтегруватися в Євросоюз і НАТО, то Київ мусить виконати свої міжнародні зобов'язання й відкликати закон, що "дискримінує" нацменшини. "Україна, яка прагне досягти європейської інтеграції, недавно серйозно порушила міжнародні закони про захист меншин, дотримання яких також суворо вимагає Євросоюз", — запевняє близький соратник прем'єр-міністра Орбана.

У Будапешті навіть не намагаються шукати компромісу з Києвом і не хочуть чути аргументів української сторони, вимагаючи, щоб українська держава повернула статус-кво. При цьому Сійярто, який обвинувачує Київ у "міжнародній кампанії брехні", стверджує, що Україна не запрошувала закарпатських угорців на консультації щодо мови освіти. Але, публічно обурюючись, угорський міністр замовчує, що представники організацій угорців Закарпаття самі відмовилися від розмови, зігравши за правилами, написаними в Будапешті.

Угорська дипломатія також намагається переконати міжнародну спільноту, що в Закарпатті — "напружена ситуація". "Там проходили антиугорські демонстрації, … під час яких відбувалися глумління над національними символами й скандувалися антиугорські гасла", — запевняв Сійярто на міністерській зустрічі ОБСЄ у грудні минулого року. За його словами, ОБСЄ повинна послати в Закарпаття спеціальну моніторингову місію за прикладом СММ, що перебуває в Донбасі.

Ця пропозиція знову прозвучала вже в лютому, коли невідомі кинули пляшку з запалювальною сумішшю у вікно приміщення обласного офісу "Товариства угорської культури Закарпаття". МЗС Угорщини заявило, що інцидент підтверджує необхідність присутності спостерігачів ОБСЄ в Закарпатті. Правда, пляшку з запалювальною сумішшю кинули два польських радикали з ультраправої націоналістичної організації "Фаланга".

Ультимативна риторика Віктора Орбана і членів його кабінету пояснюється як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками. Але основна причина — квітневі парламентські вибори в Угорщині. Правляча партія "Фідес" планує отримати абсолютну більшість у парламенті й не має наміру давати шанс своєму основному конкурентові — радикальній партії "Йоббік".

Наївно вважати, що після парламентських виборів Угорщина відступить, напруга у двосторонніх відносинах знизиться, і угорський уряд відмовиться від своєї ультимативної політики. Цього не буде. Адже жорстка позиція в питанні захисту прав угорців, що проживають за кордоном, як і демонстрація значущості країни у світовій політиці, підвищує рейтинг серед виборців.

Після виборів дії Будапешта залишаться такими ж агресивними, хоча й менш публічними: угорська влада вибиватиме максимальні дивіденди з Києва, прагнучи розширити права угорської діаспори в Україні. Іншого й не можна очікувати від політиків, котрі вважають Тріанонський договір трагічною сторінкою угорської історії і встановлюють 4 червня — день підписання, за словами угорців, "тріанонської ганьби" — меморіальним Днем національної єдності.

Щоб добитися свого у відносинах з Україною, уряд Орбана використовує і загрозу, і шантаж. У Будапешті вважають: Київ ослаблений, потребує союзників у війні з Росією й тому буде змушений піти на поступки.

Як і росіяни, угорці створюють ситуацію, в якій вирішення кризи стало б можливим виключно за рахунок інтересів українців. Уже неодноразово Сійярто ультимативно повторював: Угорщина не підтримає євроінтеграційних та євроатлантичних прагнень України, доки Київ не піде на зміну закону про освіту. Ці погрози угорський уряд частково виконав.

У Будапешті раніше заявляли: попри конфлікт із Києвом, Угорщина не хоче порушувати єдність Євросоюзу й не планує зривати продовження санкцій ЄС проти Росії. Угорська дипломатія поки що дотримується цієї позиції. Основний напрям удару — на співпрацю України з Північноатлантичним альянсом. Ці дії угорської дипломатії, що мають публічний і кулуарний характер, покликані продемонструвати Києву всю серйозність намірів уряду Орбана йти до кінця.

Головний інструмент, обраний Будапештом для досягнення своєї мети, — блокування проведення засідань комісій Україна—НАТО (КУН) на високих рівнях, із використанням для цього свого права вето, яке Сійярто назвав "єдиним інструментом, оскільки з його допомогою може захистити закарпатських угорців і примусити Україну діяти відповідно до міжнародних норм".

При цьому, обстоюючи свої інтереси, угорці поки що не переступили червону лінію й не блокують практичну співпрацю України з альянсом та виконання Комплексного пакету допомоги. Якщо таке станеться, то для воюючої України це означатиме, що Угорщина грає на боці Росії.

Але поки що засідання КУН відбуваються на рівні послів. Радники з НАТО й далі консультують українські силові відомства. Наші військові беруть участь у спільних миротворчих операціях та навчаннях із солдатами з країн альянсу, обмінюються інформацією і впроваджують стандарти військово-політичної організації. Тривають переговори про приєднання України до програми розширених можливостей для особливих партнерів НАТО. Розширюється тематика спільних науково-дослідних проектів альянсу й України у сфері оборони та безпеки.

Для України — країни, яка обороняється від агресії Росії, — дуже багато важать військова співпраця з союзниками, їхня політична підтримка. КУН — основний формат діалогу між Україною та НАТО, під час якого українські міністри можуть особисто почути думку своїх колег і, своєю чергою, артикулювати позицію Києва. Часто саме КУН грає роль індикатора відносин між Україною та альянсом.

Через позицію Будапешта вже не відбулися засідання КУН на рівні міністрів оборони і закордонних справ. Невідомо, чи буде комісія на рівні глав зовнішньополітичних відомств у квітні. І, що важливо, під сумнівом проведення засідання комісії Україна—НАТО на рівні глав держав та урядів під час липневого саміту альянсу в Брюсселі: угорська дипломатія пов'язує проведення цього заходу зі скасуванням ст. 7 закону про освіту. Змінювати цю позицію уряд Орбана поки що не має наміру.

Що ж, у Будапешті знають, де міститься "сонячне сплетіння" Києва.

В Україні дії угорців сприймають болісно. Не тільки тому, що блокується робота ключового органу співпраці: засідання КУН на рівні послів усе-таки відбуваються. Але для представників української влади комісія Україна—НАТО — це ще й інструмент іміджевої політики: телекадри, на яких український політик сидить за одним столом з іншими главами держав та урядів, зачаровують і спокушають політиків та піар-технологів.

У Будапешті вважають: заради двох хвилин телесюжету і спільного фото українського президента з лідерами держав — членів альянсу в Києві підуть на скасування статті закону про освіту. Не можна сказати, щоб угорські дипломати так уже помилялися у своєму психоаналізі українських політиків, наркотично залежних від спалахів фотокамер. Згадаємо, як не так давно Арсеній Яценюк змагався з Петром Порошенком за право підписати Угоду про асоціацію між Україною і Євросоюзом.

Але поведінка української влади впродовж усієї скандальної історії з законом про освіту демонструє: офіційний Київ нарешті усвідомив — державна мова служить для країни об'єднавчим чинником і сприяє самоідентифікації її громадян. До того ж на Банковій і Михайлівській вважають: піддатися диктатові угорців — означає з самого початку зайняти програшну позицію.

Адже, по суті, нинішня політика Будапешта — це провокування сепаратизму в українському Закарпатті. Цим дії Угорщини не дуже відрізняються від позиції РФ, яка всіляко просуває концепцію "русского мира" і захист прав російськомовного населення на пострадянському просторі. Для України це призвело до вторгнення Росії, анексії Криму та окупації частини Донбасу, падіння ВВП, появи сотень тисяч вимушених переселенців і загибелі тисяч українських громадян.

Тому в Києві не мають наміру відступати і скасовувати закон про освіту заради проведення КУН на рівні глав держав та урядів. У кожному разі, на сьогодні на Банковій саме такі настрої. Серед представників української влади є й розуміння, що самого тільки бажання знайти компроміс із представниками угорської громади мало, а потрібні ще й жорсткі дії. Чому б, наприклад, не перевірити легальність надходження коштів на банківські рахунки організацій закарпатських угорців?

Поки що, намагаючись знайти вихід із непростої ситуації, Київ пропонує Будапешту компромісні вирішення кризи.

Так, Кабмін прийняв на своєму засіданні пропозиції змін у законі про освіту. Зокрема, пропонується продовжити на три роки перехідний період ст. 7 з 2020 р. до 2023 р. Крім того, до схваленої урядом Річної національної програми співробітництва між Україною та НАТО на 2018 р. включено рекомендації Венеційської комісії стосовно "мовної статті". "Це частина тих поступок, які ми хочемо зробити нашим угорським колегам для розблокування ситуації", — заявив після засідання уряду глава місії України при НАТО Вадим Пристайко.

Та угорці й далі продовжують блокувати проведення міністерських КУН і вимагають або скасувати ст. 7 закону про освіту, або дати юридичні гарантії, що застосування нового закону почнеться після досягнення домовленості з угорською національною меншиною на Закарпатті.

Поступово українсько-угорський конфлікт через "мовну статтю" закону про освіту стає вже не тільки проблемою двосторонніх відносин Києва і Будапешта. Непримиренна позиція Угорщини, яка активно користується правом вето, стала дратувати членів НАТО. Адже проведення КУН на міністерському і президентському рівнях важливе не тільки для України, а й для країн альянсу. Крім того, у Брюсселі розуміють: дії угорців — в інтересах Кремля, який прагне загострити відносини між союзниками з ЄС та НАТО і зруйнувати єдність позиції Заходу стосовно Росії.

Демонстрацією цієї стурбованості позицією Будапешта став грудневий лист 11 послів країн — членів альянсу на ім'я генсека Єнса Столтенберга. У ньому дипломати чітко дали зрозуміти, що конфлікт між Угорщиною і Україною не слід виносити в площину НАТО. Крім того, вони заявили, що не зовсім розуміють, у чому полягає проблема, і не вважають її настільки складною, аби через неї ставити під загрозу стратегічні інтереси альянсу.

Ряд країн, насамперед Канада, чинять дипломатичний тиск на Угорщину. Непублічні консультації з угорською стороною проводила й заступник генсека альянсу Роуз Гетемюллер. Публічно свою незгоду з позицією Будапешта висловила й посол США в НАТО Кей Гатчісон. Але як з'ясувалося, у Північноатлантичного альянсу немає механізму, щоб напоумити угорців, які зловживають правилом консенсусу.

"Хоча вони (члени НАТО. — В.К.) й намагалися тиснути на Угорщину, щоб ми не змогли скористатися своїм правом вето, країна витримала ці зусилля, бо це обов'язок угорської зовнішньої політики, спрямованої на захист угорців, де б вони не жили", — патетично сказав Петер Сійярто після того, як у середині лютого скасували раніше заплановану зустріч у Брюсселі міністрів оборони НАТО і України.

Політика Будапешту в альянсі поки що не призвела до критичних наслідків для відносин України та НАТО. Але уряд Віктора Орбана може в будь-який момент переступити червону лінію й вивести конфлікт на вищий і більш небезпечний рівень. До цього мають бути готовими не тільки в Києві, а й у Брюсселі, Вашингтоні, Берліні, Оттаві та інших столицях країн — членів альянсу.