"Як тільки Путін доведе всіх до того стану, що НАТО поставить перед собою завдання повалити Путіна, це буде зроблено за два-три місяці", - російський історик

У країн Заходу залишаються невичерпні можливості для впливу на президента РФ Володимира Путіна, вважає російсько-американський історик Юрій Фельштинський. У своїй статті він проаналізував ухвалені 11 грудня Палатою представників Конгресу США резолюції і написав, які ще заходи можуть використовувати у США і Європі. Патріоти України пропонують вам ознайомитися із його міркуваннями.

Зрозуміло, активність американського Конгресу спровокована російською агресією в Керченській протоці, Азовському і Чорному морях. Звичайно, привід для конфлікту президент РФ Володимир Путін міг знайти будь-який. Міг дати вказівку, наприклад, почати локальні сухопутні операції з раніше створених плацдармів, так званих "ДНР" і "ЛНР".

Ми не дізнаємося, чому саме стався військовий інцидент у Керченській протоці. Але одне очевидно: на жодну хвору голову російський корабель не міг вирішити таранити українське судно без прямої вказівки командування. А командування могло дати наказ про затримання суден і моряків тільки за вказівкою міністра оборони Сергія Шойгу. А міністр Шойгу, слухняний холоп Путіна, ніколи не міг би ухвалити такого типу зовнішньополітичне рішення самостійно, а тільки за вказівкою президента.

Зрозуміло, що причинно-наслідкового зв'язку між Керченським інцидентом і проектом із будівництва "Північного потоку – 2", який зараз на слуху, не бачити важко. "Північний потік – 2" – політичний проект. Його мета – посилити економічний тиск Росії на низку країн Європи, який триває, передусім на Україну і Польщу. Економічної необхідності в будівництві цього газопроводу немає. Ми маємо справу з тривалими спробами Росії використовувати газ як зброю масового ураження. Іншими словами, це один із методів гібридної війни Путіна проти Європи та Східної Європи зокрема.

Водночас, як зазвичай, Путін знаходить вигідні для нього лінії розколу: одним країнам "Північний потік – 2" вигідний, іншим – ні. Для Путіна це нова можливість розколоти єдиний європейський фронт, зіштовхнути лобами одні європейські держави з іншими. До того ж це ще й можливість для провокування конфлікту між Сполученими Штатами (вони проти будівництва газопроводу) і основними партнерами США в Європі – Німеччиною та Францією, які зацікавлені в газопроводі з економічних причин. Тим паче, що в Німеччині цей проект активно лобіює путінський агент і колишній канцлер Німеччини Герхард Шредер, який працює на зарплаті "Газпрому".

Тож "Північний потік – 2" виявився дуже зручним інструментом дестабілізації ситуації в Європі. Свою функцію із завдання шкоди Європі і США він виконує, ще навіть не будучи введеним у дію. Це все на додачу до ядерного шантажу, до військової і політичної дестабілізації України (в яку залучена Росія 24 години на добу), до втручання у вибори в європейських країнах і США, на додачу до спроби перевороту в Чорногорії, хакерських атак і фейкових веб-сайтів, до отруєнь уявних чи реальних ворогів Путіна за кордоном та багато іншого, про що, можливо, ми навіть не здогадуємося, бо нам невтямки, що і таке, виявляється, можна придумати.

Країни Європи в порядку санкцій проти путінської Росії можуть відмовитися від будівництва газопроводу "Північний потік – 2" або принаймні пригальмувати свою участь у цьому проекті до покращення відносин із Росією. Але покращення не буде, поки при владі перебуває Путін. Водночас потрібно розуміти, що президент США Дональд Трамп не буде вводити санкцій проти Росії у зв'язку з будівництвом нового газопроводу. Хіба що таке рішення ухвалить сам Конгрес. Це цілком можливо, тим паче, що в новому Конгресі (в Палаті представників Конгресу) демократи будуть у більшості.

Ще дві резолюції – політичні, визнані продемонструвати, що США з повагою та розумінням ставляться і до колишніх трагедій українського народу, насамперед до Голодомору, і до нинішніх, пов'язаних із воєнною агресією Росії.

Ясна річ, резолюціями з Путіним боротися безглуздо. І саме тому відповідь на керченську агресію слід вважати дещо слабкою. Із Путіним можна воювати. Але до цього цивілізація ще не готова. Із Путіним не можна домовитися, тому що можна домовлятися зі стороною, яка згодна йти на компроміси і готова виконувати взяті на себе зобов'язання. Ми знаємо, що сам Путін на компроміси йти не готовий, а взяті на себе зобов'язання виконувати не в змозі. Ми бачимо це й на прикладі недотримання Росією підписаного нею Будапештського меморандуму, і на прикладі справи Скрипаля, якого спочатку відпустили (під міжнародні гарантії, які є частиною обміну однієї групи шпигунів на іншу), а потім підло і підступно отруїли в Англії разом із дочкою. Тож із Путіним переговори вести безглуздо. Вірити його словам, обіцянкам і підпису не можна. Він і військові угоди примудряється порушувати.

Що ж нам залишається? Насамперед – чекати, поки Путін помре. Це позиція пасивна, але безпрограшна, оскільки рано чи пізно всі вмирають. Путіна це теж стосується. Друга можливість – чекати, поки Росія повстане і скине Путіна та створений ним ФСБшний режим. Але ця позиція не тільки пасивна, але і потенційно помилкова, тому що Росія сама по собі може і не піднятися. Третій шлях – військове протистояння. На рівні оборони – безумовний і необхідний. На рівні наступу – тільки силами НАТО і тільки після того, як сам Путін не залишить НАТО іншого виходу (ще одне повторення 2014 року саме таку ситуацію і створить).

Але крім військового протистояння є й інші можливості. Вони не вичерпані і вони невичерпні. До їх використання, насправді, Америка і Європа ще навіть не приступали. А санкції, як всі ми знаємо, – символічне покарання і декларативне.

Звалити режим Путіна не вартує нічого, і зробити це можна без єдиного пострілу. На жаль, такого завдання перед собою сьогодні ніхто не ставить, крім окремих груп російської опозиції, які для цього занадто слабкі. Навіть в Україні, як мені здається, багато хто вважає, що з Путіним можна домовитися. І погляд, що домовлятися можна тільки з новим урядом Росії без Путіна, не є домінуючим не лише на рівні практичної політики, але і на рівні стратегічної установки. Проблема, звичайно ж, у тому, що силами однієї України зовнішньополітичні завдання, які стоять перед Україною, вирішити не можна. Для цього необхідно, щоб Україна стала частиною Євросоюзу, формально або фактично. Завдання української дипломатії – забезпечити Україну вірними союзниками в особі Євросоюзу та США.

Я маю наголосити, що як тільки Путін доведе всіх до того стану, що НАТО поставить перед собою завдання повалити Путіна, це буде зроблено за два-три місяці. І для цього не потрібно буде оголошувати війну і розривати дипломатичні відносини. Для цього потрібно точно так само, як це робить Путін, без оголошення війни почати гібридну війну проти Путіна. Субсидувати через податкові та інші пільги постачання американського скрапленого газу в Європу, відключити Росію від системи SWIFT, заборонити приземлення російських літаків на аеродромах країн НАТО і в'їзд у країни НАТО російських поїздів, скасувати систему подвійного громадянства та анулювати дозвіл на проживання для всіх носіїв російських паспортів (надавши можливість у місячний строк відмовитися від російського громадянства тим, хто бажає залишитися в Європі чи Америці).

Усе можна зробити, не витративши жодного цента з державних бюджетів Європи та Америки, оскільки ці заходи впливу обмежувальні. Їм можна протистояти і на них неможливо відповісти жодними "дзеркальними" контрзаходами, як люблять погрожувати в Кремлі. Для цього потрібно просто мати стратегічну установку на повалення режиму Путіна. Як тільки така установка з'явиться (а вона рано чи пізно з'явиться, оскільки Путін неадекватний вже сьогодні і стрімко прогресує), дні Путіна добіжать кінця.

Але першим пунктом цієї безкровної програми буде оголошення персонами нон ґрата президента Росії, членів його кабінету, членів партій, що входять до російського парламенту, всіх офіцерів силових відомств і всіх членів сімей названих вище груп.

Це все я придумав за п'ять хвилин, не виходячи з дому. Якщо ж зібрати на тиждень людей 10 фахівців для розроблення реальної програми "гібридної війни" проти Росії, після її реалізації РФ перестане існувати як сучасна держава, і повернеться в 1920-ті роки. На все це піде один-два місяці, після чого ім'я Путіна просто забудуть. Це за кордоном. А що в Росії? Якщо за кордоном перестануть зустрічатися з Путіним, він не зможе вже милуватися собою перед дзеркалом (як робить вранці потайки), стане нецікавим тим, хто його оточує, і втратить владу. Оскільки в таких умовах зберегти владу можна лише в державі із закритими кордонами і відключеним інтернетом. Росія вже не є такою.