Як Україна перебудовує свій "ракетний щит"

Зенітні ракетні війська (ЗРВ) – основа протиповітряної оборони і головна вогнева сила в загальній системі ППО України. Що саме зараз робиться для їхнього зміцнення Патріоти України пропонують вам дізнатися із матеріалів, які були опубліковані на сайти "Оборонно-промислового кур'єра".

Сьогодні щит над Україною підтримується зенітними ракетними системами і комплексами радянської розробки дальньої дії, а також середньої та малої дальності: ЗРС С-200В (по натовської класифікації SA-5 Gammon), С-300В1 (SA-12A Gladiator), ЗРК С-300ПТ (SA-10A Grumble), С-300ПС (SA-10B Grumble) і «Бук-М1» (SA-11 Gadfly). Крім ЗРВ Повітряних сил, власними засобами протиповітряної оборони мають і Сухопутні сили, де експлуатуються ЗРК ближньої дії. Це «Оса-АКМ», «Стріла-10М», зенітний гарматний ракетний комплекс «Тунгуска», «Шилка» (ЗСУ-23-4), а також переносні ЗРК «Игла-1».

За період з 1991 по 2006 р загальна кількість дивізіонів в складі ЗРВ ППО України зменшилася з максимальною чисельності 232 дивізіона (в 1996 г.) до 57. До 2012 р «вік» найбільш старого зенітного ракетного комплексу в складі ЗРВ Повітряних сил України перевищив 40 років. А «наймолодшому» ЗРК – більше 20 років. З огляду на темпи розвитку засобів повітряного нападу, радіоелектронної протидії та систем придушення ППО противника, наприклад, той же ЗРК С-200В вже сьогодні можна вважати морально застарілим.

Українські ЗРК С-300ПС так само чим далі, тим все з великою натяжкою можна вважати відповідною зброєю для швидкоплинного протиповітряного бою. Гарантійний термін служби цього комплексу до капітального ремонту був визначений в 25 років, а зроблені вони в 1982-1990 рр. Гостродефіцитних запасних частин до цього ЗРК, який вже давно не виробляється, у наших військових вже немає. Тому де-факто всі основні вітчизняні зразки зенітних ракетних систем, комплексів і ракет до них межі міцності вже не мають.

В таких умовах головний конструктор зенітних ракетних комплексів Олег Коростельов приступив до формування своєї концепції модернізації системи ППО України. Він вважає, що необхідно забезпечити кілька рівнів захисту неба.

Перший – використанням ЗРК малої дальності до 7 км – ЗРК ближньої дії. Це «Оса-АКМ», «Стріла-10М», зенітний гарматний ракетний комплекс «Тунгуска», «Шилка» (ЗСУ-23-4), а також переносні ЗРК «Игла-1».

Другий рівень – середньої дальності, теж на базі вже відпрацьованого технічного рішення, – модернізації ракети ЗРК «Луч». Вже протягом кількох років ДККБ «Луч» в складі вітчизняної команди бере участь у великому міжнародному проекті з модернізації всієї системи ППО однієї з африканських країн. І зі своєю частиною Коростельов впорався чудово – пуски ракет в кінці 2017 року засвідчили здатність модернізованого ЗРК вражати цілі на дальності до 50 км (до речі, балістична дальність такої ракети 90 км). Беручи до уваги, що Україна має величезну кількість ракет до цього ЗРК, реалізація такого проекту дозволила б суттєво посилити ПС ЗСУ. Десятки ракет вже відправлені замовнику, так що досвід виробництва дозволить досить швидко переорієнтуватися на забезпечення інтересів ЗСУ. До цього не зайвим буде доповнення, що суміжник в згаданому проекті – компанія «Радіонікс», – вже зробила активну головку самонаведення, а також порт для радіо корекції, так що технологічність ракети зростає буквально вже по ходу її вдосконалення.

Позиція розробників визначається декількома найважливішими аспектами, що впливають на просування проекту: важлива невисока вартість розробки, важливий швидкий темп створення ракети. А деякі заділи, як то поява в розпорядженні українських інженерів активної головки самонаведення (ГСН), можуть впроваджуватися по ходу. Активна ГСН може дозволити вражати різні цілі одночасно. Така ракета, до речі, теж повинна бути уніфікованою. Виконана як авіаційна зброя («повітря – повітря»), вона дозволить вражати цілі на дальності 125 км, в якості штурмового зброї («повітря – поверхня») – на 110 км. Є для такого комплексу і багатофункціональний локатор наведення – 80К6М, розроблений і випускається запорізькою «Іскрою».

«Україні не варто розпорошуватися в кількості різних комплексів, як це було в СРСР, потрібно рухатися чітко і направлено, фокусуючи зусилля на створенні уніфікованих ЗРК, тобто, для використання на наземних і на морських платформах», – каже О.Коростелев.

Якщо плани конструктора і політична воля людей при владі перетнуться в одній точці на ДККБ «Луч», незабаром можна буде говорити про створення вітчизняної школи конструкторів систем ППО. Власне кажучи, досвід вже є – конструкторська школа легких бойових машин була створена в Україні, що називається, з нуля. А на ДККБ «Луч» знають: не святі горшки ліплять.