Ніякий Путін не геній. Він вже програв Україні, - Карл Більдт

Екс-міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт у колонці для The Washington Post розповів про переоціненність російського лідера, передають Патріоти України з посиланням на Новое время.

Автор нагадує, що коли Путін говорив про розвал СРСР як про найбільшу геополітичну катастрофу нашої епохи з дуже обмеженою точки зору Кремля, саме так, напевно, все і було. Але Радянський Союз спочатку був нежиттєздатною спорудою, його занепад цілком логічний. Утворена на його місці нова Росія повинна була будувати дружні й конструктивні відносини з новими незалежними державами.

Безперечно, вважає Більдт, найважливішими повинні були стати відносини з Україною. Йдучи корінням у стародавню Русь, що виникла навколо Києва тисячу років тому, обидві нації розвивали різні ідентичності, зберігаючи при цьому міцні зв'язки і високий рівень інтегрованості економік. У Києві говорити російською було так само природно, як і українською. І саме рішучість України, більше, ніж будь-які інші чинники, визначила долю Радянського Союзу в грудні 1991 року. Відносини між Києвом і Москвою повинні були встановити нову геополітичну ситуацію в масштабах всієї Східної Європи.Але коли до влади прийшов Путін, відносини почали псуватися, – продовжує Більдт.

Путін використовував економічний тиск, вирішивши, що основою його Євразійського союзу має стати митний союз і Україна зобов'язана стати його частиною. Він доклав максимум зусиль, щоб перешкодити Києву укласти Угоду про зону вільної торгівлі з ЄС (...).

Використовувалися всі засоби, окрім, хіба що, війни. Торговельні зв'язки обривалися навіть у збиток російській економіці. Все заради того, щоб Україна змінила курс. Радники Путіна публічно погрожували Києву «катастрофічними наслідками». Янукович у відчайдушній спробі знизити ціну на російський газ відклав підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Так почався народний рух Майдан. Кінець протистояння став катастрофою для обох лідерів.

Янукович залишив свою країну на початку 2014 року, Путін відповів приєднанням Криму, а також спробою вирізати з південних областей України так звану Новоросію. Кремль вважав, що це буде неважко. Потужна телевізійна пропаганда, зелені чоловічки, насадження націоналістичних ідей гарячим головам, постачання важкого озброєння, грошові вливання – все мало бути простіше простого.

Але план провалився. До осені 2014 року Путіну довелося доправити в Україну батальйонні групи регулярних військ, лише б урятувати проект від повного провалу. Він вже вляпався в серйозну історію, коли був збитий літак Малазійських авіаліній, який здійснював рейс MH17, – пише Більдт.

Сьогодні підтримувані Кремлем сепаратисти контролюють 7% території України, потребуючи постійної фінансової підтримки в мільярди рублів. Санкції торкнулися ключових елементів російської економіки. Під час конфлікту близько 10 тисяч осіб загинули і, за оцінками, близько 3 млн стали вимушеними переселенцями.

Україна відновилася після майже катастрофічної фінансової ситуації початку 2014 року, зміцнила свою демократію, почала більш стійкі реформи, аніж коли б то не було раніше, і, звісно, уклала Угоду про асоціацію та вільну торгівлю з ЄС. Між тим, Євразійський економічний союз животіє, охоплений суперечками, і, на думку його членів, дедалі більше втрачає значимість.

Що стосується Путіна, на думку Більдта, він має засвоїти урок: вторгнення в інші країни – не найкращий спосіб набути друзів (...). Путіну, звісно, хотілося б увійти в історію в ролі лідера, який повернув Крим. Але питання Криму ще відкрите.

При цьому Путін втратив все інше. Війська НАТО розміщуються в трьох країнах Балтії та Польщі. По всій Європі ростуть оборонні витрати. Грузія щойно отримала безвізовий доступ в ЄС. Навіть у Білорусі неспокійно.

І великий український народ ніколи не повернеться до Кремля. Не здивуюся, якщо історики майбутнього вважатимуть це більш значущою геополітичною катастрофою, аніж смерть СРСР (...). Путін – блискучий геополітичний гравець? Ну так, звісно.