​Порошенко в кроці від катастрофи. Треба сміливо нехтувати думкою Заходу, як Ізраїль ігнорував думку США, - політичний експерт Романенко

Такий посил обурив політичного аналітика Юрія Романенка, зазначають Патріоти України.

Це твердження носить маніпулятивний характер і ось чому.

По-перше, незрозуміло як Захід зніме санкції, якщо Росія почне широкомасштабну війну з Україною. Якщо Захід буде знімати санкції в той момент, коли загарбницькі орди будуть топтати нашу священну землю, то це буде означати одне - що Захід вже домовився з Путіним з приводу України.

І в цій ситуації нам можна сміливо нехтувати думкою Заходу, як Ізраїль ігнорував думку США в 1948 році, які радили припинити війну з арабами.

Однак, якщо Захід буде не в змові по розділу України, то ескалація викличе нову хвилю санкцій, аж до нафтового ембарго Росії. Від якого, до речі, найбільше виграють американці, які зароблять масу бонусів. А якщо паралельно зчепляться саудити з Іраном, то Вашингтон отримає джек-пот від цієї ситуації і зможе зняти вершки хвилі старого укладу, що минає, паралельно отримавши додаткові ресурси під розгортання нового, в якому американці і так процвітають.

По-друге, якщо Росія не починає ескалацію після того як Україна провалює зміни до Конституції, а Захід у відповідь знімає санкції Росії, то нічого страшного не станеться. Адже реалізація Мінських угод і так привела б до скасування більшої частини санкцій відносно Росії. Про що позавчора говорив Джон Керрі. Росія укладала Мінські угоди, щоб мінімізувати свої витрати, передусім від санкцій, тому дивно коли нам говорять, що ми повинні реалізувати Мінськ-2, щоб зберегти санкції Росії. Ми повинні розуміти, що мета нашої зовнішньої політики полягає не в тому, щоб завдати Росії максимальну шкоду, а в тому, щоб максимально ефективно захищати наші національні інтереси.

На цьому етапі ключовим пріоритетом для нас є збереження України хоча б у де-факто існуючих територіальних межах, щоб провести повноцінні зміни в державі і знайти міцну стійкість до зовнішніх і внутрішніх ризиків. Таким чином, життєздатність України, а не формальне повернення окупованих територій і Криму, є головним пріоритетом сьогодні. Тому що сьогодні повернення Донбасу знизить, а не збільшить життєздатність України, оскільки не тільки заблокує на довгі роки якісь серйозні зміни, але й створює передумови для розвалу держави у формі параду «широких автономій» в найближчій перспективі.

По-третє, протягом минулого року Петро Олексійович неодноразово заявляв про істотний прогрес у модернізації армії, яка стала мало не найпотужнішою в Європі. Однак панічна риторика з приводу того, що Україна не зможе встояти перед Росією у разі вторгнення останньої, ставить під питання успішні перетворення ЗСУ, наскільки глибокі і реальні вони насправді.

По-четверте, Марчук вчора чітко сказав, що Штайнмайер і К «забули», що в Мінських угодах є 10 пунктів, які Росія «забуває» реалізувати. Тому з боку України цілком справедливо вимагати виконання цих пунктів, а не змінювати Конституцію, щоб Кремль за допомогою виборів закріпив гнійник ЛНР-ДНР. Очевидно, що Україна може піти на таку авантюру тільки в тому випадку, якщо ФРН особистим прикладом надихне нас і дасть широку автономію мусульманам в Кельні та Гамбурзі. Враховуючи, що Марчук представляє Україну в Контактної групі в Мінську, дивно, що Порошенко каже прямо протилежні речі. Або навпаки.

Тому заяви Порошенка виглядають непереконливо. Одна справа, якщо він говорить це тому, що повинен говорити. Не може ж він публічно відкрито сказати Заходу, що реалізація Мінська-2 в такій формі вб'є Україну. Це поставить під удар Меркель і Олланда, які самі не в кращій формі.

Однак, якщо Порошенко серйозно вважає, що безвідповідальними силами є ті, хто виступають проти реалізації Мінська-2 і ці сили, мовляв, провокують ситуацію, коли Україна залишиться один на один зі своїми проблемами, то залишається нагадати Петру Олексійовичу, що його влада спочиває на легітимності в очах народу і еліт. Вона стає все більш сумнівною. Реалізація Мінська-2 призведе до того, що саме Порошенко залишиться один на один з розлюченим народом. Ні Штайнмайер, ні Меркель не мають рятуватимуть того, хто більше не має внутрішньої легітимності. Фіаско Януковича-яскраве тому свідчення. Є й інший, не менш повчальний приклад - історія гетьмана Павла Скоропадського, від якого в листопаді 1918 відвернулися всі і йому довелося бігти до Німеччини, щоб до кінця життя згадувати про те, «як могло б бути, якби». Петро Олексійович в кроці від такої ж сумної історії.