Росія готується відрізати південь країни від Азовського і Чорного морів, - директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння

Директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак в інтерв’ю розповів, з чим пов’язане нинішнє загострення, чи здатна Україна дати росіянам збройну відсіч в разі потреби. Патріоти України пропонують вам прочитати текстовий запис цієї бесіди.

«Росія розглядає Україну як полігон для розмови із Заходом»

- Днями віце-адмірал Сергій Гайдук заявив, що «проект «Новоросія» знову на порядку денному у Росії. Він полягає у тому, щоби відсікти Україну від моря. Чи є підстави про це говорити?

- Тут справи такі ж, як і на суходолі. Можливості застосувати воєнний важіль у Росії є. Сили у нас і у них неспівставні, особливо на морі. Але питання лежить в іншій площині. Попри доброзичливе ставлення до Путіна самого Трампа Білий дім закручує гайки і все ж таки посилює санкції. Дивлячись на оборонний сектор ми бачимо, що Росія втрачає і втрачає. Звичайно, Москва шукає асиметричні можливості для відповіді Заходу.

Як раніше за часів СРСР, так і нині ці можливості Росія знаходить не у прямій конфронтації із Заходом, а у третіх країнах. Нинішнє загострення, ескалація військового протистояння з РФ, збільшення нападів на суходолі і посилення загроз з моря є підтвердженням того, що Росія розглядає Україну як полігон, як можливість і продовження розмови із Заходом.

Затримання суден в Азовському морі є відповіддю Заходу на посилення санкцій?

- Саме так. Росія може діяти безвідносно до політичних подій, але завжди хвилі загострення відбуваються у відповідь (наприклад, через санкції). Або коли РФ захоплює українців, судить їх як Сенцова чи Сущенка. Це заготовка козирів для того, щоби потім під час переговорів їх пред’явити. На жаль, є у цьому одна стала проблема, яка дозволяє Росії це робити. Українське військово-політичне керівництво досить повільно і невміло працює у напрямку посилення оборонного потенціалу, підготовки до війни. Невірна парадигма розбудови війська, кадрові проблеми, відсутність ознак системного переозброєння в сукупності створюють додаткові можливості для Кремля.

Ось вам один із прикладів: військова допомога США, поповнення наших ВМС катерами могла би відбутися у червні-липні минулого року (Україна і США працюють над заключенням угоди, за якою США передадуть нашій державі два американські катери класу «Айленд»). Розумієте, наскільки великим є відставання в імплементації рішень?! Подібних прикладів багато.

З чиєї вини затягування?

- Через нездатність України швидко ухвалювати рішення, переформатовуватися. У нас досі будь-які такі речі відбуваються через спецекспортерів. А американська сторона вимагала, щоби все йшло напряму – через Міноборони. Експерти дорікають українській владі тим, що вона не поспішає розривати договір з Росією від 2003 року, за яким Азовське море визнавалося внутрішнім морем. Тому у ньому не діє міжнародне морське право.

Але чи убезпечить такий крок Україну від шантажу, від затримок наших суден російськими прикордонниками?

- Цей агресор не зважає на міжнародне право. Я дивлюся на військові можливості РФ і України. Питання, яке ви ставите, має декілька площин. Напевно, міжнародна арена – найголовніша площина. Робота дипломатів, спецслужб, політиків – найголовніша справа. Але є і військова площина. Дивлячись на неї, я просто констатую: країна-агресор готова (до бойових дій на морі, - ред.), а Україна не готова у тій мірі, в якій вона могла б бути готовою за чотири роки війни.

Щодо договору, це питання до юристів-міжнародників, чи потрібно його розривати і що це нам дасть. Ми маємо працювати у всіх площинах, розглядати можливість залучення третіх сторін до переговорного процесу. До речі, мені сподобалася ідея залучити Туреччину, як також чорноморську країну, посередником в переговорах з РФ. Анкара має певні відносини з Москвою. Мілітаризація Чорного моря через Росію може вдарити по всіх учасниках економічних відносин у цій зоні, а не тільки по Україні. Пам’ятаю, у минулі роки відбувалися конференції країн Причорномор’я, і на них постійно лунали думки про те, щоби чорноморський регіон був демілітаризований і щоби тут були створені максимальні умови для туризму.

Сьогодні Росія через бажання мати плацдарм в Криму, який би загрожував Заходу, безпрецедентно мілітаризувала півострів і загрожує Україні вторгненням і з Криму, і з морської акваторії. Ці загрози є дуже великими. Через постійну затримку росіянами суден в Азовському морі руйнується бізнес Маріупольського і Бердянського портів. Це веде до скорочень: можлива втрата близько п’яти тисяч робочих місць. Це може призвести для протестів, дестабілізації у південних українських містах, чим неодмінно скористається РФ.

Цей сценарій є реальним?

- Безумовно, будь-яка соціальна нестабільність на користь РФ. Росія має досвід з розробки таких сценаріїв у Севастополі, коли залучала українських працівників для роботи в інфраструктурі Чорноморського флоту, а це до 30 тисяч людей. Їм свідомо сплачували неспівставно більше за інших українців, які працювали в інших сферах. Так само і серед військових. Офіцери Чорноморського флоту отримували більше, ніж офіцери ВМС України. Всі ці надання квартир, усілякі пільги Росія використовувала проти України.

Українському військово-політичному керівництву потрібно дивитися більш широко, ніж просто на військовий сценарій. Слід дивитися, безумовно, і на соціальні аспекти. Взагалі-то є справедлива думка, що Україна так швидко і легко втратила Крим через відсутність протягом 20 років соціальної політики на півострові. Тому соціальна політика на Приазов’ї є дуже тонкою справою, на яку слід звернути велику увагу.

Як Україні протидіяти в Азовському морі, якщо військові не можуть захистити наші кораблі?

- Потрібно попіклуватися про узбережжя, створити умови для оперативного встановлення мінного загородження, створити умови для проведення протидесантних операцій. До цього слід залучити сили спецпризначення, прискорити роботу зі створення і постачання мобільних ракетних установок, які зараз розробляються. Мова про ракети «Нептун» (комплекс з протикорабельних крилатих ракет розробки Державного Київського конструкторського бюро «Луч»). Вони будуть дуже серйозним посиленням берегової охорони. Але, на жаль, для цього потрібен час, миттєво і оперативно не вийде. Що стосується безпосередньо морської акваторії, то тут складно щось радити. Дійсно, той флот, ті сили, якими сьогодні може оперувати Україна, є неспівставно малими і слабкими порівняно з російськими. Ми не можемо створити якісь реальні воєнні загрози для Росії. Але захищати себе і свої інтереси потрібно. Саме тому я кажу про залучення третіх країн для посередництва у нашому конфлікті з РФ.

«США не хочуть обмежуватися двома катерами»

Голова Держприкордонслужби Петро Цигикал підписав наказ про створення окремого морського регіонального управління, до складу якого увійшли загони морської охорони – Маріупольський і Одеський. Наскільки це допоможе посилити захист морських кордонів?

- Потрібні організаційні кроки на випередження, тобто підготовка до якихось дій. Напевно, це є одним із показників, що влада все ж переймається ситуацією і міркує про те, як її владнати. У той же час слід визнати, що арсенал можливостей для протидії таким сценаріям, про які йшлося вище, досить невеликий. Є елементи, які полягають у підтримці працівників портів, наприклад. Цих людей слід залучати до альтернативних робіт, слід постійно моніторити ситуацію на предмет того, що ж насправді відбувається у портах. Слід розуміти, що ця проблема і загроза є багатогранною, тому підходи до її розв’язання також мають бути не лінійними.

Днями посол Валерій Чалий повідомив, що США передадуть Україні два катери класу «Айленд». Скільки катерів подібного класу потрібно Україні?

- Для того, щоби було декілька угруповань катерів, потрібно щонайменше отримати ще 20-30 таких. Нам потрібні ракетні катери, які б могли здійснювати пуск і швидко з маневрами пересуватися з одного місця в інше. Мені здається, що наша робота і з США, і з іншими державами була би серйозно пожвавлена, якщо би не було недоліків в організації роботи з боку самої України. Я переконаний, що США не хочуть обмежуватися двома катерами. Просто потрібно налагодити комунікацію з постачань техніки. Поки це одна з проблем.

Британський полковник у відставці Глен Ґрант нещодавно назвав військово-політичну ситуацію в акваторії Азовського моря критичною, оцінивши її у 7-8 балів за 10-бальною шкалою. З чим пов’язане нинішнє загострення?

- Україна наближається до виборів. Це головний чинник, який пояснює загострення. Вибори для Путіна і його кремлівських слуг є можливістю переформатувати Україну більш-менш мирним шляхом. Наклалося і загострення РФ із Західним світом, зокрема з Вашингтоном.

Експерт Микола Сунгуровський вважає, що Путін наважиться на масштабний силовий сценарій в разі, якщо втручання у вибори та політична дестабілізація в Україні не дадуть результатів. Чи поділяєте ви таку думку?

- Для Путіна існує військова можливість для захоплення України. Відбудеться це, скажімо, після виборів чи в якийсь інший момент, нас має турбувати менше, ніж те, що наші сили оборони не є повністю готовими до такого вторгнення. Це головне. Поки що немає ознак підготовки до повномасштабного вторгнення, є позиційна війна. Але проблема в тому, що ця позиційна війна з боку Росії може перерости в іншу війну, а з боку України не може. Тому тут є величезні проблеми.

Щонайменше у нас є час до виборів. Тому потрібно припинити гаяти час і почали будувати армію в інший спосіб, не так, як це робиться зараз. Тобто слід готуватися не до позиційної війни, яка іде зараз, а до повномасштабної війни, до вторгнення, до того, щоби можна було оперативно надати відсіч ворогові. Україна не може все зробити миттєво, але ще у 2003 році Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння робив заяви про те, що українське військо мало би переозброїтися.

Ми тоді казали, що Україні потрібно протягом п’яти років витрачати на озброєння $500-700 млн. Ось ми маємо п’ятий рік війни і тільки цього року досягли того критерію, про який говорили ще у 2003-му. Виходить, що зараз ми лише дісталися до стартової точки. Україна ухвалила величезну кількість різних документів, але ніде не зафіксовано, що держава будує професійне військо і створює професійне ядро у ньому. У кадровому сенсі ми втратили 50-70 тисяч мотивованих, досвідчених військових, які могли би скласти ядро нової професійної армії (військові звільнилися з лав Збройних сил через недостатнє фінансування армії і відсутність соціальних гарантій). А замість того ми маємо збільшення кількості бригад, багато з яких мають величезний некомплект, до 40%. Це величезна проблема українського війська.

Якщо можна було виправдати часткову мобілізацію, ідею призовів у 2014-му, то вже у 2016 році продовження мобілізації було очевидною помилкою військово-політичного керівництва. А висновків ніяких не було зроблено. Якщо би у 2014 році українська влада ухвалила доктрину про реальне переозброєння, кинула ресурси на це, то сьогодні військо було би на 60%-70% переозброєне. А так сьогодні воно насичене старою відремонтованою, модернізованою технікою, а нової всього 20%.

Вже кілька місяців в Україні проводиться Операція об’єднаних сил. Наскільки вона ефективніша за АТО?

- Тут не можна сказати, що є кардинальні зміни… Це більше психологічні моменти, цей крок, перехід з АТО до Операції об’єднаних сил має вкрай важливе значення для суспільства. Бо відтоді було зрозуміло, що ми ведемо війну з ворогом і про це заявили відкрито. Армія зайнята тим, що вона доволі успішно воює у тактичній війні з Росією. Але проблема у тому, і всі ми це побачили на тлі чергового загострення, що ця тактична війна у будь-який момент може перерости у масштабне вторгнення в Україну.

Війна може мати оперативно-стратегічний формат, до якого, на жаль, Україна сьогодні лише частково готова. Але за ухвалення вірних, в тому числі кадрових рішень, то ситуація була би трохи іншою. Саме тому я досить критично оцінюю стан нашого війська і оборонний потенціал в разі повномасштабної війни.