Саміт у Гельсінкі. Хто опинився більше в дурнях: "Путін тактично прорахувався", - норвезький політолог

У Гельсінкі Путін міг би піти на якісь символічні поступки, але не зробив цього. Він вирішив, що впорається з непостійним співрозмовником, ретельно підготувавшись до неструктурованої розмови. Мабуть, кілька припущень, які він висунув, російські офіційні особи тепер публічно трактують як досягнуті угоди – багато в чому, до жаху американського політичного істеблішменту. Цей тон задало Міноборони РФ, яке заявило наступного дня після саміту Трампа-Путіна про готовність реалізувати домовленості, досягнуті президентами. Звичайно, існує певна терміновість у вирішенні питань про контроль над ядерними озброєннями, починаючи з продовження СНО-3, термін дії якого закінчується в лютому 2021 року. І тепер Москва каже, що це питання вирішене.

За твердженнями деяких російських аналітиків, Трамп з небажанням застосовує це важливе досягнення президента Барака Обами і не може одноосібно відхилити звинувачення про порушення РФ Договору про ліквідацію ракет середньої і малої дальності (РСМД). Здається, Путін вважає, що його тверда відмова від цих звинувачень просто змусить їх зникнути. Нещодавно, замість того, щоб пояснити сумнівні випробування ракет «Іскандер», які могли порушити РСМД, російські військові провели випробування варіанту повітряного базування тієї ж ракети, що отримала назву «Кинджал».

Найпослідовніше з того, що Путін зробив – «сильні і впливові» (за словами Трампа) заперечення доказів того, що Москва не втручалася в президентські вибори США в 2016 році. Але зараз російські експерти дуже обережно відгукуються про те, чи помилився Трамп, погоджуючись з таким аргументом. Адже насправді Путін тактично прорахувався, категорично відкидаючи докази масштабної операції за участю російських спецслужб (зокрема, військової розвідки, відомої як ГРУ), що працюють рука об руку з хакерами і тролями.

Через таку непохитну позицію Путін неминуче виявляється в центрі внутрішніх потрясінь США: висміюючи розслідування Спеціального прокурора Роберта Мюллера, він бере безпосередню участь в битвах Трампа зі своїми численними противниками в політичному істеблішменті США. І Трампу така сильна підтримка зовсім не вигідна: йому потрібно відокремити себе від підозрюваних 12 агентів ГРУ, яких виявив Мюллер у своєму розслідуванні напередодні саміту в Гельсінкі, як і від будь-яких інших компрометуючих зв'язків з Кремлем. Проте, Путін не припинив боротися за «спільну справу» разом з Трампом, засудивши США, де критикують «гельсінкський дух» за зловмисність і назвав їх вкрай жалюгідними.

Те, що заповітну перемогу так сильно захищають, говорить про неприємний факт: поки вона не принесла відчутних результатів – за винятком того, що деякі російські експерти називають «моральним задоволенням». За непідтвердженою інформацією, по Сирії нібито були знайдені точки дотику: можна сказати, «врегулювання конфлікту» між російськими і американськими військами вдалося, незважаючи на триваючий наступ сил Башара Асада в «зоні деескалації» Дараа, заснованої після зустрічі Трампа і Путіна в Гамбурзі рік тому. Тепер обидва лідери нібито домовилися про те, що в пріоритеті повинні бути інтереси безпеки Ізраїлю. Однак Москва не може брати на себе будь-які значні зобов'язання щодо виведення проіранських сил: щоб зробити будь-який крок в повзучих пісках сирійської війни, їй потрібне схвалення Тегерана. Альянс Москви і Тегеран не підлягає обговоренню з Вашингтоном, оскільки стійкість російської інтервенції залежить від розвитку цього «братства».

Путін підіграв Трампу, нібито Росія схвалює рішення північнокорейської проблеми, в спробі довести успішність саміту з Кім Чен Ином в Сінгапурі. Насправді ж, коли йтиметься про пом'якшення режиму санкцій (який ніколи не подобався Москві), Кремлю доведеться наслідувати приклад Пекіна. Путін обірвав Трампа в одному – його спробі обговорити відносини Росії з Китаєм. Дійсно, залежність настільки зросла, що в торговельній війні США з Китаєм, простір для маневру РФ строго обмежений виборами й інструкціями Пекіна.

Путін зацікавлений в тій розгубленості всередині НАТО, яку викликає тиск Трампа на союзників в питанні збільшення витрат на оборону, а також його очевидну налаштованість проти гарантій безпеки відповідно до статті 5. Це ще раз підтвердили зауваження про «агресивнісь» Чорногорії, нового члена Альянсу. У російського лідера існує чимало можливостей, щоб тонко використовувати цю плутанину, але замість цього він зробив ще одне дурне попередження про серйозні наслідки «безвідповідальної політики» вступу Грузії і України в НАТО. Також він, судячи з усього, намагався умовити Трампа на стару пропозицію провести референдум на Донбасі про статус цієї зони ведення бойових дій: прагнучи показати Україні, що її майбутнє можна обговорювати і вирішувати за її спиною.

Ця пропозиція, як і інші «неймовірні припущення», уряд США відкинув: на подив Путіна, чий, здавалося б, успішний виступ в Гельсінкі тепер фактично виявився контрпродуктивним. Замість того, щоб запропонувати Трампу «перемогу» у вигляді деяких незначних компромісів, він вирішив грати в сильного і впевненого лідера: і передбачувана реакція застала його зненацька. Бажання отримати піар-тріумф перевершило елементарну оцінку наслідків. І це марнославство показує, що Путін вже не є майстром державних справ. Політична спрага Путіна нівелює наміри отримати дивіденди від своєї «прекрасної дружби» з Трампом: вона гарантує подальше погіршення американо-російських відносин.