У США теж є свої інтереси в Україні: ​Томас Грем, американський "фахівець з Росії", про Україну, якій нікуди подітись

Томас Грем, великий фахівець із Росії, близький співробітник Генрі Кіссінджера (цей 93-річний ветеран Томас Гремої зовнішньої політики заявив про готовність виступити посередником у налагодженні відносин між Трампом та Путіним) і можливий майбутній посол США у Москві, на початку січня дав дуже цікаве інтерв'ю «голосу Америки». Про це повідомляють Патріоти України.

У нього варто вчитатися, незалежно від того, чи буде Грем відігравати якусь роль у новій американській адміністрації. У цьому інтерв'ю нинішній керуючий директор консалтингової фірми Kissinger Associates, зокрема, висловився з приводу відносин США з Росією та Україною.

Слід пам'ятати, що Грем був одним з авторів «ініціативи Бойсто», яку неформально обговорювали російські та українські представники на однойменному фінському острові. Її суть полягала в закріпленні нейтрального статусу України, демілітаризації південного сходу країни й подальшому обговоренні юридичних питань, пов'язаних зі статусом Криму.

На думку Грема, частина цих рекомендацій лягла в основу Мінських угод: «Я не хочу ставити це в заслугу учасникам «групи Бойсто; зрештою, модальності перемир'я і вирішення таких конфліктів вигадали не ми. Однак я бачу дещицю іронії в тому, що ті самі люди, які критикували «ініціативу Бойсто», тепер кажуть: «Якби тільки ми змогли домогтися виконання Мінських угод, цю кризу можна було б подолати»!».

Тут слід зауважити, що в Мінських угодах рекомендації «групи Бойсто» жодним чином не зафіксовано. І ці рекомендації так само нездійсненні, як і власне Мінські угоди. Взяти хоча б нейтральний статус України. У зв'язку із цим Грем стверджує: «З огляду на інтереси Росії і чутливість Москви в цьому питанні, я не бачу, яких цілей буде досягнуто шляхом надання Україні членства в НАТО.

Це не підвищить безпеку альянсу й не допоможе відновити відносини з Росією. Я вважаю, що частиною виходу з кризи може стати позаблоковий статус України. Києву необхідно самоусунутися від геополітичної боротьби, що дозволить Україні зосередитися на вирішенні нагальних внутрішніх проблем».

Проте хоч нейтральний, хоч позаблоковий статус України має сенс тільки тоді, коли він може бути надійно гарантований. Очевидно, що Збройні сили України, скільки б коштів у них не вкладали і як би не підвищилася їхня боєздатність, не стануть гарантом нейтралітету в разі зіткнення з Росією один на один.

Це означає, що буде потрібна гарантія якоїсь із великих держав, а конкретно - США. Але якщо це буде юридично необов'язкова гарантія, як було у випадку з мертвонародженим Будапештським меморандумом, він і коштуватиме не дорожче за папір, на якому його буде написано. Отже, потрібна гарантія, на кшталт англійської гарантії нейтралітету Бельгії, через яку Англія і вступила в Першу світову війну.

Але чим тоді така гарантія - договір, що підлягає ратифікації і зобов'язує США прийти на допомогу Україні всіма своїми збройними силами в разі, якщо її нейтралітет буде порушено, відрізнятиметься від членства України в НАТО або від угоди з США про військовий союз? Очевидно, що нова американська адміністрація на подібні гарантії нейтралітету України, так само як і на її членство в НАТО або на військовий союз із нею, на разі піти не готова, так само як не була готова до цього й адміністрація Обами, що йде. Тому можна не сумніватися, що далі пустопорожніх розмов про бажаність нейтрального статусу України справа не піде. Путінська Росія не дозволить Україні «самоусунутися від геополітичної боротьби».

Щодо санкцій та Криму Грем пропонує таку схему: «Я думаю, очевидно те, що у Росії є свої довгострокові інтереси в Україні - для цього є історичні, культурні та особистісні причини. Однак визнання наявності цих інтересів не означає визнання за Росією сфери впливу. Я вважаю, що ці настрої має бути враховано при коригуванні американської зовнішньої політики. У США теж є свої інтереси в Україні, й таким чином має бути віднайдено баланс між дотриманням мінімальних інтересів РФ та США ... ми не досягнемо рішення, якщо будемо наполягати, що санкції можуть бути зняті лише після виконання Мінських угод у повному обсязі.

Це просто неможливо через настрої у Москві та проблеми в Києві. Але я також не вірю в те, що потрібно просто взяти й послабити санкції. Санкції потрібно послаблювати в обмін на конкретні дії. Тому я б розібрав Мінські угоди на частини й запропонував Москві їх поетапне виконання в обмін на зняття певних санкцій».

Звучить красиво, але на практиці нездійсненно. Навіть якщо починати з найпершого - стійкого припинення вогню. Адже його хтось має контролювати. Міфічної поліцейської місії ОБСЄ у 5 тис. осіб, якої на разі в природі не існує, для цього явно не вистачить. Хто на практиці буде визначати, чи виконує Росія відповідний етап угоди чи ні? А як поєднати непоєднуване - місцеві вибори та контроль за кордоном? Думаю, Грем все це сам чудово розуміє, і ця схема потрібна йому просто для того, що б зав'язати хоч якісь переговори з Росією.

А ще, як стверджує Грем, «такий підхід також буде сигналом Києву про те, що Україна не може більше використовувати тривалу стагнацію як прийом для того, щоб не ухвалювати внутрішньополітичні рішення, необхідні для забезпечення безпеки та економічного розвитку країни». У чому тут взаємозв'язок, зрозуміти неможливо. На жаль, проблеми корумпованості та неефективності влади виникли в Україні вже через кілька років після проголошення незалежності, і без будь-якого зв'язку з анексією Криму та війною на Донбасі.

Те саме Грем пропонує щодо Криму: «Нам не слід затягувати вирішення цього питання на 50 років. Я думаю, кримське питання має бути вирішено якомога швидше. Необхідно знайти рішення, прийнятне для Києва, Москви, Вашингтона та європейських столиць. Я вважаю, Москва зацікавлена в легітимації свого контролю над Кримом.

Просто говорити - «Крим наш, і ми це питання не обговорюємо» - на даному етапі є неадекватною реакцією, особливо якщо Росія хоче відновити зв'язки з Європою і розвивати економіку Криму ... Я б порадив Москві креативно підійти до вирішення кримського питання, і США можуть посприяти в цьому. Може йтися про виплату компенсацій українській стороні або про проведення повторного референдуму, враховуючи сумніви в легітимності першого референдуму про приєднання до Росії.

Може йтися про експлуатацію офшорних ресурсів або інші рішення, які не обов'язково змінять фактичну ситуацію на півострові, але дозволять врахувати побажання населення Криму без шкоди економічним інтересам та безпеці України».

Незрозуміло, а де тут хоч якесь урахування інтересів України, яка, очевидно, повинна буде справно постачати вже російський Крим водою, електроенергією і продовольством, нічого не отримуючи натомість. Мені важко уявити український уряд, який би пішов на такі принизливі умови.

В принципі можна уявити собі реальний компроміс щодо Криму. Наприклад, у вигляді обміну території півострова на приблизно рівну за площею територію однієї або декількох прикордонних з Україною російських областей. З ймовірним подальшим обміном населення, коли українське та кримсько-татарське населення Криму, і взагалі всі кримчани, які бажають залишитися в Україні, переїхали б на приєднану російську територію з можливим створенням там автономії, а російське населення території, що відходить до України, переселилося б до Криму або в інші регіони Росії.

Якщо обмінювати область на область, найкраще б підійшла Білгородська - у неї територія як у Криму - 27 тис. кв. км, і населення всього 1550 тис. - лише вдвічі більше, ніж те населення Криму, яке готове жити в Україні. Курська область трохи більша - 29,8 тис. кв. км, однак населення тут ще менше - 1120 тис. осіб. Переселення мешканців двох країн могло б фінансувати світове співтовариство, насамперед США та Євросоюз. Але в Кремлі й думати не хочуть про такий компроміс. А такий обмін можливий лише за доброї волі двох країн.

Що ж стосується пропозицій Грема, то вони гарні лише тим, що їх абсолютно неможливо реалізувати на практиці. Напевно, Трамп спробує «дружити» з Путіним проти Ірану та Китаю, але навряд чи у нього тут щось вийде.