Чому Україна програє від завершення війни на Донбасі - ЗМІ

Патріоти України пропонують матеріал написаний журналістом Русланом Рудомським для «Депо».

Коли в березні 2014-го року на сході та півдні України розпочинались події "Русской вєсни", то про справжні наміри Росії щодо цих територій достеменно не знав ніхто. В повітрі лунали різні гасла, від "створення незалежної Республіки Новороссія" та "входження у склад Російської Федерації за прикладом Криму", до "не дати Україні розвиватись та рухатись бік Європи".

Однак, чи то офіційний Київ сплутав карти, вчинивши збройний спротив, чи з самого початку Путін мав інші плани – наразі невідомо, але досить швидко стало зрозуміло, що ніякого приєднання до Росії не буде. Натомість почався, в прямому сенсі цього слова, грабунок регіону росіянами. Ще влітку 2014-го в обмін на сіль, крупи та деякі види озброєнь, білими "Камазами" так званого "Гуманітарного конвою" були вивезені на Росію найбільш важливі заводи стратегічного значення.

Місцевим же сепаратистам, руками яких було здійснено захоплення адмінбудівель і встановлення у регіоні проросійської незаконної "влади", було нав'язано інший сценарій – домовлятись з "Хунтою" щодо співіснування на території суверенної України. На правах, які собі зможуть виторгувати.

І вже станом на грудень 2016-го року ситуація склалась таким чином, що навіть для найбільш упоротого жителя окупованого регіону стало зрозумілим: померти на Росії навряд чи вийде – там їх не хочуть бачити вже майже офіційно. Більше того, офіційний Кремль чим далі, тим чіткіше дає зрозуміти, що окуповані регіони є невід'ємною частиною України і повинні бути інтегровані до її адміністративного устрою. І чим швидше – тим краще.

Для чого це Росії потрібно? Очевидно, для того, щоб за допомогою маленького Донбасу повернути контроль над усією Україною, який вона втратила після перемоги Революції гідності. Давайте розглянемо, як саме це може відбутись.

Згідно сайту ЦВК, станом на сьогодні в Україні зареєстровано 36 084 949 виборців (разом з Кримом, Севастополем і окупованими районами Донецької та Луганської областей), з яких на підконтрольній Києву частині території проживає 30 052 371. На останніх парламентських виборах у жовтні 2014-го року явка склала 52,42%, тобто на виборчі дільниці прийшли 15 753 453 виборців, без урахування окупованих та анексованих територій.

Зробивши прості математичні розрахунки можна встановити, що на окупованих проросійськими терористами територіях Донецької та Луганської областей офіційно зареєстровано 4 212 040 виборців (точніше, виборців з тамтешньою пропискою, тому що певна частина їх вже виїхала з окупованих районів, переважно в підконтрольну Києву Україну). Якщо їх допустити до виборів, то навіть при явці половини з них, тобто 2 106 020 виборців, це буде досить серйозний фактор впливу на склад майбутньої Верховної ради та/або персону Президента України, адже вони складуть близько 13% від загального числа електорату, який ходить на вибори.

Хто сумнівається у тому, що абсолютна більшість їх підтримає на виборах ту проросійську партію чи кандидата, на яких вкаже пальцем російське телебачення і місцева пропаганда – тому раджу поспілкуватись або з людьми, що проживають по той бік лінії розмежування, або з людьми, які регулярно з ними спілкуються. Навіть попри те, що на окупованих територіях панує хаос і соціальне пекло, більшість тамтешнього населення досі переконане, що в Києві засідає "Хунта", яка і винна у всіх їхніх бідах. Телевізійна зобі-пропаганда досі має величезний вплив на свідомість людей, а крім російських телеканалів вони там нічого не бачать.

Звісно, частина з них вже виїхала на підконтрольну Києву територію, але навряд чи змінила свої політичні погляди. Прикладів, коли переселенці з Донбасу досі взивають до Путіна про порятунок, більш ніж достатньо у кожного з нас.

А тепер давайте поглянемо на результати останніх соцопитувань.

За даними опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології, якби вибори до Верховної ради відбулись наприкінці вересня, результати без урахування голосів виборців з тимчасово-окупованих територій були б наступними:

Що стосується президентських виборів, то якби вони відбулись наприкінці травня, за даними того ж Київського міжнародного інституту соціології ми отримали б наступні результати (знову ж таки: без урахування голосів виборців з тимчасово-окупованих територій):

Варто звернути увагу на рейтинг лідера Опозиційного блоку Юрія Бойка та рівень його підтримки на підконтрольному Україні Донбасі. Додайте до цих даних ще 13% виборців з того ж таки Донбасу, тільки більш проросійськи налаштованих, і отримаєте повну картину, яка чекає Україну на виборах за участі жителів окупованих територій Донбасу.

Власне, все вказує на те, що інтеграція так званих "ДНР" і "ЛНР" назад до адміністративного складу України наразі є головною метою Росії. І чим швидше, тим краще – щоб встигнути до найближчих всеукраїнських виборів.

Станом на сьогодні Путін вустами своїх посіпак торгується за особливий статус Донбасу у складі України. Але, наразі, не в останню чергу завдяки принциповій позиції української влади, ця мета для нього виглядає журавлем у небі. Можна припустити, що чим менше часу залишатиметься до виборів в Україні, тим на більші поступки будуть йти у Кремлі, аж до повного "зливу" незаконно утворених "республік" заради синиці у руках – повернення зазомбованих ним жителів Донбасу до виборчих списків України.

Тому, якщо ви думаєте, що з війною на Донбасі проблеми України завершаться – ви помиляєтесь. Все йде до того, що з завершенням цієї війни проблеми лише розпочнуться. Тому звинувачення у бік нинішньої української влади у навмисному затягуванні цієї війни виглядають не такими вже й безпідставними. Але чи насправді поганим з точки зору всеукраїнських інтересів є це затягування? Боюсь, відповідь на це питання стане очевидною лише по факту, коли буде запізно щось змінити.