"Діди могли б тільки пишатися ними": 8 подвигів українських військових

Колись Україна відзначатиме свій День Перемоги над Росією, ну а поки що, напередодні іншої дати, згадаємо героїчні вчинки сучасних захисників України, передають Патріоти України з посиланням на українські ЗМІ.

Звісно, їх в сотні разів більше ніж вісім: історії героїчних боїв, звитяги і самопожертви, коли боєць кидався на гранату, закриваючи собою інших хлопців, відчайдушної сміливості, коли військові медики під кулями виносили поранених на собі, історії спротиву до останньої кулі і останньої краплі крові. Героїчна оборона ДАП, бої за Карачун та Саур-Могилу, Дебальцеве …

Та й взагалі – піти захищати свою країну на Донбас зі свого мирного міста, полишивши родину, роботу, рідний дім - це героїзм. Напередодні пам’яті про одну велику війну, що унесла життя мільйонів українців, згадаємо про подвиги сучасних захисників України. Хоча б вісім – до 8 травня, Дня пам’яті

НАСТУПИВ НА МІНУ, ЩОБ ВРЯТУВАТИ МОЛОДЬ

Боєць "Азова", 25-річний уродженець Тростянця Євген Ситенко не розмірковуючи наступив на фугасну міну, щоб на ній не підірвалися його товариші. Це було під час штурму Мар'їнки. Євген та його побратим із позивним Балаган йшли у складі підрозділу. Коли побачили фугас, майже наввипередки кинулися до нього.

"Ми з братом "Балаганом" стали на фугас, щоб осколками не порубало інших хлопців. Свідомо стали. Просто коли озираєшся назад і бачиш купу хлопців, у яких над головами як би таблички світяться "дитина" або "не має досвіду", ти розумієш, що йому ще судилося жити, а в тебе вже є досвід... І що краще загине один, ніж тридцять. "Балагана" порубало осколками, його більше немає, а я на фугасі злетів, і живий, значить, для чогось судилося залишитися", розповів він журналісту depo.ua

У Волновасі Євгену ампутували ногу і у вересні переправили в дніпропетровський шпиталь. Там він і познайомився зі своєю майбутньою дружиною Дариною, вона працювала в госпіталі медсестрою і готувала Євгена до операції. Але це вже інша історія….

БІЙ НА МАЙЖЕ ЗНИЩЕНОМУ ТАНКУ

Екіпаж Т-64 17-ї танкової бригади (з Дніпропетровської області) у складі командира – молодшого сержанта Сергія Ісаєва, солдата-навідника Ігоря Іванченка і механіка-водія, солдата Євгена Мартинюка показали, що таке воювати на межі людських і технічних можливостей. Бойова група 3-го батальйону Нацгвардії "Донбас" разом із танками, атакувала кілька будинків, зайнятих російськими найманцями. Щоб оцінити під яким вогнем наші воїни йшли в атаку, можна подивитися, в якому стані Т-64 вийшов із бою.

"Наші бійці наступали на справжню стіну вогню – по них била мінометна батарея, з кожного підвалу і з кожного даху стріляли гранатомети, кулемети, снайпери. Місто постійно обстрілюють гаубиці і реактивні системи залпового вогню російських військ. Танкісти били по вогневих точках, штурмовий загін "Донбасу" під прикриттям танка зумів відбити ще один будинок. Більшу частину того, що могла б отримати піхота, прийняв на себе Т-64 сержанта Ісаєва. П'ять влучень реактивних протитанкових гранат і сотні влучень від куль, у тому числі великокаліберних снайперських гвинтівок", - розповідає журналіст Юрій Бутусов

Ворог зазнав великих втрат, але підтягнув резерви. Чергове влучення у башту вивело з ладу досилач танкової гармати. Сержант Ісаєв з бою не вийшов – наказав Мартинюкові допомогти досилати снаряди короткими ривками – танк робив ривок, гальмував, і енергія від зупинки допомагала заганяти снаряд у ствол. Вони зробили ще кілька пострілів. Ще одна граната поцілила в башту – командир і навідник отримали поранення. Ще одна граната – пошкоджена ходова. Вони продовжували стріляти з кулемета. Потім кулемет також вивели з ладу. Хлопці перев'язали один одного, але танк із бою не вийшов.

Потім танкісти побачили, що під вогнем противника лежать троє бійців "Донбасу". Євген Мартинюк виліз із танка і допоміг побратимам з "Донбасу" покласти поранених на корму бойової машини. Контратака російських найманців була відбита, і тільки тоді танк пішов у тил. Єдиний неушкоджений танкіст Євген Мартинюк передав медикам поранених товаришів, обхопив руками бойову машину і... заплакав.

ТОВАРИЩІ В НЕБІ, НА ЗЕМЛІ І У ВОГНІ

Підполковник Валентин Цигульський під час падіння вертольота Мі-24 під Слов'янськом отримав компресійний перелом двох хребців, втім, незважаючи на травму, знайшов у собі сили витягнути з палаючого салону штурмана, який втратив свідомість і врятував йому життя.

"Терористи обстріляли нас з переносних зенітних ракетних комплексів та крупнокаліберних кулеметів. Ракети поцілили, і вертоліт розірвався в повітрі, частково відмовило управління, загорілася вантажна кабіна. Мені вдалося збалансувати машину та здійснити аварійну посадку. Вона була досить жорсткою, в результаті чого я і штурман отримали пошкодження хребта", - розповів він. - Вертоліт вже горів, у мене розбилося пластикове скло, я зміг вибратись, а штурман-оператор через пошкодження спини та кінцівок втратив свідомість. Я зрозумів, що з першого разу його не витягну з кабіни, спробував привести до тями. Прошу його: "Сергію, вставай! Бо самотужки я тебе не витягну». Він говорить, що не відчуває ніг, і рука діє лише права. Тоді я знайшов палицю, яка послужила б за милицю і домкрат з одного боку. Полум'я в той час вже повністю охопило мою кабіну і часу на спасіння залишалось все менше. Я став зверху на кабіну, почав ривками витягати товариша. Тому й сам опіки отримав".

33 ГОДИНИ ТРИМАЛИ ОБОРОНУ ПІД "ЩЕ НЕ ВМЕРЛА УКРАЇНА"

У ніч на 2 червня 2014 року сепаратисти напали на пост прикордонників в Луганській області. Спочатку вони підірвали бензосховище на території частини, а потім почали обстрілювати її, використовуючи свою улюблену тактику: з квартир житлових будинків, при цьому використовуючи людей як живий щит.

"Незважаючи на постійний обстріл, прикордонники вирішили не здаватися – бійці включили гімн України і боролися протягом 33 годин під звуки гімну України! Нарешті, ввечері їм прийшла підмога від сил АТО – був відправлений загін спецназу, а також авіація, яка "зачистила" бойовиків. У бою постраждали 7 українських бійців, 5 бойовиків були вбиті, ще 8 поранені", - повідомив начальник прес-служби Держприкордонслужби України Олега Слободяна

ВІДЧАЙДУШНА "ЛІСА", ЯКА ЗАГИНУЛА РАЗОМ ІЗ ДИТИНОЮ

Розвідниця "Правого сектору" Настя Горбачова із позивним Ліса мала репутацію відчайдухи, яка "гуляла по ворожих мінних полях, як по паркету". "Незважаючи на вроджену хворобу серця, висока й худа Ліса відзначалася нежіночою витривалістю. З вантажем 25-30 кг спокійно ходила десятки кілометрів. Вона вміла ходити - безцінна і взагалі найголовніша якість фронтового розвідника.

Була спортсменкою, зокрема, займалася біатлоном, завдяки цьому вміла дуже швидко і влучно стріляти. Однак у снайпери не пішла - через бурхливий темперамент, стала стрільцем-парамедиком», - згадує про неї бойова подруга Олена Білозерська. - Ззаду на касці вона носила лисячий хвіст. Одного разу цей хвіст порятував кілька життів. Наша розвідгрупа пішла на вихід, а забрати їх звідти мали армійці з бехою, на яку, крім них, посадили також двох правосєків, одним з яких була "Ліса". Водій бехи наплутав і з'явився у полі зору розвідників не там і не тоді, як було домовлено. Розвідники, ясна річ, прийняли наших армійців за "сепарів", і командир групи мало не розніс цю беху з гранатомета. В останній момент, за долі секунди до пострілу, він побачив у одного з бійців на касці рудий хвіст..."

У Насті була важка доля. Її батько рано помер, багатодітна мати жила у злиднях і змушена була віддати дітей у інтернат, звідки забирала їх на вихідні. Ставши дорослою, Настя працювала санітаркою, потім продавцем на ринку, останні роки ще й доглядала тяжко хвору матір. Незадовго до війни мама померла, Настя дуже тяжко пережила її смерть. Якби не це, розповідала вона, навряд чи пішла б воювати.

"Ліса" пережила дві контузії. Перша, коли восени накрило "градами" на Водяному, друга - взимку під ДАП, під час атаки на нашу базу, коли мене викинуло вибухом і порвало зв'язки на нозі, їй поламало ребра і вдруге контузило.

Навіть вагітність її не змінила – Ліса зустріла коханого вже на війні, тут вони створили родину, Настя завагітніла, але не повернулася до мирного міста. На перших місяцях вагітності ще ходила у розвідку на зайняту супротивником територію.

"Вона була безбашенна абсолютно, взагалі нічого не боялася, не дбала і про власне здоров'я. Не раз казала, що помре молодою і це її не засмучує. Однак вірила, що переживе війну, не раз мріяла, як ми всі після війни зустрінемось у будиночку високо в Карпатах", - розповідає Білозерська. 9 серпня 2015 року розвідниця загинула.

ВРЯТУВАВ СІМОХ ТОВАРИЩІВ

20-річний Петро Коваленко служив за контрактом в елітній 95-ї аеромобільної бригади Збройних Сил України. На лінії фронту - з перших днів окупації Криму і терористичних акцій сепаратистів на Сході країни. Петро загинув в 2014 році, 2 травня, під Слов'янськом. Бригаду українських десантників блокували проплачені місцеві жителі, а через їхні спини вели вогонь терористи. Петра вбив вибух осколкової гранати - вона розірвалася прямо під ногами. Все осколки дісталися Петру, своїм тілом він прикрив товаришів по службі.

"Це був страшний вечір для всіх нас, коли ми прямо на очах втратили рядового Коваленко з Вінниччини та військовозобов'язаного Панасюка з Коростишева, - розповідає представник військової частини Ілля Хоменко. - Все це сталося в 22.15, коли колону нашого першого батальйону з самого ранку до пізнього вечора блокували на мосту на північній околиці Слов'янська. Нас не пускали переважно жінки з іконами і дітьми. Звісно ж ми не стали їх чавити, та й стріляти в живий щит наказу ніхто віддати не міг! І тут під прикриттям людей і першої темряви на нас напали! Бойовики стріляли через людей, і кулею снайпера пострілом в шию був убитий старший солдат Панасюк. Наш Петро загинув від гранати ВОГ з підствольного гранатомета, яка вибухнула у нього під ногами. Всю ударну силу і численні осколки він прийняв на себе і фактично закрив своїм тілом товаришів".

Ці сім хлопців завдяки йому залишилося живі - отримали легкі поранення і контузії. Але врятувати Петра ми вже не могли!

ПІДІРВАВ СЕБЕ РАЗОМ ІЗ ТАНКОМ

Командир танкової роти танкового батальйону 93 окремої механізованої бригади оперативного командування “Південь” Сухопутних військ Збройних Сил України капітан Олександр Лавренко приймав участь в боях за Піски. 21 липня 2014 року екіпаж Лавренка, у складі зведеної танкової роти при підтримці механізованого взводу, відбивав в терористів опорний пункт. Оволодіти ним означало закріпитися на підступах до обласного центру та розірвати кільце оточення, що охопило підрозділи Збройних Сил України у Донецькому аеропорту

Екіпаж Лавренка увірвався в Піски, знищив два автобуси з терористами та дві мінометні обслуги біля блокпосту. Захопивши блокпост, танк прикривав вогнем механізований підрозділ. Отримавши інформацію про початок контратаки терористів, капітан Лавренко одним із перших висунувся на їхній рубіж, відірвавшись далеко вперед від інших танків роти. Терористи відкрили по танку вогонь із гранатометів, кулеметів та автоматів. Ухиляючись від вогню, бойова машина потрапила на потужний фугас. Відчувши, що важко поранений і з оточення йому не вийти, Олександр Лавренко не допустив захоплення бойової машини і підірвався в танку разом з екіпажем.

А завдяки його екіпажу контратака ДНРівського підрозділу “Кальміус” на щойно зайняті позиції механізованими підрозділами 2 батальйонної тактичної групи 93 окремої механізованої бригади захлинулася.

ПОДВИГ МУШКЕТЕРІВ – СНІДАНОК ПІД КУЛЯМИ

В липні 2015 року в інтернеті зявилося відео ранкового бою в селі Піски Донецької області, під час якого бійці 5-ї роти полку МВС України "Дніпро-1" снідали під кулями. Відео виклав на своїй сторінці у Фейсбуці прес-секретар МВС Артем Шевченко.

"Український варіант оспіваного А. Дюма в "Трьох мушкетерах" сніданку під кулями під час облоги фортеці Ля-Рошель. Тільки замість неї - село Піски, річницю визволення якого відзначили на цьому тижні. А замість Д'Артаньяна - депутат сумської міськради Салатенко з позивним" Депутат "з полку" Дніпро-1 "з бойовими побратимами", - написав він.