"Дзвоню батькам щодня, щоб не хвилювалися": "Скорпіону" 20 років, один із наймолодших захисників шахти "Бутівка", єдиний син в родині

«Скорпіону» 20 років. Він один із наймолодших захисників шахти «Бутівка». На позиції, що розташована фактично на околиці Донецька, боєць лише місяць. І це його дебют на передовій. Якщо можна вжити таке слово до фронту. Патріоти України пропонують вам ознайомитися із розповіддю журналістки Настки Федченко про сміливого юнака, якою поділилися у спільноті "Патріоти України - єднаймося!" на "Фейсбуці".

Зверху кепки хлопець одягнув каску, на якій чи то тріщина, чи то подряпина, видно, що шолом бувалий у бувальцях. І такий головний убір надає «Скорпіону» кумедного вигляду.

Загалом видно, що переді мною дитина. На чолі – жодної зморшки, щоки пашіють юнацьким здоровим рум’янцем. Та найголовніше – очі. Вони видають вік бійця і його недосвідченість. Цей погляд ще чистий і трохи наївний, щирий і променистий. Війна не встигла заповзти в зіниці хлопця і сповнити очі тих дорослості, безстрашності і суму, втоми і відчуття того, що кожна мить може стати останньою.

- Вам страшно?

- Уже ні, - каже хлопець. – Різні ситуації були, то вже звик.
Він приїхав сюди після закінчення Львівської академії сухопутних військ.

- Усі, хто там вчилися, знали, куди йшли. Я не шкодую і задоволений.

- Чим? Це ж війна, а не курорт.

- Війна – це війна, і до неї треба бути готовим. Я навчався 4 роки, щоб, якщо треба, віддати за цю країну своє життя. Це потрібно не тільки мені, а й для Батьківщини. І для кожного патріота це має бути якийсь борг.

- А вдома не відмовляли?

- Не встигли, - посміхається «Скорпіон». – Після випуску нам дали 4 години на збори, і все – я тут.

Питаю, як воно, усвідомлювати, що кожної миті можна опинитися під ворожим вогнем, що не можна і на хвилину розслаблятися. Боєць кумедно кривиться і на мить задумується, а потім каже, що заспокоює себе, коли терористи починають стріляти.

- Для когось це може бути молитва, для когось – думки про родину, про друзів. Для кожного своє. І це заспокоює. Ти знаєш, що ти на передовій і що будь-якої миті може щось прилетіти. Головне – безпека. Всі ходять у бронежилеті і шоломі. Кожен знає, що це його захистить. А ще - це додатково заспокоює.

«Скорпіон» розповідає, що всі його однокурсники теж на передовій. Каже, постійно з ними на зв’язку.

- Ви всі прийшли на фронт зі студентської лави. Повернетеся вже бойовими офіцерами. Що це означає для нашої армії?

Боєць терпляче пояснює: вони – курсанти, а не студенти. Його сірі очі серйозні, погляд зосереджений.

- Ми готувалися до війни. Нас навчали кваліфіковані офіцери 4 роки. Вчили нас бути лідерами, - посміхається. – Нам про це говорили. Вся програма навчання готувала нас до того, що будуть бойові дії і до них треба бути готовим.

Нам пояснювали, що робити в конкретних ситуаціях: паніка, ступор і таке інше. І це все нам тут знадобилось. Мені, наприклад. Я – заступник із морально-психологічного забезпечення, деякі бійці тут по півроку. Комусь трохи обридло. І треба з ними вже працювати. Але попри те, що моя посада комусь здається легкою і не зовсім військовою, я виходжу на позиції, на чергування. Ходжу по всіх позиціях і перевіряю настрій і стан бійців. Виконую ті ж обов’язки, що й вони, показуючи, що разом із ними, а не окремо.

Після останньої фрази «Скорпіон» посміхається і на його щоках видно ямочки. Однак посмішка швидко зникає з його обличчя, коли починає говорити про обстріли. Ввечері терористи б’ють із мінометів, вночі загалом спокійні. Хоча час від часу чути гудіння танків. Із трьох сторін вони обстрілюють і позиції на «Бутівці», і сусідні.

- Вони катаються так, наче чекають, що той танк згорить, - змовницьки посміхається боєць.

Іноді, каже, намагаються підійти диверсанти.

- Ну, те, що вони там повзають і хочуть розвідати наші позиції, ми їх зупиняємо одразу. Ви ж знаєте, що з того боку люблять випити. Вони вип’ють і все, їх тягне на геройство. Вони починають повзати, нічого не усвідомлюючи. Підповзають близько, ну а там ми їх заспокоюємо, змушуємо охолонути, - чорний армійський гумор не личить «Скорпіонові» і боєць, здається, сам це розуміє, бо сміється якось ніяково, вимушено.

- Чи доводилося Вам стріляти по них?

- Тільки вночі в бік їхніх позицій. Вживу, щоб стріляти в людину, такого не було.

- До цього не можна бути готовим, я думаю, але чи змогли б Ви вистрелити в живу людину?

- У людину – це одне. А в ворога – зовсім інше. Головне – розуміти, що це ворог і якщо ти його не вб’єш, то він уб’є тебе. Це дуже тонка межа і її потрібно розуміти, - «Скорпіон» говорить це чітко, виділяючи кожне слово, і чимось у цю мить схожий на вчителя, який пояснює правило учням, щоб добре засвоїли.

- У Вас є брати або сестри?

- Я один. Дзвоню батькам щодня, щоб не хвилювалися.
Питаю, який настрій у нього та інших хлопців.

- Будемо тут, скільки потрібно. Поки не візьмемо Донецьк і Луганськ. Все буде наше, українське, до всіх кордонів, які були до війни.

«Скорпіон» каже це впевнено і широко посміхається. І я вірю цьому 20-річному хлопцеві з дитячим поглядом, який ще не відбиває жаху війни".