"І війна не розлучить нас": Подружжя Маків відданно захищає Батьківщину

Воїни-зв’язківці старші сержанти Сергій та Сніжана Маки одними з перших стали на захист Батьківщини від російської агресії. Про це повідомляють Патріоти України з посиланням на "Народну Армію".

Молоді люди познайомилися в 93-му окремому лінійно-вузловому полку зв’язку на Житомирщині. Згодом вони побралися і служили разом у цій військовій частині аж до її розформування в 2013 році. Складний для України час Сергій і Сніжана зустріли в селищі Черкаському на Дніпропетровщині у складі 121-го окремого лінійно-вузлового полку.

Наприкінці квітня 2014 року командир батальйону спитав у Сергія, чи готовий він брати участь в антитерористичній операції, і отримав ствердну відповідь. На сімейній нараді Сергій зі Сніжаною вирішили їхати на війну разом. Маленьких донечку Валю і синочка Сашка відвезли до батьків Сніжани. Теща Сергія Жанна Олександрівна сказала: «Вирішили їхати — їдьте. За дітей не хвилюйтеся, догляну. Краще себе бережіть».

На Донеччині подружжя Маків служило в складі польового вузла зв’язку, Сніжана начальником апаратної, а Сергій — молодшим командиром групи командно-штабних машин на базі БТР-80. Їхнім головним завданням було забезпечення надійним зв’язком командування сектору «Б», тож Сергій постійно був на виїздах як у складі групи, так і автономно — на своєму БТРі. За допомогою цифрової апаратури він встановлював для частин супутниковий зв’язок, виконував відволікаючі маневри, за повним сценарієм вів радіоігри тощо.

— Найважче було щоразу проводжати Сергія в «автономки», які тривали по декілька діб — під обстрілами, з реальною небезпекою зіткнення з ворогом, — зізнається Сніжана.

Найстрашнішими спогадами в пам’яті Сергія закарбувалися події під Іловайськом у серпні 2014-го, коли загинули його побратими. БТР-80 з їхньої групи під час виходу з котла майже впритул розстріляла з великокаліберного кулемета ворожа БМД. У полум’ї, що спалахнуло від витеклого палива, за лічені хвилини згоріла бойова машина і весь її екіпаж…

Після Іловайського котла Сергій у групі евакуації за домовленістю з противником розшукував і вивозив тіла загиблих на аеродром до Волновахи, евакуйовував поранених. Робота велася під прицілом терористів, які знущалися, погрожували застрелити. Нерви ледве витримували, заспокоювало тільки те, що Сніжана в безпеці — її відправили на «велику землю» якраз перед початком оточення.

Сергій у районі проведення АТО знаходився понад рік і повернувся звідти в червні 2015 року. За цей час він пізнав і радість перемог, і гіркоту втрат товаришів, і біль, до якого ніколи не звикнеш. Був нагороджений відзнакою «За воїнську доблесть», отримав контузію. Забезпечував зв’язок із «кіборгами» в Донецькому аеропорту, працював із десантниками, танкістами і артилеристами. Чудово пам’ятає, як сепаратисти влаштовували справжнє полювання на зв’язківців. Тільки-но ворожий безпілотник зафіксує місцезнаходження наших бійців — одразу артобстріл. А, приміром, на даху дев’ятиповерхового заводу в Красногорівці, який прострілювався снайперами противника, Сергію довелося встановлювати «тарілки» супутникового зв’язку.

Зараз Сергій та Сніжана служать у Чернігові. Нещодавно Сергій повернувся зі свого другого відрядження в район АТО.

— Війна це, звичайно, дуже страшно. Але ми поїхали зі Сніжаною на Схід України, щоб цих жахіть не було тут, де наші діти, рідня, друзі, люди, які не знають, що таке війна. Дай Боже, щоб і не дізналися. Заради цього ми стали на захист країни, — говорить Сергій.