"Як тільки в "імперії зла" закінчаться гроші, Донбас до нас повернеться", - генерал "Сумрак" про війну і на яку армію Україні наразі треба рівнятися

Легендарний учасник боїв за Савур-Могилу Ігор Гордійчук, якому наказ про присвоєння військового звання генерал-майора вручив президент на параді до Дня незалежності, поспілкувався з ТСН наступного дня після урочистостей, зазначають Патріоти України.

Нині військовий продовжує відновлюватись після отриманих поранень та продовжує військову службу – на посаді начальника Київського військового ліцею імені Івана Богуна. З журналістом Дарією Счастливою позивний "Сумрак" поспілкувався про війну, про військове виховання молодого покоління та про улюблений гурт "Океан Ельзи".

- Вітаємо вас зі званням генерал-майора. Для нас був сюрприз, що вчора президент нагородив воїнів АТО. Ви знали, що вас нагородять?

- Ні, не знав. Знав, що це може бути, але не знав, коли й де саме це буде. Не знав, що ось так на параді.

- Які у вас були відчуття, коли вас нагороджували?

- Такі, як і мають бути – гордість. Багато достойних вже були нагороджені, багато ще й буде нагороджені. І це повинно бути – справедливість має бути.

- Ви пам'ятаєте, як вам президент вручив зірку Героя України?

- Дуже-дуже смутно. Я тоді ще був в такому стані. Вибірково пам'ятаю, дуже вибірково. Потім ми спілкувалися ще, коли я вже був на реабілітації в Америці. Президент сказав, що Україна підтримує, переживає, вболіває.

- Всі вас називають "Сумраком" - ваш позивний у зоні АТО. Як він з'явився?

- Я прийшов на посаду, де цей позивний вже був. Це не я придумав, це було придумано вже старшим командуванням. Це було ще на початку самому АТО. Позивний вже був. Сьогодні одна людина може мати цей позивний, завтра – інша. Це для вищих посадових осіб. Я був на посаді – помічник начальника розвідки спеціальних операцій. Для нижчих можуть бути власні позивні.

- Який у вас зараз позивний? Як вас називають ваші учні?

- Я погоджуюсь, щоби мене називали просто "командир". Не проти, щоби звали просто Ігор Володимирович.

- Дуже багато дискусій щодо параду під час війни. А яка ваша думка?

- Ви ж бачите, що це не така звичайна війна, коли лінія в атаку – і вперед. Це гібридна війна. Вона, дай Бог, я сподіваюсь, швидко закінчиться. Вона вийшла у стадію війни на виснаження. Хто в першу чергу виснажиться психологічно та економічно. Вони, бачите, провокують нас. Я не є військовим експертом, це моя приватна думка. Думаю, що вони спеціально провокують нас – у кого першого здадуть нерви. Я спілкуюсь з хлопцями з фронту, вони кажуть – провокації постійні, аби потім нас звинуватити у невиконанні Мінських угод. Я знаю, що неможна піддаватись на провокацію – і перемога буде наша, сто відсотків.

- Два роки вже йде війна. Ви пам'ятаєте, якою армія була на початку, як вона нині змінилась?

- Я практично з першого дня на війні. Мінімум в 100-200-300 разів стало краще. В нас в деяких підрозділах, де я був техніка була просто як "консервні банки" - десь не працює, не заводиться, не робить, клинить. А от те, що ви бачили на параді – це найкраще, що є, такого на початку не було. Проблеми були й в людях – немотивовані були багато людей, які не були налаштовані на виконання задач.

- Які нині виклики стоять перед армією в умовах гібридної війни? Які вже кроки зроблені, що необхідно зараз?

- Дуже правильний крок зараз робиться – перехід на контрактну армію, ніж за мобілізацією. Це значно покращить ситуацію. Мобілізованих треба дуже ретельно перебирати. Коли дехто з військовослужбовців "дрогнув" і не виконав завдання, може посипатись вся операція. Мобілізовані – вони не мотивовані. Добровільна армія бере якістю, а мобілізована, хоч й кількістю більша, але неефективна.

- Якою має бути армія? З кого нам треба брати приклад?

- Покроково нам треба вийти хоча б на рівень Польщі. Це той рівень, на який вже можна вийти сьогодні-завтра. До рівня США, звичайно, ще треба довго працювати. Почати треба з рівня Польщі, цього рівня ми можемо досягти, це не такі великі витрати. Потім вийти на рівень Прибалтики.

- Що є в польській армії, чого ще немає в нашій?

- По-перше – вони є постійними членами НАТО. Це найголовніше. В них немає такої загрози, яка висить над нами. Вони, скажемо, під такою амбрелою, і це їм дає перевагу.

- Як ви будете виховувати в ліцеїстів мотивацію і бажання знати військову справу?

- Зараз я збираю ядро команди, ми будемо робити проморолики мотиваційні, які будемо дітям показувати.

- Що б ви хотіли викладати? Які дисципліни?

- У нас є дисципліна захист вітчизни та військова підготовка. Зараз я хочу це розділити. Хочу, аби захист вітчизни був у першу чергу. Пріоритет номер два – фізична підготовка. Пріоритет номер три – англійська мова. По захисту вітчизни хочемо розвивати декілька напрямків. У мене є серед викладачів десять учасників АТО, деякі, як і я, поранені. Вони призначені на посади офіцерів-вихователів.

- Багато батьків хлопців, які у вас навчаються, зараз в АТО?

- Так, багато. Тільки тут з 600 дітей 250 – діти учасників АТО. В дев'ятьох батьки загинули в АТО, одна дитина Героя Небесної сотні.

- Ви говорите з дітьми про участь їхніх батьків в АТО?

- Я окремо виділив дітей, які втратили батьків в АТО, їм всім призначений психолог. Десь раз на місяць я з ними особисто спілкуюсь, у присутності психолога, іноді в присутності юриста. Адже зараз є деякі можливості, щоб надали пільги та інші преференції, і від нас як від ліцею необхідно вчасно подати документи.

- З'явилось багато випадків, коли людей, які воюють в АТО, звинувачують у мародерстві, контрабанді та інших злочинах. Такі випадки трапляються не тільки з мобілізованими. Це було й з бійцями добровольчих батальйонів, і з кадровими офіцерами.

- Не можу нічого про це сказати, я не бачив жодного такого випадку. Про себе скажу – у нас не було часу не те що на контрабанду, у нас не було часу голову підняти. Постійні обстріли-атаки, обстріли-атаки. Мені теж прикро читати, коли головний військовий прокурор розповідає такі випадки.

- Як достукатись до людей на Донбасі, щоб вони нам повірили?

- Вони прийдуть самі, як тільки закінчаться гроші в "імперії зла". Вся політика, яка робиться зараз, вона дуже правильно. Тільки, як вказано у Мінських домовленостях – в кого крові на руках нема, того ласкаво просимо. А гроші, вони от-от закінчаться вже. Санкції діють. В стратегії військовій є таке поняття операція "Анаконда". Це така змія, яка жертву обвиває та стискає ,позбавляє кисню. Так само з "імперією зла", так само як розвалився "совок". Як тільки гроші закінчаться – все. Як тільки на Донбас перестануть постачати гроші, їжу, боєприпаси – прийдуть. Так само і з Кримом, тільки, напевно, пізніше.

- НАТО нас не хоче брати. Що нам треба ще зробити, щоб НАТО нас взяло до себе?

- Ви бачите, у нас пройшов дуже великий "водорозділ" - суспільство поділилось на проукраїнських та так звану "вату". І цієї "вати" дуже багато. Коли критична маса перевалить за 51%, візьмуть й в НАТО. Тільки треба час.

- Як ви відсвяткували нове звання з дружиною? Може, по келиху шампанського?

- Шампанське мені поки лікарі не рекомендують. Торт "Київський" дружина купила одразу. Але я намагаюсь не зловживати. Раніше я кожного ранку бігав, підтримував форму, то міг хоч цілий торт образу з'їсти. А зараз мені занадто багато ходити, щоб торт виходити.

- А ви дивились вчора концерт "Океану Ельзи"?

- Так, дружина мене розбудила, бо я фанат. Дружина каже – ти з цими Океанами спиш, просинаєшся, скрізь вони.

- Яка ваша улюблена пісня?

- Вони змінюються, звичайно. Зараз вже стала – "Не йди". А починав я з "Друг", "Холодно" "Вище неба". А на телефоні в мене стоїть "Не твоя війна".

- Про що ви думаєте, коли співає Вакарчук? Про Савур-Могилу думаєте?

- Так, я думаю про тих хлопців, які віддали своє життя. Я зараз збираю дані про цих хлопців, мені привезуть фотографії, і я хочу у своєму кабінеті зробити куточок пам'яті тих хлопців, які загинули на Савур-Могилі.

- Вам не сняться ті події?

- Я спеціально проходив терапію, щоб не снилось. Я перші два-три місяці не міг спати взагалі. Це американці одразу побачили, і вони мене одразу відокремили від усіх поранених, і я два місяці кожного дня ходив на спеціальну терапію.

- Як ви бачите своє майбутнє? І як нам закінчити з цією війною?

- Необхідна витримка. Щоб ми не піддавались на провокації, наполягати на виконанні Мінських угод. Вивести війська, кордон під контроль. Потім розбиратись з питаннями виборів, амністії та іншими. А я сам, вважаю, найближчі кілька років найбільшу користь принесу тут – на позиції керівника ліцею Богуна, я ж тут тільки три з половиною місяці.

- Ми не здамося без бою?

- Сто відсотків. Там на Савур-Могилі це була моя улюблена пісня.