#яНеБоюсьСказати: Українки запустили флешмоб про сексуальні насильства

У Facebook українки запустили флешмоб #яНеБоюсьСказати. Жінки діляться особистими історіями про сексуальні домагання. Флешмоб почав набирати великої популярності в соцмережі: деякі пости з історіями про насильство мають по 1,5 тисячі лайків від користувачів Facebook. Відзначимо, багато українок розповідають свої історії про насильство, яке відбулися у підлітковому віці. Зокрема, часто жінки пишуть в одному пості відразу кілька моторошних розповідей.

Патріоти України пропонують читачам підбірку історій про сексуальні домагання, які українки розповіли на своїх сторінках у Facebook. Насправді оповідань в соцмережі набагато більше. Їх можна знайти в Facebook під хештегом # яНеБоюсьСказати.

Nastya Melnychenko

5 июля в 9:06 ·

‪#‎яНеБоюсьСказати‬

Я хочу, аби сьогодні говорили ми, жінки. Аби ми говорили про насильство, яке пережила більшість з нас. Я хочу, аби ми не оправдувалися "я йшла у спортивках серед дня, а мене все одно схопили". Бо нам не треба оправдуватися. Ми не винні, винен ЗАВЖДИ насильник.

Я не боюсь говорити. І я не почуваюся винною.

Мені 6-12 років. До нас приїздить родич. Він любить посадити мене собі на коліна. В якийсь момент, коли я вже стала підлітком, він хоче поцьомати мене в губи. Я обурююся і тікаю. Мене називають "нечемною".

Мені 13 років. Я йду по Хрещатику, несучи додому по пакету продуктів у кожній руці. Минаю відрізок від КМДА до ЦУМу. Скоро мій дім.

Раптом дядько, що іде назустріч, різко міняє траекторію руху і з розгону хапає мене між ніг. Він хапає так сильно, що аж припіднімає мене на руці. Я у такому шоці, що просто не знаю, як реагувати. Дядько відпускає мене і йде спокійно далі.

Мені 21. Я розійшлася з психопатом (справжнім, клінічним), але забула у нього вдома дідусеву вишиванку, яку позичала йому. Я йду до нього додому. Він мене скручує, силою роздягає і прив*язує до ліжка. Ні, не гвалтує. "Просто" робить боляче фізично. Я почуваюся безсильно від того, що не можу ніяк вплинути на ситуацію. Він фоткає мене голу і грозиться викласти знімки в інтернеті. Я ще довго боюся розповідати про те, що він зі мною робив, бо боюся фоток в інтернеті. А боюся я через те, що дуже соромлюся свого тіла (смішно згадати тепер).

Я доросла. Вперше в житті погоджуюся зняти домашнє порно-відео. Після того, як розійшлася з хлопцем, він погрожує викласти відео в мережу. Я попереджаю усіх через фейсбук, аби ждали) Я доросла, і шантаж на мене не діє.

Чи задумувалися чоловіки, як воно: виростати у атмосфері, коли до тебе ставляться як до м*яса? Ти нічого не зробила, але кожне вважає себе в праві тебе трахати і розпоряджатися твоїм тілом.

Я знаю, їм навряд чи дійде. Я б взагалі нічого не пояснювала, але їх, на жаль, половина людства.

Тож нам, жінкам, важливо говорити про наш досвід. Важливо робити його видимим. Будь ласка, говоріть.

#яНеБоюсьСказати

УПД. Веліна підказала запропонувати і чоловікам розповісти про сексуальні домагання до них. Велкам!

Ірина Славінська

Вчера в 8:41 ·

‪#‎яНеБоюсьСказати‬

В нас у школі фізик лапав старшокласниць просто на уроках. Викликав до дошки і з висоти своєї кафедри, що затуляла все по пояс, лапав. Мене ні, бо пощастило бути некрасивим підлітком. Але раз поклав руку на коліно. Було дуже соромно і противно.

Коли я була ще дуже маленькою школяркою, в тролейбусі мене облапав якось дядя. Було так соромно, що і не зізналася.

В дорослому житті я виконую низку правил безпеки, коли іду в темний час доби сама. Ключі під рукою як інструмент самооборони. Не заходжу в під'їзд із чоловіками ввечері. Перевіряю машину всередині. Іноді прошу Віталіка вийти по мене та провести, якщо на вулиці є якась стрьомна компанія.

В під'їзді живе сусіда, котрий сипле малоприємні компліменти, коли зустрічаємося з ним на 1му поверсі. Наполегливо дає свій номер телефону. Звичайно, я не їжджу з ним у ліфті. Цього року на відкритті Арсеналу він як відвідувач підійшов і почав щось парити. Я сказала, що зараз покличу охорону, якщо він не відійде від мене. Розчинився в повітрі.

Мені безумно пощастило, що навколо радше добрі люди. І що дім батьківський біля зупинки транпорту - іти недалеко.

Дякую всім жінкам і чоловікам, які солідарні.

Anna Zvyagintseva

Вчера в 14:31 ·

‪#‎яНеБоюсьСказати‬

Мне лет 8 кажется и я подхожу к арке своего двора в центре Киева. У меня на руках котёнок. На встречу идет высокий дядя в пальто и шляпе и говорит "какой котёнок у тебя хорошенький" и потом заходит мне за спину и,продолжая говорить ласково про котёнка, давит ладонью в спину контролируя мой путь. Я помню это оцепенение, ощущение что все звуки исчезли и я не могу ничего произнести. Каким-то чудом я отлипаю от его ладони и вырываюсь вперёд. Ещё помню свои мысли "Как хорошо что мы живём на первом этаже" и начинаю тарабанить в стекла. Потом это пальто я ох как долго видела и в какой-то момент оно исчезло. "Умер", отметила как-то. Стало спокойнее ходить по ЯрВалу.

Приставания, словечки, взгляды - это все было.

Насилие любит молчание и незнание. Лучше не молчать и знать.

Сейчас на руках у меня дочка. И тема для меня ещё важнее...

Inna Varenytsia

Вчера в 11:54 ·

‪#‎яНеБоюсьСказати‬

15. Нас двоих подвез домой "друг друга". Она вышла из машины внезапно быстро и ушла, даже не подумав о том, что может случиться дальше.

После часа попыток "заломать" уговорами/силой удалось вырваться. И я абсолютно точно знаю, что моей вины в этом нападении нет. Об этом случае молчала несколько лет. Хотя очень важно обсуждать - следы остаются глубоко и надолго. Но было не с кем.

Это самый очевидный случай (попытки) насилия. Есть более сложные цепочки, и очень важно, чтобы их участницы(участники) понимали, что есть выход

P.S. Даже явный насильник не желает чувствовать себя откровенным уродом (моральным или...). И если на преимущество в силе девочкам не приходится рассчитывать, значит, нужно искать слабые места нападающего. Будет ли это удар или слово.

И да, в темных переулках я стараюсь ходить с подкуренной сигаретой, даже если я не курю, а острые ключи в самом ближнем кармане.

Olga Sytnik

Вчера в 11:42 · Киев ·

‪#‎яНеБоюсьСказати‬

У моєму житті було насилля. Воно було не один раз, про дещо я і зараз не розповім, але перший випадок був у віці 7-8 років. Влітку, на канікулах, поки бабуся була на городі, два двоюрідні брати – віком 10 та 11 років – затисли мене на ліжку та імітували статевий акт.

Вони були одягнені, я – теж. Це продовжувалось лише кілька хвилин, бо я кричала і кусалася. Бабусі, мамі чи взагалі хоч комусь – цього я так і не розповіла.

Як не змогла того простити братам, а вони певно й забули той епізод та досі не розуміють, чому я не дуже з ними хочу спілкуватися.

Знаю, що цей випадок мене змінив – я нікому не давала більше себе скривдити.

У школі часто билася, коли до мене лізли, бо девіз був "Я - не жертва". Рвала волосся дівчатам, била між ноги хлопцям, зазвичай старшим. Від мого напору та осатаніння вони швидко відступали.

В університетські роки відбивалася від чоловіків, які терлися у тролейбусі. Був випадок, що над одним заржала і він прожогом вискочив на зупинці.

Можливо мій досвід не такий страшний, як описують за цим хештегом дівчата, якими захоплююся роками, а тепер розумію їх ще більше, але я досі шкодую, що тоді нікому так нічого і не сказала, бо страх чоловіків у мене був дуже довго.

Светлана Анохина

23 ч ·

‪#‎яНеБоюсьСказати‬

‪#‎яНеБоюсьСказать‬

Оговорюсь. Это не про педофилию. Это все по теме "если-с-ней-что-случилось, то она-сама-стопудово-спровоцировала". Поэтому из огромного числа историй, что со мной случались, выбрала именно эти.

***

Думаю каждой из нас есть, что порассказать.

Мне пять. Мы едем в Брянск на поезде. Меня положили на нижнюю полку. чтоб не грохнулась. На второй нижней - добрый дяденька. Ночью просыпаюсь от его руки под моим одеялом, пробует стянуть трусики.

наутро рассказываю маме. Она не верит - тебе показалось. ты не так поняла.

***

Мне 7 или 8. В моем же подъезде другой добрый дяденька трогает мое ухо - у тебя такие мягкие мочки, тебе пойдут сережки - и тянет куда-то в темноту, под лестницу. но тут открывается дверь. выходят соседские гости

***

Нам с подружками лет по 11, вышли из школы. День. Навстречу мужик в распахнутом пальто, кидается к нам, пытается поймать, краем глаза видим что-то грязно-розовое в расстегнутых брюках. Орем. разбегаемся. Дома никого нет. Никто не мешает. И я час тру руку мылом и пемзой - он до меня дотронулся! какая мерзость. мерзость, отрезать руку! - и громко ору что-то из школьной программы. какие-то стихи, чтобы в голове не прокручивалось снова и снова одно и то же - перекошенное мутное пятно его лица.

***

12 или 13. Муж родственницы - я позанимаюсь с ней математикой? Рука на плече. потом сползает на грудь. Кажется, я сейчас от отвращения и духоты в голове и сердце просто умру. В соседней комнате живут, ходят, говорят, пьют чай его жена и мои родители. Невозможно ни крикнуть, ни убежать - стыыыдно!!!! Голос на ушко - тебе же нравится, да? нравится?

***

14, 15, 16, 17.... ничего не меняется. На море рядом с тобой ныряют и пытаются под водой ухватить за ноги, стащить плавки. В автобусах ты удираешь от пытающихся притереться. прорываясь через весь салон. В школе на переменках пацаны, якобы в шутку подсылают младших, чтоб задрали тебе юбку. Ты обучаешься выпрыгивать на ходу из свернувшего не туда такси и резать себе руки, чтоб напугать кровью.

***

18 лет. Февраль. До Анькиного рождения осталось три месяца. Пузо торчит даже под широким платьем видно. Иду от Калинина на Богатырева. Слева домики. справа пустырь. Темно уже. часов 10. но мне очень нужно. Я сбежала с ночного дежурства в институте физики. сейчас возвращаюсь. Двое возникли из ниоткуда, хватают за руки, тянут в сторону пустыря, ору, что беременная, вырываюсь, кидаюсь наперерез машине. Прямо на капот. Машина тормозит. Из нее никто не выходит. Меня опять тащат на пустырь. Машина резко срывается с места и уезжает. Плюхаюсь на жопу - если сидишь. трудно тебя тащить. Ору во всю глотку. хоть и бесполезно. Но. видимо, как-то подействовало. Эти уходят, на прощанье один бьет мне по животу ногой.

19, 20, 21....

***

42 года. Зима. Вечер. На мне огромная зимняя мужская куртка, размера на 2 или 3 больше, чем мне нужно. (это особенно подчеркиваю. поскольку первым вопросом обычно бывает - а во что ты была одета?). Мало того, я не одна. С будущим мужем. Стоим на 26. ждем маршрутку. Перед нами тормозит машина. из нее выходит некто с поломатыми ушами - направляется ко мне - слышь. ты. садись в тачку! Рыжий в афиге. Смотрит на него. смотрит на меня. Удираю за ограждение, так меня труднее будет поймать, если что. Рыжий пытается что-то говорить, его никто не слушает. Поломатый тилипается то туда, то сюда, ограждение чертово - короткое. Я тожу скачу то сюда, то туда, чтоб между нами было расстояние. Из машины выходит второй. сажает первого в тачку и они уезжают. Рыжий мне - вот так бывает, да??? Я никогда не верил... Думал, что хоть что-то нужно, ну там каблуки. декольте. разговор или чтоб хотя бы одна была!

****

Мне 53. Не 14, не 25 и даже не 40, а 53 года, мать вашу! Иду в Черновик за гонораром. Не успела перейти улицу Гаджиева, застыла на разделительной линии. Из проезжающей сзади машины высовывается рука и шлепает меня по заду. Я уже не трушу, не стыжусь, уже могу и въебать. Оборачиваюсь в бешенстве - и вижу следующую машину, из которой торчит изготовившаяся к шлепку ладонь.

***

И еще одна история.

Год назад вечером мы с Рита Ройтман вышли от Marat Kurbanov, Ритка посадила меня в троллейбус. помахала и ушла. Я сидела на самом первом кресле. Одна. И я хотела там сидеть до самого дома. Но сзади начался шум, неприятный такой. Не просто драка или скандал, а гаже. Гудели укоризненно мужские голоса. Что-то неодобрительное сказала женщина. Но главную партию исполняли подростки, пацаны.

Оборачиваюсь. Стоят две замурзанные девчонки. Лет по 12-13. И вокруг них, с явного одобрения взрослых, вьется эта пацанва, человек 6-7, их ровесники, может, чуть постарше. Дергают их, снимают на телефон, спрашивают - а чего ты такая страшная? а твоей маме зять не нужен? Девки жмутся к окну, но делают вид, что им не страшно и не противно и все это такая шутка. Неважная, но все же шутка.

И тут кто-то из пацанов задает вопрос - а ты флейте играешь?

И второй подхватывает - А на кожаной?

Не реагирует ни одна скотина!!

И уже совершенно понятно, что пацаны не отстанут. Что проедут за девчонками до их остановке. что выйдут на их остановке, а что там дальше будет...

Встаю. Иду к этим девкам, беру их за шкирку и ставлю за собой, пацанам говорю - пошли вон!

На меня ополчается весь троллейбус. Мужик лет 30 трясет перед моим носом пальцем - а что вы за них заступаетесь? вы знаете, что они делали??? Они двери на ходу открывали, а на замечание огрызались!

Тетка пожилая, которая этим девкам даже не в бабушки, в прабабушки годится, подхватывает - вели бы себя правильно. ничего бы не было!

Прекрасные воспитанные люди не понимали ничего. Не понимали, что только что натравили на двух идиотских девчонок группу пацанов. Что те фактически получили разрешение на все. что угодно.

Ок, - говорю, - а голос дрожит от ненависти и больше всего от ненависти к женщинам, - ок. А давайте их на ходу выкинем.

Если кто-то думает, что я победила, ошибаетесь. Это мелкое гондонье уже стало хамить и мне. И я чувствовала себя не взрослым человеком. который сейчас все решит и всех вразумит. а такой же замурзанной девчонкой, как и те две у меня за спиной. И настолько же незащищенной.

И если бы на очередной остановке в троллейбус каким-то чудом не вошел Рыжий. я не знаю. что было бы.

Он не был на моей стороне. Но он все же стоял рядом, он был мужчина и определенно даговской наружности, то есть "свой".

Обошлось.

****************

Разумеется, во всем виновата ты сама. Провоцировала. Не так одевалась. Не из той школы возвращалась. Не в том поезде ехала. Не в том доме жила. Не тех родственников выбирала.

А главное - родилась девочкой. Которая сама по себе уже провокация. И которой можно жить и ходить по улицам и надевать любимые платья только если с ней рядом ходит большущая добрая собачка. А из пасти доброй собачки свисают окровавленные яйца последнего "спровоцированного".

Irina Golubeva

в среду

‪#‎яНеБоюсьСказати‬

я була студенткою і їхала в метро з повним рюкзаком та спортивною формою, баскетбольним м"ячем. Вагон був заповнений, я стояла в натовпі, і в якусь мить я відчула, що не можу поворохнутися - чиясь рука була у мене між ногами. Я була в джинсах і не відчула дотику одразу. Чому тоді я не відпустила речі і не вхопила ту руку, щоб показати всім на того негідника... була мала і не готова до цього...

Наталия Гузенко

Вчера в 10:24 ·

‪#‎яНеБоюсьСказати‬

Присоединюсь и я к флеш-мобу, потому что есть что сказать.

Мне 12 или 13, мы с родителями и братом на базе отдыха толи под Одессой, толи под Бердянском. Деревянные домики и душевые по углам базы. Еще до обеда после пляжа я пошла в душ смыть песок и воду. Мама почему-то не пошла, но и что могло случиться в душевой за 200 метров от домика, среди дня на людной базе.

Но никого в душе не оказалось. Я разделась и стала мыться в дальней от двери кабинке. И в женскую душевую зашел голый мужчина. Зажал меня в углу и стал трогать грудь, призывать пососать (я даже тогда не поняла, о чем он - наивная книжная девочка). Повезло - через пару минут завалилась ватага теток. Мудак быстро выбежал. Потом мой папа долго искал его по базе и соседним. Так и не нашел.

Это не было и близко самым страшным в моей жизни и потом не повлияло ни на что. Я даже почти не испугалась - не успела. Но воспоминания мерзкие.

Kruvosheeva Zinaida с Nastya Melnychenko и Iulia Fedorovych.

Вчера в 12:38 ·

‪#‎яНеБоюсьСказати‬

Витягну своє з коментів в Насті Мельниченко. Про насильство над жінками. Про насильство над мною. Нервовим не читати...

мені 6. Вдома спати лишився якийсь друг тата. Прокидаюсь вночі бо він сидить в ногах мого ліжка й запихає палець мені в дупу під ковдрою. Мала - не знаю що це і як на це раегувати. Він встає і йде геть.

мені 8. Село. ходжу по молоко до сусідки на іншу гору. Підстаркуватий син сусідки дає молоко в хаті, забирає гроші, а далі притискаючи до стіни засовує язика мені в рота. Огида. Вириваюсь. Він посміхається мені в слід: "Приходь завтра по молочко". Більше в ту хату ні кроку. навідріз відмовиляюсь по туди ходити.

мені 13. виглядаю молодшою: за спиною наплічник хода з підстрибом. вечір. зима. невеликий сквер без ліхтарів - дорога додому від бабусі. з-за якогось дерева вигулькує дядько й хапає мене ззаду між ноги. Я маю гострючі нігті спиляні пірамідками бо щойно змінила клас в школі й життя там швах. От цими пазурями й цілю дядькові в око. Він відсахується. Поцілила в щоку. З-під пазурів тече його кров. Він відпускає мене, я - його. Розходимось.

Мені 13. Година пік. мені в школу одна зупинка метро. Ходжу в джинсах. Кілька разів так встигали облапати за нещасні 2 хвилини в спідницях, що на них ставлю хрест. Наступні облапи в метро вписувати не буду... нема їм числа. Злюся зціпивши зуби на бабусині: "Шо ти не ходиш в спідничках, ти ж дівчинка?!? а зачіски чого не робиш?" Того і не роблю бо дівчинка й хочу нею бути.

Мені 26. Туреччина. На вечірці мені стає зле. Спускаюсь в свою кімнату. За деякий час ледь жива від харчового отруєння виходжу в туалет в дверях зустрічає п’яний турок-гість, заштовхує назад в кімнату починає цілувати й штовхати на ліжко. У вітальні на горі східцями замкнені двері, веселяться гості, грає музика - ніхто не почує. Трохи підігрую турку (придчаюсь лиш трошки, бережу сили). Щастить - чую як відкриваються двері вітальні - репетую "help me", щосили штовхаю турка на ліжко й вилітаю з кімнати. Залітаю в туалет закриваю двері і сповзаю по кахлях на підлогу.

Мені 27. Грузія. Грузин, хазяїн дому чоловік 120 кг. неодружений, років 45 вночі перестрів біля туалету. Хапає за руки, притискає до стіни, трохи мацає. Сором’язливо прошу відпустити в туалет і одразу повернутись... Повівся. Зачиняю двері туалету й сиджу там доки не кілька голосів за дверими. Чоловік прийшов мене шукати. Хвала небу.

Мені 27. Вірменія... було стрьомно але все обійшлось. з двома військовими, один з яких вирішив мені погладити руки серед ночі, ми з чоловіком би не впорались.

мені 27. Шрі-Ланка. Скрутило шлунок, громадьска вбиральня. Стою з цебром води для миття дупи біля входу. Чекаю чи треба бігти знов в кабінку. Заходить дядько. Щось мене розпитує. як можу показую що просто болить живіт і чекаю. Підходить ближче кладе руку на живіт, потім на груди й давай їх терти. Отримує водою в обличчя й цебром по голові. й я з леметом вилітаю з вбиральні. Плачу в кафе на грудях в чоловіка. Хазяїн кафе вислуховує мою історію... і "гвалтівника" притаскують двоє місцевих на опізнання. Опізнаю. йому б’ють писок й тягнуть у відділок. За 5 хвилин я вже знов можу ходити. Але від адреналіну трусить, в очах темніє. У відділку "гвалтівник" за гратами. Йому обіцяють приписати продаж наркотиків, бо мій літак за 6 годин і на суд завтра я прийти не можу...

Цейлон єдине місце де на мою сторону стали сторонні чоловіки, допомагали й вибачались за того "парня"...

Випадки коли просто показували "оте" чи пропонували, чи розказували щоб зі мною зробили навіть лічити не буду...

Olena Kravchenko

Вчера в 2:06 ·

‪#‎яНеБоюсьСказати‬, що це - одна з найсильніших соц.кампаній за останній час.

Iulia, дорога, обіймаю тебе і дякую за правду.

В свою чергу, передаю полум'яний привіт:

- чоловіку з кінцевої маршрутки Миколайчука-Щурата, який біг за мною аж до під'їзду. Коли я заскочила в ліфт і здавалось, що двері зачиняються вііііііічність, побачила його руку, яка тягнулась до ліфта. Та яке до ліфта - до мене, але він не встиг, мене врятувала тисячна секунди.

Я чула, як він продовжує бігти - сходами, перші три поверхи, потім вилаявся, і далі - тиша. Я жила на 7-му, в мене клинив замок. Ключі напоготові, але я не знала: а якщо двері ліфта відчиняться - а за ними - він? На щастя, не встиг. Я забігла додому, трясло ще 2 дні. Подзвонила другові, а він: та чого ти, нічого ж не сталось, купи балончик, та й по всьому.

Я була на 2-му курсі і до цього моменту вірила, що завжди в безпеці.

- чоловіку з шокером, від якого я дивом втекла рік тому в Рівному.

- сантехніку, який ледь не зґвалтував мою подругу, зрозумівши, що вона сама вдома. Її врятував друг, якого вона встигла попросити приїхати. Всі вони колективно вдали, що нічого не сталось і поцілунку в шию не було. За ремонт труб подруга, до речі, заплатила гроші. Після цього довго відходила морально, ми з нею часто про це говорили.

- викладачеві, з яким я віталась з 2-метрової відстані, бо він так шанував студенток, що цілував їх в губи при зустрічі. По-батьківськи - казав він, але от більше таких "батьків" не знаю.

- ще 1-му викладачеві, до якого на залік треба було вдягатись сексі і вмикати флірт. Або перед тим прийти до нього на роботу на коньячок. Хто це ігнорував - мінімальний бал, яким ми пишались.

- старперу в автобусі 3а, який в тисняві лапає дівчат і дивиться при цьому прямо в очі, насолоджуючись обуренням. Я розкричалась на весь автобус, намагалась виштовхати його на зупинці, я просила допомоги в чоловіків в автобусі, я хотіла, щоб він будь-що зрозумів, що так ніколи більше. Ніхто, жоден з чоловіків не зреагував, старпер задоволено всміхався. Тоді я відчула жахливе безсилля. Тепер - він однозначно б отримав з кулака по пиці.

- водію з блаблакар, вдвічі старшому за мене, який дорогою накурився гашишу і почав чіплятись.

- чоловікам, які свистять з автівок або нав'язливо пропонують з ними їхати,

- тим, які говорять щось про "дєвок" чи "тьолок" і це їм ойяксмішно,

- тим, які відпускають сексистські жартики і самі ображаються, бо ми не так реагуємо,

- тим, які ведуть окрему бесіду з нашими частинами тіла чи вважають, що мають повне право ляснути по дупі дівчину на вулиці.

- всіх, завдяки кому щодня в сумці я ношу балончик, який подарували хлопці на Майдані.

Мені пощастило, мама Olena навчила, що моє право в будь-якій ситуації, коли чую недобре - без пояснень розвертатись і стрімко йти додому. А старший брат навчив робити правильний удар, швидко бігати і тримати його номер на швидкому наборі.

От єдине тільки:

хіба це нормально, що стільки заходів безпеки для кожної дівчини, щоб уникнути чогось,

про що в нас якось-ніби-й-некультурно говорити вголос?