Хіти тижня. "Побачити на власні очі одне з найцікавіших сіл Вінничини, а то і всієї України. Незважаючи на свій неймовірний вид, Стіна залишається місцем маловідомим", - блогер

Ніщо не порушує первинного укладу цього дивного місця, а щасливцям, які тут побували, впору створювати закритий елітний клуб.

Про це у своєму блозі пише користувач під ніком v1snyk, передають Патріоти України.

"Навесні цього року мені вдалось побачити на власні очі одне з найцікавіших сіл Вінницької області, а то і всієї України. Незважаючи на свій неймовірний вид, Стіна Томашпільського району усе одно залишається місцем маловідомим, а ноги туристів ступають на її землю вкрай рідко.

Але так навіть краще, бо ніщо не порушує первинного укладу цього дивного місця, а щасливцям, які тут побували, впору створювати закритий елітний клуб. А ще у Стіну варто їхати не коли-небудь, а конкретно у першій половині квітня. Та про все по порядку.

Добиратись до Стіни незручно; єдиний на день прямий автобус із Вінниці приходить надто пізно, будуть проблеми з тим як вернутись назад. Тому за опорну точку я обрав село Гнатків, через яке ідуть усі автобуси на Ямпіль, а це часто. Від Гнаткова до Стіни треба пройти 6 км, дорога досить непогана і долається швидко. Машин дуже мало, тому на автостоп надіятись не варто.

Понад дорогою буде спочатку сонячна електростанція, а далі якісь закинуті кар’єри.

За кар’єрами дорога ще довго тягнеться паралельно селу і в якийсь момент варто звернути убік… словом, найпевніше, ви інтуїтивно відчуєте коли треба звернути, щоб наблизитись до краю.

І раптом просто під ногами замість рівнини відкриється неймовірна панорама Стіни. Ви опинитесь на краю чаші, у якій змійкою звивається річка Русава, а на пагорбах над нею розкинулось село.

Пейзаж, який зробив би честь Карпатам чи якійсь іншій гірській системі, але ж ні, ця перлина належить Поділлю.

Історичне місто Янгород було засноване невідомо коли і ким. Складний рельєф дозволив цьому поселенню стати укріпленою та боєздатною одиницею. Достеменно відомо, що у середині 17 ст. у Янгороді була фортеця, яку очевидці порівнювали з Кам’янець-Подільською.

Час не зберіг від колишнього укріплення і сліду, але гора, де стояла фортеця, досі зветься Замковою. Зараз на ній знаходиться церква та старовинний цвинтар.

Село ж розкинулось на досить великій площі, обліпивши хатками пагорби й долини аж скільки сягає око.

З висоти стінянські садиби виглядають вкрай колоритно.

Між пагорбами і вулицями тече в’юнка Русава.

Пора заглибитись у саме село. Машинам для цього треба їхати десь далі, ну а пішки можна спуститись просто по одному із кряжів.

Опинитись уперше на вуличках Стіни рівноцінно потраплянню у якийсь гірський лабіринт. На додачу, багато хат виглядає досить нетипово для Поділля.

Рельєф також додає ізюминки.

У штольнях навколо села здавна добували якісний камінь «ракушняк», внаслідок чого тотальна більшість господарчих будівель складена саме з нього, а подвір’я відгороджені не простими парканами, а ледь не замковими мурами.

З такого ж каменю складено і млин:

Церква на узвишші – невідступний орієнтир:

Колись у давнину на західну околицю тоді ще міста напали турки, понищивши майже все мирне населення. Згодом на цьому місці почала рости сон-трава, яка явно символізувала душі загиблих людей. Місце отримало назву «Сонна поляна».

Саме на Сонну поляну я найперше і вирушив, саме із-за неї приїхав у період цвітіння. Дорога із села сюди настільки круто вирулює вверх, що підйом за зусиллями рівноцінний підкоренню невеликої гірської вершини.

Сон-трава – реліктова рослина, рідкісна й занесена до Червоної книги України. Її нереально пересадити й розмножити штучно, росте собі тільки де захоче. А от у Стіні її виявилось як бур’яну, я навіть уявити не міг стільки одразу.

Поки захоплено фоткав квітучих пухнастиків, мене дещо осадили місцеві мешканці. Виявляється, це не Сонна поляна, просто тут трохи(!) цієї трави росте, а от Та Сама Справжня Сонна поляна далі, за кладовищем.

Ну ок, далі то й далі. Долаємо ще один підйом.

Кладовище знаходиться на північний схід від села. Впадає у вічі капітальний мур з того ж самого ракушняку.

В одному з кутків цього муру, геть забитого чагарями, зберіглось багато старих поховань:

Узагалі ж той день був якраз на проводки, тому на поминки до села з’їхалось чимало людей. Перед цвинтарем запаркувалось кілька десятків машин, хоча дехто досі надає перевагу більш традиційному транспорту.

На схилах за кладовищем – іще один розсип сон-трави:Тут мене вдруге підправили, що це просто її трохи тут росте, а от Та Сама Справжня Сонна поляна… ну ви зрозуміли.

Відтак пройшов ще східніше від села, де нафоткав іще більше квіточок. Затим починається ботанічний заказник Стінка, це уже по суті ліс, тому потихеньку став повертати назад.

У південну сторону розкинулась неосяжна зелена далечінь, на тлі якої фотографувались навіть ті, хто приїхав до своїх мертвих родичів.

Цей схил також густо поріс сон-травою. Я вже нікого ні про що не перепитував, просто наробив достатньо фото й пішов у село. Навіть не знаю, чи знайшов я Ту Саму Сонну поляну, але на чарівних пухнастиків надивився достатньо.

Ну а тепер настав час Замкової гори. Із неї відкривається чергова апетитна панорама села:

Тоненька Русава:

Значну частину замчища займає козацьке кладовище, надгробки якого датуються ще від 16 ст. Рідкісний збережений некрополь такого віку, нехай і порослий хащами, зазвичай його називають найбільш атмосферним на Поділлі.

Поки на сучасному кладовищі висаджувались натовпи поминальників, тут не було жодної живої душі. Бо нема не тільки цих людей, а й будь-кого, хто їх знав…

Церква св. Миколая на цьому пагорбі з’явилась також невідомо коли. Сучасну будівлю датують 1883 роком. Разом з дзвіницею та парканом вони утворюють єдиний комплекс пам’яток.

У кутку двору є, певно, усипальниця:

Хоча її хвіртка чисто символічна, спускатись униз чомусь не захотілось. Цікаво, чи веде звідти якийсь підземний хід?

Але вже було пора вертати назад. Місток через Русаву та її мешканці:

А там назад тією ж самою дорогою, хоча і трохи заблукав для пристойності, нагору тим же кряжом і повз вказівник на трасу. Ми неодмінно повернемось і неодмінно щасливими…

Хіти тижня. Катастрофа близько, жителі готові до бунту: Макіївка здригається через таємничі землетруси

п’ятниця, 18 жовтень 2019, 9:00

Місцевим пропагандистам окупанти категорично заборонили розповідати про те, що сталося. Їм погрожують звільненням і навіть кримінальними справами.​. Про серйозні землетруси в окупованій Макіївці одним з перших повідомив сепаратистської Telegram-канал "...

Буде удар? "Платіжки скоро нагадають про обіцянки "кінця епохи бідності", - Волошина

п’ятниця, 18 жовтень 2019, 8:56

"До протестів проти капітуляції долучається все більше людей. Останні заяви влади змусили багатьох усвідомити: розмови про залишені бойові позиції сьогодні - це більш вагомий аргумент, ніж абстрактна "торгівля на крові", про яку розповідали вчора", - п...