"Кому на цій війні дійсно найтяжче – матерям", - Роман Кулик

Патріоти України пропонують увазі читачів нарис Романа Кулика, молодшого лейтенанта (хорунжого) у Збройних Силах України, який він присвятив матерям, що чекають своїх дітей з війни.

"– Привіт, мам, як у вас справи?

– Нормально, синок. Ти ж чув, що ше один хлопець із Обухова загинув на сході?

– Так. Уявляєш, тільки вчора писав знайомому з його батальйону, а за кілька годин побачив повідомлення на сторінці нашого військкомату про загибель Володі. Такі сумні збіги.

– Так ти його знав?

– Не те що близько, був час тусувались компаніями, років з 6-8 тому. Періодично бачив його в місті до мобілізації.

Певний час обоє мовчимо.

– А ти знаєш, хто його мати?

– Ні, хто?

– Лікарка, Степанівна. Пам’ятаєш, вчора розказувала, що водила батька здати аналізи по серцево-судинним?

– Так.

– Це ж його мати. Ми з нею давно знайомі, вчора ще говорили про дітей, вона розказувала, що син на фронті, я ж про тебе згадала, що теж в армії. Така мила жінка. Казала, що деякий час тому два тижні поспіль не мала з ним ніякого зв’язку, виходила на Генштаб, щоб дізнатись як син, чи живий….

Знову мовчимо.

– А він з тобою з одної хвилі мобілізації, призвали в середині серпня…

– Так, тільки я 91-го року народження, а він ще молодший, 93-го.

……

– Якраз сьогодні мали йти забирати результати батькових аналізів… Ну, вже ж не підемо найближчі кілька тижнів.

– Ну, зрозуміло ж. Але як побачиш, не мовчи ж, спробуй втішити, підтримати… А в його батьків ще є діти?

– Так, дочка є.

Хочу сказати «Слава богу, є ще одна дитина», але вчасно закрив собі рота – надто цинічно прозвучить, особливо в розмові зі своєю матір’ю. Натомість знову замовкаю, хоча тиша давить на мозок більше за саму розмову.

– Дурдом. Скільки це ще триватиме…

– Сама знаєш. Добре, мамо, маю бігти. Хорошого тобі дня, – здуру бовкнув, пізно усвідомивши, наскільки абсурдно прозвучить у контексті цієї розмови. Кладу слухавку й хвилини дві витріщаюсь на телефон.

Кому на цій війні дійсно найтяжче, так це матерям".