"Ми вже бачимо, як ворог одягає наші символи та говорить з нами голосами наших - умовно наших - політиків", - Степова

На кого розрахована нова стратегія Росії щодо Донбасу і в чому вона полягає? Чи є межа дурощам, у які здатні повірити жителі окупованих територій? Чому так важливо не давати жителям Донбасу забувати про те, хто і як покликав війну в Україну? Про це та багато іншого у інтерв`ю розповіла відома письменниця та блогер, переселенка з Луганщини Олена Степова, передають Патріоти України.

- Якщо карикатурний "трибунал" у Луганську насправді, виявляється, не такий і смішний, і має стати ілюстрацією того, що на Донбасі йде "громадянська війна" - виходить, він спрямований не на внутрішнє споживання, а на зовнішнє? Це спектакль для світової спільноти?

- І для світової спільноти, і для самих росіян, щоб відволікти їхню увагу від того, що обіцялося, починаючи від "на Берлін" та "на Львів". Ну і для наших внутрішніх споживачів. Ви думаєте, в Україні мало людей, що кричать "Порошенко напав на Донбас і посварився з Росією"?

Тобто цей треш має багатошаровість у споживанні. Ви ж подивіться, скільки російських ЗМІ там присутні, скільки цьому сюру приділяється уваги. Так само було у березні 2014-го, коли на мітинги звозили бюджетників, шахтарів. Тоді на них зліталися російські ЗМІ, які потім показували тих шахтарів і кричали: "Донбасс восстал против Украины!"

- Чому саме зараз? Що стало тим спусковим гачком, який запустив процес?

- Річ у тім, що Україна звернулася до Європейського Суду (з прав людини. – Ред.), Україна звернулася до Гааги, Україна підняла дуже багато юридичних питань та процесів. Це найякісніше з усього, що зробила наша політична еліта, зокрема Міністерство юстиції України. Ми надали світовій спільноті докази російської агресії. І ми захищаємося не лише на фронті, а й дипломатично.

Росія розуміє, що її очікує програш. І дуже великий ляпас. І коли наші документи почали розглядатися у міжнародних судових інстанціях – і виник цей "процес". Головна мета його – довести, що це президент України напав на громадян своєї ж держави і веде проти них громадянську війну.

На цьому трибуналі не буде жодного документа на підтвердження наявності там "защитников-освободителей" донських казаков, осетинів, абхазців, бурятів і решти "русских братьев". Там будуть лише свідчення, що "на нас напала Украина". І ці свідчення даватимуть громадяни України.

Як вони їх даватимуть – то вже інше питання. Але просто зараз на підприємствах, в установах та організаціях ОРДЛО шахтарі, вчителі, лікарі, чиновники, підприємці, всі, хто отримав там "паспорт ЛНР", дають свідчення. На шахтах, у бюджетних установах людям роздають бланки – і вони там пишуть: "Я, Іванов Петро Іванович, шахтар з 20-річним стажем, свідчу, що хунта, Порошенко напали і розбомбили наше місто".

І ніхто не згадає, як бомбили з Росії. Ніхто не напише, як за два тижні до початку Чемпіонату світу з футболу у Росії, від Червонопартизанська до Свердловська, аж до середини міста, стояли російські танки. Що лише у Сверловську люди нарахували їх більше 160. Їх вивезли з Ростовської області на час чемпіонату, щоб раптом не побачили вболівальники. Вивезли до нас, бо ми – прикордоння.

Гадаєте, люди цього не бачать? Бачать. Так само, як бачили з перших днів війни і як техніку гнали, і як зброю завозили…

Але вони про це не скажуть. Вони, громадяни України, зайняті нині іншим: роблять ксерокопії українських паспортів і дають свідчення проти президента України, який напав на громадян України на Луганщині.

А потім ці всі документи "народного трибуналу" на Луганщині будуть доправлені до Гааги, як свідчення "агресії українського уряду проти громадян України у громадянській війні".

- То як гадаєте, чи треба нам було зупиняти громадянство? Зараз це питання постало дуже гостро. І чи люди в окупації роблять це більше з примусу чи вони дійсно вірять в усе це?

- Люди в окупації приймуть за чисту монету будь-яку дурню. Боже, та вони в Новоросію вірили! Вони себе до окремого "народу Донбасу" відносили. І так само легко люди, у яких на аватарках досі написано "Новоросія", нині свідчать проти Порошенка як громадяни України. Якщо завтра їм скажуть, що вони – народи Марсу – вони і в це повірять.

Це гірко визнавати, але це суспільство вже хворе.

І мене дуже бентежить той факт, що ми маємо якісь програми та закони щодо деокупації, але досі не маємо жодного психологічного контролю над окупованою територією – і навіть не починали працювати в цьому напрямку.

У Європі психологічна допомога вважається такою ж важливою, як терапевтична. Це норма. В Україні ж нам, переселенцям, ніхто не надав державної психологічної допомоги. Кожен з нас виніс на собі посттравматичний синдром. Кожен сам його пережив, як зміг. Дехто – не пережив. Всяке бувало.

Оці симулякри, які вже стільки років Росія вживляє в голови людям, оці "якорі" - вони ж ніде не діваються. Вони нашаровуються один на інший. І будь-який психолог вам скаже, що рано чи пізно ці люди просто стануть безконтрольними. Бо переживають шалений психологічний тиск, справжнє насилля психологічне.

Тому я переконана, що цим людям вкрай необхідна загальнодержавна психологічна деокупація. Бо самі собою оці "народи Донбасу" з голів не вивітряться. У нас у людей Радянський Союз досі не вивітрився – то невже ми настільки наївні, що віримо, що ще через 5 років війни "новороси" самі забудуть свою "Новоросію"?

Не забудуть. Так і будуть "новоросами"-громадянами України-народами Марсу. І все одночасно.

- І без жодних дисонансів.

- Без дисонансів. Без сумнівів. І це – дуже велика проблема. Та подивіться ж, там в ОРДЛО попи святять піонерів, там люди хочуть монархію і жити за комунізму, щоб "цар Микола" та "Слава КПРФ". Ніхто ж не бачить дисонансу в освяченні піонерів чи в тому, щоб була комуністична монархія. Ніхто!

Насправді людей, що вірять у різні симулякри, вистачає скрізь. Подивіться, скільки серед нас тих, хто вірить, що Саакашвілі – то ледь не бог, що він у багатих все забере, роздасть бідним і миттю зупинить війну. Купа таких! Хтось вірить, що Ахметов святий, хтось Юлі омофора одягає… У кожного - своя віра.

Але те, що відбувається нині на Донбасі з цими "народами Марсу" - то вже дуже небезпечні речі.

- Без сумніву, психологічна допомога потрібна. Але то буде потім. Що нам робити зараз – з "трибуналами", свідченнями і небезпекою створення ілюзії "громадянської війни"?

- Так, це питання. Як і те, чому розвідка і відповідні служби не звернули уваги на всі ці ігрища, бо це ж почалося вже три місяці тому. "Вирок" - це вже остання стадія "трибуналу".

Чи оголошені особи, що причетні до "трибуналу" до розшуку, як злочинці? Ні! Чи порушено проти них кримінальну справу? Ні! Чи пояснено громадянам, жителям ОРДЛО про відповідальність за участь у "трибуналі"? Ні!

От ми й маємо зараз "народ Донбасу" з "українським трибуналом" на Луганщині, який готує документи до Гааги, що Порошенко на них напав…

Я за будь-якої нагоди ставлю "народу Донбасу" одне-єдине запитання. Всі ж знають, що війна почалася у березні 2014 року. В інтернеті досі можна знайти відео мітингу у моєму Свердловську від 1 березня 2014 року. Там були ФСБшники, були козіцинські казачки… Так, там були ті, хто агресивно кричав, але їх було дуже мало. Більшість отак от, як і на "народний трибунал", позвозили. Сказали в шахтах, у школах, лікарнях "Треба!", посадили в автобуси - і привезли.

І весь цей натовп звезених та покірних стояв – і перемовлявся: "Ну да, а может будет пенсия?.. Может, будет как в России – по-богатому?.. А сказали, можно кредиты не возвращать".

Оцей натовп, який підтримував, шукав свою вигоду чи просто спостерігав мовчки – вони також винуватці війни. За їхньої мовчазної згоди війна почалася. Навіть той, хто не брав до рук зброї, але хотів "по-богатому", розраховував, що Росія щось дасть – несе таку ж відповідальність за пролиту кров, як і той, хто стріляв.

Так от, я завжди питаю у "народу Донбасу": а коли ви ходили на ці мітинги у березні 2014-го – де був пан Порошенко? І як він міг напасти у березні 2014-го на "народ Донбасса" чи на громадян України на Донбасі, якщо тоді він ще не був президентом?

От же ж цікаве питання, правда?

- Так. Але на фоні решти дурниць, в які там вірять – це взагалі дрібниця.

- Так, на фоні всіх тих нісенітниць там у жодної людини не виникає питання, чому весь трибунал заточений на те, аби довести, що президент Порошенко напав на Донбас – але там ні словом не згадується березень, квітень і травень 2014-го. Там не згадується "референдум", який проводив "народ Донбасу". Ніхто його не проводив! Не ходив ніхто туди, ви що! Сусідка моя он не ходила. Не дійшла. Дійшла до повороту, свідомість втратила, а коли отямилась – повернулась додому.

Є навіть люди, які на повному серйозі намагаються доводити, що Порошенко був при владі з 2012-го – "ми його тоді вибрали". Там така каша в головах, що вони повірять у будь-що!

Ніхто там не зважатиме на ці нісенітниці. Люди будуть примусово, напоказ, а хтось – і цілком щиро – підтримувати цей "трибунал". Вони вірять, що на них напали. І вони ненавидять нас, українців. Тому й пишуть оці свої свідчення проти агресії Порошенка і "киевских властей" цілком щиро.

Так само, як щиро розповідають про "літаки НАТО". Моя сусідка один такий бачила. Він завис над її городом, а з ілюмінатора прямісінько на неї дивився негр.

Так само щиро, як бачили вони поляків, що сиділи на териконах. І люди знизу дивляться на тих, хто сидить на висоті 85 м – і бачать: ну явно ж поляки сидять!

І вони зараз будуть перекроювати документи, аби довести світу, що йде "громадянська війна". Щоб порушити в Гаазі паралельну справу про "громадянську війну". Це – політичне захоплення України. І Донбас у ньому знову став щитом. Як свого часу щитом були кримські жінки і діти, за якими ховалися "іхтамнєти". Нині росіяни ховаються за громадянами України на Донбасі.

- То що це означає для нас?

- Що Росія, яка не змогла підняти нас на багнетах, вирішила виснажити нас облогою. Можете назвати це блокадою. У нас розпочався виборчий процес – і Росія цим "трибуналом" продемонструвала, що докладатиме всіх зусиль задля зміни влади в Україні на проросійську.

Бо можна як завгодно ставитися до чинної української влади, можна довго перераховувати допущені нею помилки – але навіть у такому недосконалому парламенті зі скрипом, але приймаються необхідні Україні закони, впроваджуються реформи. Попри зрадників, лобістів, перевертнів, які там є – в цілому парламент у нас, можливо й частково вимушено, але проукраїнський. І від нього залежить політичний, військовий курс, дії армії та рішення головнокомандувача.

Зараз будуть вкинуті всі можливі матеріальні та інформаційні ресурси, аби її скинути, цю проукраїнську владу. Якщо ми це допустимо, якщо вибори виграє проросійський президент (а такі кандидати у нас є), у парламент зайде проросійська більшість – ми і отримаємо отой проросійський реваншизм, який для України означатиме поразку.

- Кого маєте на увазі під проросійськими кандидатами?

- Людей, які мають проросійську риторику. Людей, які в публічних виступах обходять певні гострі питання. Запитайте себе: а хто з кандидатів у нас каже про російську агресію, про війну з Росією, про біженців-переселенців? Хто хоч щось погане про Росію каже? От ті люди, які про це все мовчать – то і є проросійське лобі.

Будуть задіяні всі внутрішні негаразди, всі соціальні проблеми, будуть використовувати переселенців. Тому що серед нас теж чимало ображених. І Росія буде використовувати навіть найменші можливості, щоб тільки змінити проукраїнську політику, таку, яка вона зараз є, на проросійську більшість.

- А Донбас?

- А Донбас ці два роки готуватимуть до того, що це – Україна. І щойно у нас з’явиться проросійський президент - отой весь анклав повернеться в Україну з особливим статусом. Наприклад, як федеральний округ чи автономна республіка Донбас.

Таким чином Путін виконує всі свої обіцянки. Це – "республіка". Вони зберігають свій особливий статус і російську мову як державну. Під них змінюється Конституція України. Визнається, що всі ці роки точилася громадянська війна. А Росія взагалі жодним чином не була причетна, тому Україна до неї і не висуває жодних претензій. Зруйнований Донбас відновлюємо власними силами, за рахунок платників податків України.

Але найбільше зараз тримає Путіна з місцевими сепаратистами його обіцянка, що жоден з них по закінченні війни не постраждає ні політично, ні кримінально.

Тобто Путін пообіцяв їм повну амністію – і всі ті люди, які зараз працюють в "народній прокуратурі ЛНР", у "народній міліції", у "Верховному суді ЛНР" - вони не понесуть жодної відповідальності за свої дії. Як і всі ці журналісти, пропагандисти, вчителі, які дітей вчать, що Гіві і Моторола – то святі мученики землі новороської. Як і всі ці наукові працівники, що писали про мамонтів з обличчями новоросів. Як усі ці чиновники, які збирали "народні трибунали" та "референдуми", які виділяли автобуси, які зганяли людей на ці заходи.

Вони всі реально розраховують, що після повернення Донбасу в Україну вони залишаться на роботі і житимуть, наче нічого й не було.

А по Україні з Донбасу плодитиметься ненависть. Це неминуче, якщо люди не понесуть там суспільну, моральну і кримінальну відповідальність за скоєне. Вони мають усвідомити, що за "Путін, ввєді…!" доведеться відповісти. Я не кажу, що всі там це кричали. Але люди проукраїнські – вони ж свою позицію не змінювали і не змінять. А от чи дадуть їм там вижити? Не дадуть…

І тоді ми отримаємо повне загарбання України. І отруєні "республіки", отримавши все, чого домагалися, призведуть до того, що завтра у нас з’являться "республіка Закарпаття", "республіка Одеса", "республіка Троєщина"… А Україна просто зникне.

Кінець війни.

- Як цьому запобігти?

- Ми повинні зібратися з силами і згуртуватися. Тому що можна було б над цим всім посміятися. Можна було б написати прекрасну гумореску про "народний трибунал". Якби це не загрожувало безпеці України.

Є речі, над якими не сміятися чи плакати треба – а на які треба швидко реагувати. Перед якими треба згуртовуватися.

Дуже важливо зараз говорити про недоліки "народів Донбасу". Повірте, вони нас бачать і чують. Треба розвінчувати всі ці фейки. Треба розповідати про те, де був Порошенко, коли починалася війна. Нагадати їм, де вони самі були і що робили у березні 2014-го. Нагадувати, як вони паспорти міняли.

Тобто натикати їх, вибачте, у їхнє ж лайно. Всі купки обійти! Вирішити питання з громадянством. Визнати, що більшість жителі ОРДЛО має "паспорти" "республік", і тому - втратили громадянство України. Це не визнання "республік", це засторога зрадникам.

- Розраховуєте на пробудження якихось решток критичного мислення?

- Принаймні це посіє певні питання. Вони нас читають. І зараз вони перебувають у граничному стані, коли побачили дуже багато брехні з боку Росії, тож ми маємо великі шанси достукатися, посіяти сумніви.

Це дуже важливо. Бо навіть у новоросів можна пробудити сумніви щодо того, а чи правильно вони чинять, чи ні? Куди їх знову веде Росія? Чи треба їм туди йти? Вони мають побачити, що до їхніх ручок, ніжок, мізків прив’язані "колорадські" ниточки.

- А на рівні держави як маємо реагувати?

- Треба прийняти певні закони, які б розставили крапки над "і" у питанні колабораціонізму, питанні амністії. Всі без винятку мають зрозуміти: відповідальність буде.

Амністія – це не те, що завтра вийде на трибуну якийсь Вітя, Петя чи Юля і скаже: все, "народ Донбасу", ти вільний! Ні. Закон про амністію - це механізм, який задіюється після того, як своє слово скаже суд. Суд виносить вирок, що людина винна. Людина усвідомлює свою вину. Але не сідає за грати, бо амністована.

Кожна людина має усвідомити: усі її дії на окупованих територіях нам відомі, вона могла виїхати, працювати і жити в Україні – але вирішила залишитися, працювати і платити податки там (бо багато ж там бізнесу), таким чином фінансуючи тероризм, або працювала на терористів, агітувала, вчиняла пропагандистські дії, спрямовані на розпалення ворожнечі, допомагала утворювати "республіки", "референдумила" чи інше.

За це передбачена відповідальність. Але ми бачимо, що ти був в окупації, що певні життєві і політичні обставини обмежували твоє право, тому кримінальна відповідальність до тебе не застосовується відповідно до закону про амністію. Ти не сядеш за грати, якщо твої дії не спричинили тяжких наслідків.

Хоча… Усі дії "путінвведистів" - то наша пролита кров. І вирок треба виносити усім у письмовому вигляді, та й обмежувати після вироку право працювати з дітьми, у ЗМІ, у правоохоронних органах чи на державних посадах усім цим творцям "референдумів", пропаганди та "трибуналів".

Якщо ця схема буде максимально зрозумілою всім – вона зробить дуже багато зараз там у мізках людей. Вони зрозуміють, що відбувається. Бути покараним ніхто не хоче.

А ось без цієї схеми у нас – "громадянська війна". І вони у це дійсно вірять. У захист Путіна, навіть при поверненні Донбасу в Україну, у безкарність, у "все будет, как до войны".

Не зробимо цього - буде гірше. Бо не отримавши "как до войны", вони ж будуть з нас вимагати пільг, відновлення, якогось особливого ставлення! Вони бахкатимуть касками на мітингах, горлатимуть про права. Це зараз там тиша, а ось повернеться Україна - побачите, який там "громадянський потенціал" з боротьби за права та пільги.

Наш Мін'юст, чи хто там веде справи у Гаазі, у міжнародних інстанціях, мусить поставити на міжнародній арені питання щодо того, що свідчення громадян України з Луганської чи Донецької областей не можуть вважатися їхньою громадянською позицією чи розглядатися як докази будь-чого. Бо вони можуть бути зроблені під психологічним чи військовим тиском з боку терористів. Там все-таки окуповані території.

А от чи відіграє Росія якусь роль у виборчому процесі в Україні – це залежить від усіх нас. І те, що я постійно говорю і пишу про те, що відбувається на окупованому Донбасі, я пишу не тому, що намагаюся так говорити з "народом Донбасу". Я розумію, що це пізно вже робити. Я говорила з Донбасом на початку війни, застерігала, але…

Я говорю з українцями. Я показую їм, що відбудеться завтра у них вдома, якщо лінія розмежування пройде по Дніпру, по будь-якому місту. Якщо це станеться – будь-яке місто перетвориться на мій Свердловськ. З доносами. З розстрілами. Зі згвалтуваннями. З насильством. Із вбивствами…

Ми маємо дивитися на те, як Росія зараз грається з людьми на окупованому Донбасі – і запитувати у себе: а чи хочемо ми бути такими ж? Чи допустимо, щоб нас перетворили на таких же маріонеток, якими гратимуть ляльководи? Байдуже, якого кольору будуть прив’язані до наших рук, сердець і мізків нитки – колорадними, триколорними а чи й жовто-блакитними, бо ж вже бачимо, як ворог одягає наші символи та говорить з нами голосами наших - умовно наших - політиків.

Цей театр, який ми зараз спостерігаємо на Луганщині, треба показувати всій Україні, як фільм на тему "що буде завтра". Щоб ми мали можливість вирішувати, яким буде це наше "завтра". Щоб ми дали собі відповідь на питання, чи ми лише пішаки на шаховій дошці війни, чи ми – українці, вільні люди?

І якщо ми будемо дивитися на те, що відбувається на окупованих територіях не просто як на смішну виставу, треш і сюр, а як на урок, який ми мусимо засвоїти – лише тоді переможемо.

Цей "трибунал" - це захисна реакція Росії на Гаагу. Вимоги покарати особисто Порошенка, Муженка, керівництво сил ООС, АТО, СБУ, ГПУ, політикуму, який приймає закони про покарання терористів, від кого залежать рішення про наступ, про звільнення територій – все це боротьба за вирішення питання, чи буде Україна незалежною, чи залишиться приростком Росії, а чи взагалі зникне.

На найближчі два роки мусимо набратися терпіння, мужності і мудрості. Російські політологи роблять усе, аби стерти з пам’яті світу оцих бабок з іконками, що кидалися під українські танки, "референдум", "наварасію", усі оті мітинги, "Путін, ввєді"…

"Народ Донбасу не винен", - кажуть вони. "Винен" тільки головнокомандувач, винні громадяни України – перед громадянами України. Росії за будь яку ціну треба скласти картинку громадянської війни. Наша задача – не дати цього зробити.