Він з 2004 року перебував у запасі, його ніхто не "цмикав", коли почалася війна. Адже генералів у Міноборони більше ніж бригад та дивізій. От тільки їхати з затишних мегаполісів туди, де кров та смерть серед "паркетників" бажаючих не багато
Про генералів і Генералів пише військкор Олег Чубук.
Патріоти України пропонують ознайомитись з героєм цієї публікації, генералом Іваном Лісовим. Слово автору.
Колись це пройде, і наших співвітчизників при вживанні чи прочитанні слова «генерал» не переслідуватимуть негативні емоції. Мабуть, дійсно, має пройти певний час, щоб це слово не асоціювалося у людей зі зловживаннями, хабарництвом, пихатістю і таке інше.
Проте, не впевнений, що хотів би розповісти про цю людину насамперед як про військовослужбовця у військовому званні «генерал». Скоріше, мабуть, як просто про шановану людину.
Але ж він - генерал. Діючий генерал. І йому - за 60. Як кажуть, «повний комплект» для любителів покричати про «зраду».
«Коли будемо їхати, я зайду за вами, який номер вашого кабінету?», - вже ця фраза Івана Васильовича дещо спантеличила: «хм, генерал за мною зайде...».
Коли підійшли до автомобіля, то я не побачив в ньому водія – за кермо він, генерал-майор Лісовий, сів сам. «Писали, що маршал Радянського Союзу Леонід Брєжнєв теж полюбляв поганяти, що тут дивного!», - підступно вкралася зрадлива думка. Можливо. Але - не кожен день. Тай й ганяв Леонід Ільїч, як розповідають, кримськими південнобережними шоссе. А Іван Васильович – ледве не щодня, часто-густо убитими дорогами Одещини і Миколаївщини. Лише напередодні він побував у двох містах південніше Одеси, де, зокрема, привітав особовий склад військових частин з наступаючим Днем ракетних військ і артилерії. А сьогодні (3 листопада) ми з ним їдемо вже в протилежну сторону. Генеральський телефон практично не замовкає. Іван Васильович майже усіх зупиняє приблизно наступними словами: «друже, знаю, що ти мені зараз скажеш, дякую, ось послухай...». Одним словом, перехоплює ініціативу і тепло вітає співрозмовника з професійним святом. При цьому комусь радить не затягувати зі вступом до академії (бо «знання – то наш інструмент»), комусь – «не засиджуватися на посаді», комусь – не жаліє слів подяки за надану фінансову допомогу у відновленні (фактично створенні) артилерійських частин.
«Вчора не дивилися сюжет про династію Симиренків, меценатів?», - запитує генерал і тільки-но намагаєтья розповісти, як - черговий телефонний дзвінок.
«Мій колишній підлеглий. Тепер бізнесмен. Кілька артдивізіонів допоміг нам створити практично з нуля. І він у мене не один такий», - каже Лісовий по завершенні розмови.
Іван Васильович – начальник ракетних військ і артилерії – заступник начальника управління військ берегової оборони Військово-Морських Сил. На флот прийшов вже із цивільного життя, бо служив у Збройних Силах України до 2004 року, і не на флоті. Коли розпочалася війна, просив керівництво Збройних Сил України: «готовий на будь-яку посаду - можу бути командиром батареї, командиром гармати». Звичайно, колишнього начальника ракетних військ і артилерії Північного ОК не могли призначити на ці первинні посади. Спочатку він стає старшим інспектором ракетних військ і артилерії Сухопутних військ. У серпні 2015-го Президент присвоює Лісовому генеральське звання. І коли вакансія з’явилася у Військово-Морських Силах – Лісовий призивається на службу. Але перед цим, ще до посади цивільного інспектора, він, разом з волонтерами і такими ж, як і він, небайдужими відставниками, однодумцями працює над відродженням вітчизняної артилерії. Розповідають, тоді часто можна було бачити, як Іван Васильович на власному Ланосі розвозив у новостворювані військові частини волонтерську допомогу.
Він знає багато за всю українську артилерію. «Сипле» прізвища командирів бригад, полків, дивізіонів. Чи не всі вони – його колишні «учні». Та що там бригади і полки – головний артилерист Збройних Сил – теж його колишній підлеглий.
А тим часом Івану Васиьовичу телефонують командувачі, очільники головних управлінь Гештабу, з якими він також служив...
Воєначальників, через нерішучість або неграмотні дії яких артилеристи потрапляли в біду, Лісовий не жалує, каже про них те, що думає. Генерал не терпить бюрократії. Як це не покажеться комусь дивним – він проти «роздутості» штатів військових частин і підрозділів. Бо «роздутий» штат – це зайве витрачання коштів.
«Ми повинні чесно відпрацьовувати гроші, які нам дають українці у вигляді податків. Памятайте: податки на армію і флот платять не багаті люди», - ці слова Іван Васильович сказав вчора, вітаючи військовослужбовців окремого артилериського дивізіону. Треба було бачити, як бійці уважно слухали кожне його слово.
Лісового мабуть важко назвати трибуном, але такої рівня доступності мови в ході спілкування з підлеглими я давно не зустрічав.
Що важливо, генерала Лісового на флоті прийняли. І я зараз не про командування ВМС. Артилеристи військ берегової оборони поважають саме Лісового, а не лише його генеральські погони.
Кажуть, невдячна справа писати про генералів. Ну що ж. Як на мене, є генерали, і є генерали з великої літери. До останніх, звичайно, відношу і генерал-майора Івана Лісового. Про таких, як він, журналісту просто неможливо не писати. Але що при цьому принципово. Особисто я проти огульного критичного чи скептичного ставлення до військовослужбовців старшого, скажімо так, покоління. Скажу більше. Часто-густо трапляється таке, що полковник чи генерал – за нові підходи, тоді як їхні молодші товариші, не бажаючи щось змінювати у своїй службі, не прагнуть пошуку нового.
А як вам генерали і полковники, літаючі практично на усіх типах літаків, які є у Збройних Силах? Або як вам начальник тилу, який пройшов усі командні ланки від командира батареї до командира бригади надводних кораблів, центру морських операцій, начальника академії? І такі приклади - не поодинокі.
Уви, є військовослужбовці, які, не маючи такого солідного проходження служби, вішають на своїх старших товаришів ярлики: «ретроград», «совок», «отстой». Особисто у мене поваги до таких «ретроградів» більше, ніж до якихось вискочок.
...З Іваном Васильовичем ми о13-й повернулися до Одеси, а після обіду він вже поїхав на Миколаїв, до «місцевих» артилеристів. «Що там робити в тому кабінеті, краще я там хлопцям чимось допоможу. Оце погано тільки, що радіоприймач вийшов з ладу – новини не послухаєш», - каже генерал.
А увечері я дізнався, що Указом Президента України генерал-майора Івана Лісового нагороджено Орденом Данили Галицького. До речі, невдовзі ця новина з’явилася на акаунті ВМС ЗС України у ФБ. Лайків під повідомленням, як і очікувалося, досить небагато. Генерал... Та читачі просто не знають, який він є, цей Генерал.
Приєднуйтесь
