Пияцтво офіцерів і побиття солдат - буденні речі в "учебках" Міноборони - доброволець-контрактник

Екс-журналіст Сергій Крупій після добровольної служби у ЗСУ вирішив заключити контракт з Міноборони, але вже на військовому полігоні чоловіка чекала "особлива смуга перепон", повідомляють Патріоти України з посиланням на Новое Время.

Вже в один з перших днів навчання, під час тренувальних стрільб його вдарив по голові підпитий офіцер. Далі Крупію довелося не тільки опановувати військову науку, але і спілкуватися з прокурором, щоб покарати капітана-пробийголову.

У результаті офіцер відбувся гауптвахтою, з якою він незабаром і вийшов, повернувшись до частини.

Поки тривало слідство, Крупій багато спілкувався з військовими прокурорами неформально. І ті розповідали, що пияцтво офіцерів і випадки нападу випивак на солдатів — явище досить часте в "учебках". Але офіційно ніхто цього, мовляв, не визнає.

І дійсно: у відповідь на звернення в офіс головного військового прокурора Анатолія Матіоса з приводу побиття солдатів у навчальних центрах редакція НВ отримала заяву про те, що там таких фактів "не пам'ятають".

Однак, за даними Генпрокуратури (ГПУ), небойові втрати української армії з 2014 року становили майже 1,3 тис. осіб. Із них жертвами умисних убивств став 121 боєць, ще 259 осіб самі вкоротили собі віку.

А ще в ГПУ зазначають, що за два роки там порушено 42 кримінальні справи за фактом перевищення службових повноважень ВСУ. Сімох офіцерів засудили — хтось відбувся штрафом, а комусь дали тюремний строк.

В "учебках" не тільки поширені пияцтво та нестатутні відносини. Там, за розповідями багатьох бійців, солдати ще й даремно втрачають час. “Ніякого навчання практично не відбувається: офіцери часом по кілька днів п'ють. Це повний бардак",— каже Крупій.

За наказом Міноборони навчання у таких центрах повинні проходити всі — від початківців-контрактників до бійців АТО, які пішли на ротацію. В результаті в країні постійно кілька тисяч осіб (або по 200 тис. в кожній хвилі мобілізації) просто витрачають час і бюджетні гроші, набуваючи натомість лише мінімум знань і ризикуючи стати жертвою нестатутних відносин.

“У документах у нас все добре розписано: норми навчання, практика. Але насправді показують на пальцях, не вчать, а лише змушують протирати штани",— говорить Станіслав Гурак, військовий експерт, заступник голови правління Центру воєнної політики та політики безпеки.

Біти і забиті

Всього в Україні — п'ять навчальних центрів, що підкоряються Генштабу. Склад тих, хто навчається там, постійно змінюється, але щомиті в них перебувають приблизно 10 тис. осіб. Процес навчання поділений на дві частини — 12 днів так званий курс молодого бійця, а потім протягом двох місяців служивих навчають військової спеціальності.

Дмитро, солдат-строковик, який не побажав розкривати своє прізвище та назву "учебки", про ці місяці зберіг не найкращі спогади. Його зі ростом під два метри навіщось надіслали готуватися на механіка—водія танка. Він не тільки був надто високий для тісного апарата — у хлопця за цивільного життя не було навіть водійських прав.

Але якщо подібне розподілення Дмитра просто здивувало, то побут в казармі навчального центру геть убив. Там він зіткнувся з вимаганнями та бійками сержантів. Ті, наприклад, запровадили своєрідний "податок" — якщо солдат ішов до ларька щось купити, він зобов'язаний був принести сержантові гамбургер, газовану воду або пачку сигарет.

“Постійно збирають гроші на ремонт, папір і канцелярію. Вони не мають на це права, а керівництво все покриває",— продовжує розповідь про будні "учебки" Дмитро.

А якщо хтось із солдатів скаржився на побиття старшими за званням чи інші проблеми, начальство намагалося приховати подібні інциденти.

Так було й у разі з побиттям Крупія: офіцер, який його вдарив, повернувшись в частину, залякав товаришів по службі потерпілого бійця. І ті не дали показань на хулігана. В результаті тепер Віктор Петриченко, заступник військового прокурора Львівського гарнізону, може спокійно заявляти, що тема для розмови про побої на Яворівському полігоні відсутня.

Танкіст Дмитро наводить інший приклад. Одного разу хворі бійці його частини зателефонували на гарячу лінію Міноборони, поскаржившись, що нікого з них не лікують і ліків немає. Командування дізналося, хто дзвонив, і влаштувало всьому підрозділу "скаржника" позачергове прибирання казарми з виносом ліжок та протиранням всього разом із плафонами стельових ламп.

Солдати і порожнеча

Але навіть якщо солдат не зіткнеться в "учебке" з нестатутними відносинами, це не означає, що він проведе свій час з максимальною користю.

Контрактника Сергія Акімова, який зараз перебуває в одній з "учебок", дратує безглуздість перебування в центрі.

Техніка, на якій він та інші бійці мають навчатися, зламалася місяць тому. І весь це час контрактники просто ходили в навчальний клас. “Тупо сидимо, переписуємо книги і навчальні посібники,— розповідає Акімов.— Ніхто нічого не пояснює. Ті сержанти, які у нас типу викладають, самі нічого не знають". Часто замість навчання контрактників відряджали прибирати територію або косити траву.

Так, Максим Колесніков, який нещодавно закінчив служити в ЗСУ, добре запам'ятав перші місяці служби, проведені ним на Яворівському полігоні. Там він з іншими початківцями-артилеристами жив взимку не в казармі, а в наметах. При цьому для навчання їм не надали потрібної техніки. А коли все ж вчили, то робили це за морально застарілими зразками. “Наприклад, давали розв'язувати задачу. За радянськими нормами ми розв'язували її за 23 хвилини. А на планшеті з артилерійськими програмами на неї потрібна 1 хвилина. Тобто ККД навчання близький до нуля",— каже Колесніков. У результаті з двох місяців "учебки" він вважає корисними лише п'ять днів.

З вікон київського будівлі Міноборони ситуація виглядає інакше. Георгій Гліба, заступник начальника управління бойової підготовки Головного управління підготовки ЗСУ, каже: близько половини занять проходять на стрільбищах, тренажерах, з застосуванням навчального, бойового озброєння і військової техніки. Це стосується, за словами полковника, як навчальних закладів, так і полігонів.

З думками про сенс

Ігорь Романенко, колишній заступник начальника Генштабу, знає, чому навчальні центри погано справляються зі своїм основним завданням — підготовкою бійців. Виною тому мізерність коштів, що виділяються на ці цілі. Цього року 75% бюджету ЗСУ, за його словами, йде на утримання армії. Ще третина грошей йде на озброєння. І лише 6% армійських коштів йде на навчання. При цьому в країнах НАТО на цю статтю витрат припадає до 20% оборонних бюджетів.

"Очевидно, що в українській армії на навчальні частини фінанси виділяють за залишковим принципом",— говорить Романенко.

Гурак із Центру воєнної політики уточнює, що навчальні частини роками були підлеглими структурами, у яких процвітала дідівщина і імітація навчання. І тепер потрібно переосмислити їх роботу. Необхідні розумні інструктори та сучасна система навчання. І тоді навіть з обмеженим фінансуванням "учебки" приноситимуть користь.

Євген Турчак, представник Співдружності ветеранів АТО, за прикладом пропонує звернутися до досвіду 199‑го навчального центру ВДВ у Житомирі. Там британські інструктори вже півроку навчають українських спеціалістів. І демонструють при цьому відмінні результати. "Навіть я — вояка, який побував у найгарячіших місцях, дізнавшись, чого там навчають, подумав: нам би ці знання",— каже Турчак.

Гліба з Міноборони розповів, що наприкінці травня його відомство представило комплексну систему навчання БАРС, призначену для тактичної підготовки, навчання рукопашному бою та іншим військовим премудростям. Полковник сподівається: щойно БАРС запровадять повсюдно, ефективність "учебок" різко підвищиться.

У будь-якому разі такі центри потрібні армії. "Вони підвищують рівень бійця, підсилюють його мотивацію служити",— говорить Гурак. І додає, що за умов війни ефективні центри навчання життєво необхідні для всієї країни.