"Сепаратистам ганьба!": Стало відомо, хто і як протестував проти ФК "Шахтар" у Львові (фото, відео)

За кілька годин до матчу Ліги Європи на "Арені Львів" кілька десятків осіб влаштували акцію протесту проти донецького "Шахтаря" біля готелю "Нобіліс". Організаторами дійства виявились ті самі люди, які напередодні зустріли донецьку команду із вигуками "Львів проти сепарів" в аеропорту ім. Данила Галицького. Про це пише Zaxid.net, інформують Патріоти України.

Учасники акції тримали великі плакати з дорогою кольоровою поліграфією. На одному із них був великий напис "Львів - місто левів, а не ватних кротів" із гербом дивізії СС "Галичина".

«А хіба це не герб Львова?», - перепитує Іван, який вже годину ходить із мегафоном біля входу в готель. Чоловік не відкриває своє обличчя. Представляється спікером Ініціативної групи громадян. Каже, що сам не зі Львова. Працює в Києві, а загалом живе у Вінниці. На запитання, чому приїхав протестувати проти «Шахтаря» аж до Львова, відповідає, що раніше не мав часу, але зараз - бореться із сепаратизмом. Більше про свою організацію, окрім незрозумілої назви, Іван не може сказати нічого.

«Я людина не футбольна, але я проти сепарів. У нас така організація – де бачимо сепаратистів, там і протестуємо. Чому тільки зараз? Ну може два роки тому ми не були такі активні», - поділився чоловік.

Він міряє кроками вузьку вуличку, куди виходить головний вхід готелю «Нобіліс». Через деякий час тут виходитиме команда донецького «Шахтаря». Саме цього очікують присутні.

«Львів проти сепарів! Сепаратистам ганьба! Ми прийшли висловити тут свою думку, що ми проти сепаратизму. Ми знаємо, що в команді «Шахтаря» є гравці, які підтримують сепаратистів, а є такі, які не підтримують, і вони про це знають. Ми хочемо сказати їм: ганьба!», - заводить у мегафон Іван.

Юрба із кілька десятків чи то старшокласників, чи то першокурсників підхоплює «Ганьба! Ганьба!». Більшість із них ховає обличчя за шарфами, а деякі – навіть за медичними масками. Серед них – одиниці, які на вигляд старші 18-ти років.

«Ну як ми зібрали людей? Ну в соцмережах. Написали, щоб люди прийшли, і ось вони прийшли. Ми хочемо, щоб у Львові не грали сепаратисти. Я нікого не кликав – самі прийшли», - Іван не може застосувати свою міміку, аби переконати журналістів, тому лиш сильно вирячує світлі очі.

18-річний Саша стоїть збоку своєї групи, яка тримає один із плакатів. На відміну від своїх однолітків, погоджується розповісти, чому прийшов сюди. Каже, що не любить «Шахтар» і вболіває за «Карпати». Запитую, чому ж тільки зараз, адже «Шахтар» почав виступати у Львові ще два роки тому. Хлопець відводить погляд, каже, що не мав часу, і взагалі – він проти сепаратистів.

«Проти сепаратистів» - повторювали майже всі учасники так званого мітингу. На будь-які уточнюючі запитання: чому зараз? з якої організації учасники акції? звідки приїхали? – більшість відповідали рефреном за Іваном, який не втомлювався розрізати холод львівського вечора новими вигуками «Ганьба!» і «Слава Україні!».

З іншого боку натовпу двоє чоловіків старшого віку не ховали своїх облич. Щоправда, чоловіки мали доволі обшарпаний вигляд і від них відчутно тхнуло алкоголем. На запитання журналістів, що ж вони роблять на акції і чому протестують, чоловіки відповідали зацикленими фразами про війну і сепаратистів. А потім, ніби між іншим, зізнались, що вони взагалі приїхали з Києва. Коли ж запитання журналістів їм набридли, чоловіки почали відгризатись, а один із них чомусь навіть хотів продемонструвати посвідчення учасники бойових дій в Афганістані.

Біля 18-річного високого Саші в масці стоїть набагато нижчий хлопець. Він відмовився називати своє ім’я, але розповів, чому прийшов під готель.

- З'явилися інформація, що «Шахтар» спонсорує сепаратистів. Ми цього терпіти не будемо, - каже хлопець.

- Але війна триває вже третій рік, ти ж розумієш, що це нелогічно – протестувати тільки зараз.

- Почитайте інтернет – там все пише. Люди говорять, що вони зараз почали спонсорувати сєпарів, от ми й прийшли. А взагалі мені пофіг, що думає стадо, - відрубує хлопець і відмовляється говорити більше.

Навпроти його групи через дорогу стоять хлопці, тримаючи плакат із гербом дивізії СС «Галичина». Запитую у них, чи вони знають, що тримають. Вони ховаються за плакатом, опускають очі, і махають головою – ні, не знаємо. Один з них зізнається, що йому всього лиш 16 років і він не зі Львова. Чому прийшов протестувати, відповідає – бо захотів.

Тим часом навколо готелю і протестувальників зібралась чимала кількість патрульних. Серед них – високий і кремезний командир 3-го батальйону Андрій Пушкар, який час від часу відводить вбік Івана з мегафоном та інструктує його. Мовляв, пошкоджена власність, запалений фаєр, бійка – й усіх заберуть у відділення. Іван погоджується, киває головою і кричить у мегафон, що в них мирна акція і нічого нищити ніхто не буде.

За півгодини до виїзду команди з готелю поліція проводить обшук усіх мітингувальників і забирає цілий пакет фаєрів. Іван далі міряє бруковану вуличку своїми широкими кроками і кричить в мегафон. До нього час від часу підходять люди у темному одязі, які немовби випадково проходять поруч, і щось переказують. Іван киває і заряджає завчені гасла з новою силою.

«Зачекай, я тут ще дві хвилини попрацюю на благо нації і все тобі розкажу. В тебе своя робота, а в мене – своя», - добродушно каже Іван.

Раптово серед вигуків про сепаратистів вінничанин Іван намагається додати натовпу трохи львівського і трохи футбольного значення, кидаючи в юрбу відомий «карпатівський» заряд «Хто ми? Леви!». Замерзлі після двох годин чекання юнаки спочатку не розуміють, що від них хочуть, але потім чують, якою повинна бути відповідь, і відгукуються. Увесь заряд вони кричать неправильно. Фанати «Карпат» у цій ситуації помилитись би просто не змогли. До слова, раніше представники ультрас-формувань Львова розповіли, що непричетні до цієї акції.

«Ну і що? А що ми не можемо кричати по-іншому? А як то має бути правильно?», - перепитує високий Саша.

За дві години стояння деякі учасники акції починають дрімати біля стін. Ховають обличчя від журналістів і починають нервувати. Вони повинні дочекатись, поки з готелю вийде команда. Під колеса автобусу стелять великий плакат із прапорами невизнаних республік і підписом «Вороги України».

«Ми тільки хочемо, щоб автобус по тому проїхався – і все, - простодушно відповідає Іван, якому вже очевидно набридло кричати, спілкуватись з журналістами і отримувати вказівки від поліції. – А взагалі, не шукайте логіки там, де її нема».

Коли ж виходить команда сформованим коридором поліції – натовп оживає. Цікаво, що з іншого боку цього дійства стоять однолітки мітингувальників – такі ж хлопці, які не ховають обличчя, бо прийшли під готель взяти автографи і сфотографуватись з футболістами «Шахтаря».

З найбільшим ентузіазмом натовп оглядає капітан «гірників» Даріо Срна. Він сідає в автобусі біля вікна, якраз навпроти плакату «Геть «Шахтар» зі Львова», фотографує людей на вулиці і передає їм повітряні поцілунки. З дещо здивованим виразом обличчя на мітингувальників реагують бразильці, а В’ячеслав Шевчук з напруженим обличчям розглядає натовп.

Автобус у супроводі поліції вирушає в бік «Арени Львів». Учасники акції швидко згортають свої плакати і йдуть в бік «МакДональдзу» на проспекті Шевченка. Іван кудись зникає, а хлопці, які крокують до місця збору, намагаються втекти від журналістів.

Уже під «МакДональдзом» учасники акції збираються невеликими групками і чогось чекають. Якийсь зовсім юний на вигляд хлопець почав вигукувати «Сто гривень! Сто гривень!», плескаючи в долоні. Інші ж групами 6-8 осіб відходять за ріг, щоб отримати, напевне, винагороду за дві години своєї роботи. Однак зафіксувати момент виплати коштів журналістам не вдалося - молоді особи одразу втікали.

Хто вони, чому прийшли і яку силу представляли – так і залишилось нез’ясованим. Дівчата, які брали участь в мітингу, наздоганяли свої групу у важких пуховиках і в чоботах на підборах. Чи вартували дві години їхнього часу ста гривень, а може й трохи більшої суми – дівчата не відповіли. Як і не змогли відповісти, чому все таки прийшли на акцію під готель.

Зрештою, вінничанин Іван, який кілька годин на холоді «працював на благо нації» із кількома десятками юнаків за плечима, теж не міг пояснити, чому вирішити боротись із сепаратизмом навпроти фешенебельного готелю у центрі Львова, а не на передовій.