Світ не без добрих людей: Волонтер із Алчевська врятував 20 стареньких із Донбасу (фото)

Селище Перемога Броварського району Київської області стало новою домівкою для 20-х самотніх літніх людей з окупованого Алчевська та родини Олега Горбачова, дружини та п'ятьох дітей. Про це пише depo.Донбас, передають Патріоти України.

Олег - виконавчий партнер Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, та займався опікуванням стареньких ще задовго до війни. В Алчевську під його керівництвом існував "хоспіс для літніх людей "Допомога", де жило близько 120 пенсіонерів, потім, у 2008 році, заклад перемістився у селище Кипуче (до декомунізації Артемівськ), що під Алчевськом.

Волонтер зізнається, що рятує дуже специфічних людей. Тих, з кого знущалися та кинули діти, кого шахраї обдурили та забрали житло, хто був безпритульним, пережив насилля.

За весь час роботи Олег бачив страшні долі, зламані життя, бачив, як старі живуть у нелюдських умовах, в таких злиднях і бруді, що волосся стає дибки.

"Якось приходимо в одну домівку. Чесно кажучи, я оторопів, багато чого бачив, думав, мене вже не здивувати, але такого точно не очікував. Відкриваю двері, значить, посередині брудної хати сидить літня жінка. Гола та уся просто уся мухами обліплена. Сморід в хаті просто... Коротше кажучи, я спочатку купив респератор, гумові руковиці, а тільки потім туди зайшов та забрав її. Машина ще кілька тижнів смерділа, стояла у дворі з відкритими дверима", - згадує Олег.

"Ще була одна лежача жінка, яку гвалтував власний син. Прийшов з місць позбавлення волі, з дружками випивав і з ними ж над матір'ю знущався. А вона лежала, нічого не могла зробити. Це ми дізналися, коли її забрали, привели до ладу, тоді вона почала таке страшне розповідати", - розповідає Олег.

Забираючи таких людей до себе, він допомагає їм пройти усю процедуру відновлення людського вигляду та життя: від відмивання бруду до відновлення документів та поновлення виплати пенсій. Це кропітка та довга робота, яку повинна була б робити держава та соцпрацівники, але в Україні немає системи гериатрічних пансіонатів, а залишені від радянських часів "старбудинки" більше схожі на тюрми.

"Я бував у цих будинках, як в Луганську до війни, так і тут у Київській області. Скрізь існує зразково-показова частина приміщень, а є така, яку нікому не показують. У першій частині живуть старі, родичі яких мають можливість платити чималі гроші, всім іншим не пощастило", - каже Олег.

Створений ним хоспис до війни жив за рахунок благодійників, приватних підприємців, частину пенсії перераховували постояльці, а з настанням весни 2014 року, коли бойовики захоплювали владу на Луганщині, став ласим шматком для загарбників-казаків.

Ніна Семенкіна - інвалід і ледь ходить, але, як справжня леді, регулярно фарбує волосся, та ще й у яскраво-червоний колір.

- Коли заміж будемо вас видавати, Михайлівно, - каже Олег. - Для кого волосся фабували? Не для мене ж, га?

- Та ну вас, Олеже, яке там заміж, - зашарілася вона, - вже вік не той.

Пані Ніна у 2014 році жила у хоспісі на Луганщині, яким опікувався Олег, і бачила "казаків", яким боротьба за "русскій мір" дозволила зайти у будівлю до стареньких з автоматами, погрожувати, лякати та грабувати.

"Я тоді був у Києві, мені усі дзвонять, що у нас владу захопили, потім здвонять, що приходили "казаки" та мене шукали, наказуючи прийти до них у комендатуру. Я потім прийшов, кажу навіщо вломилися, навіщо грабували", - згадує Олег, зазначаючи, що потім його внесли у розстрільні списки і довелося тікати з "респубіки".

"Я пам'ятаю, як вони зайшли у кімнату, всі такі зі зброєю, почали нишпорити, вивезли техніку, матраци і навіть ліжка. Я їм кажу, що вам потрібно? А вони питають, якої ми віри, де наш головний, кажуть, мовляв, ми і до Києва дійдемо, від нас не сховаєшся", - говорить пані Ніна, додаючи, що було страшно, але що вже втрачати.

Їй разом із іншими старенькими пощастило у 2015 році виїхати з окупації та поселитися у селі Переможне Броварського району, де Олег з родиною орендував двоповерховий будинок.

"Спочатку жили тут кілька родин, всі разом за оренду платили, але згодом усі знайшли собі житло інше і виїхали, а я почав перевозити підопічних та селити їх тут. Господарка будинку поставилася з розумінням. Ми платимо суму оренди, яку можемо сплатити, йти нам немає куди", - каже він.

Як вивозили людей з "ЛНР" - то окрема історія, довелося виїжджати у кілька етапів, їхати по місцевості, яка прострілюється з обох сторін. Але вивезти довелося не всіх.

У Кипучому залишилося ще 15 людей, з ними деякий персонал, Олегу вдається передавати їм продукти та засоби гігієни.

"Раз на місяць їздимо в сіру зону, співпрацюємо з відомим пастором Сергієм Косяком та роздаємо покинутим людям продукти". Їздимо тільки з української сторони, на сторону "ДНР" чи "ЛНР" я не ходжу, бо там небезпечно". - каже Олег.

Рік тому у Пісках військові знайшли Віктора Білоконя, він рік жив у підвалі власного дому, який теж не вцілів від обстрілів. Його направили спочатку у лікарню, а потім . з лікарні капелани привезли його у хоспис. Пан Віктор майже глухий, щоб говорити з ним потрібно голосно кричати, Олег звик до цього і гучність голосу вже не "прикручує".

Старенький згадує, що було тяжко, але обстріли йому не сняться.

- Я ж глухий, не чув майже нічого, - каже він.

Зараз у нього багато товаришів, у хосписі чоловіки живуть на нижньому поверсі, жінки на верхньому. У кімнатах стоять двоповерхові ліжка, навіть ті, у кого проблеми з ногами, змушені підніматися нагору, а жінки, яким важко ходити, піднімаються сходами. Але вони радіють зараз і цьому.

Тут заборонено палити, вживати алкоголь та сваритися, майже у кожного по силам є обов'язки. Пані Ніна, наприклад, відповідає за прання білизни, а пан Віктор за прасування.

Подружжя Миронюків уособлюють романтичну історію хоспису. Вони живуть на різних поверхах, але піклуються один про одного та допомагають готувати усім їжу.

Юрій та Олена познайомилися ще в Алчевську, там і одружилися. Чоловік - чорнобилець, потім працював у шахті, згадує, що навіть деякий час жив в Ялті.

- Ось потім осліп, а тут мені лікарі відновили зір, бачу тепер на одне око. І аж на 90%. Читати можу, телевізор дивитися, - каже Юрій. З життя в Алчевську пригадує величезний металургічний комбінат, який розтягнувся на півміста, чорний сніг, сірі будинки.

- А тут зовсім все не так, такі будівлі гарні, таке повітря, - тішиться він, розповідаючи. що тепер з дружиною вони їздять гуляти і в Бровари, і в Київ .

Олена ще не пенсіонерка - їй 55 років, але жінка кілька років тому перенесла інсульт, не ходила і не могла говорити. Зараз піднімається на другий поверх, не швидко, але говорить.

В Олега є мрія про розширення хоспісу, про придбання власного помешкання та автобусу Mercedes-Benz 208D, щоб була можливість вивезти підопічних з "ЛНР".

Єдиний транспорт волонтера - старенька "Волга", яка пережила стільки історій, що в сірій зоні вже стала легендарною. Нею Олег возить речі до лінії розмежування, на неї ж вивозив людей, а також тепер возить підопічних то у лікарню, то в пенсійний, то в соцустанови.

На"Волзі" навіть довелося везти небіжчика у морг, бо не було грошей замовити катафалк. Для придбання автобусу необхідно 100 тис. грн, тому Агентство ООН у справах біженців в Україні та КримSOS почали кампанію на Спільнокошті, яка ставить за мету зібрати цю суму за допомогою благодійників.

Також Олег мріє купити помешкання, а цей будинок, якій він зараз орендує, продається. Олег навіть написав та відіслав документи Папі Римському, який вирішив мобілізувати гуманітарну допомогу для людей похилого віку та дітей-біженців з Донбасу. Має надію, що Папа зверне на його листа увагу.

"Якщо все вдасться з помешканням, перевеземо тих, хто залишився в окупації. Зараз я б їх залюбки забрав, але куди, самі бачите, як в нас тісно", - каже Олег.

Нещодавно він забрав до хоспису місцеву стареньку з Броварів. Отже тут наразі 21 підопічний. Літні люди там живуть до останнього, Олег з дружиною та іншими волонтерами також займаються і похованням.

Після підвищення тарифів на газ, тепло, електроенергію та гарячу воду, хоспис з острахом чекає холодів.

"Нам би цю зиму пережити, а навесні вже буде легше", - зітхає Олег.

Допомогти підопічним хоспису можна, перерахувавши кошти на рахунок Всеукраїнської громадської організації "Допомога"

"Ощадбанк", № рахунку 2600 8300 2317 89

МФО 322 669

ЄДРПОУ 40343527

Банківська карта волонтера: 4790 7000 0353 8387, Олег Горбачов