Товаришував із Тарасом Шевченком. У Києві почав писати, його матір поховали на Аскольдовій могилі, а його коханими жінками були українки.16 лютого 1831–го народився письменник Микола Лєсков. Автор "Лівші", "Зачарованого мандрівника" і "Леді Макбет Мценського повіту", зазначають 
Батько Лєскова працював чиновником кримінальної палати і заслужив родове дворянство. Дитячі роки Миколи минули в Орлові та в батьківських маєтках в Орловській губернії.
Оселився Лєсков на Малій Житомирській і пішов на службу "помічником столоначальника з рекрутського столу ревізського відділення" (теперішній військкомат - ред.). Це була непроста, а в періоди рекрутських наборів виснажлива робота. Зате приносила безліч життєвих спостережень. Працював він справно, тож під час Кримської війни був уже начальником установи.
Написати перший фейлетон Миколу Лєскова умовив Олександр Вальтер, відомий київський анатом, завідувач кафедри фізіологічної анатомії та мікроскопії Київського університету. Лєсков був вільним слухачем цього вузу, відвідував лекції на різних факультетах. Слухав також анатомію, яка вразила його уяву.
Вальтер видавав власним коштом журнал "Современная медицина", у якому Лєсков опублікував декілька своїх перших статей.
У Києві він вивчав українську та польську мови, захопився іконописом, брав участь в релігійно-філософському студентському гуртку, спілкувався з паломниками, старообрядцями, сектантами.
"Я жив в Києві у дуже багатолюдному місці між двома храмами - Михайлівським і Софійським ... Внизу на всіх вулицях, які сходили до Хрещатика, були шинки і пивні, а на майданчику балагани і гойдалки, але я тяжів до Печерська, куди мене вабили Лавра і печери", - писав пізніше письменник.
Хоча насправді не оминав всі тутешні кафе та пивні.
"Дивний дивовижний, неймовірний і в багатьох відносинах неможливий цей мальовничий золотоверхий Київ – "мати міст руських". Місто непомірної дорожнечі серед багатющої природи і родючих країв. Місто університетське, але яке містить такий низький рівень громадської освіти, що люди, які опинилися там з Тули, Орла, Курська або Воронежа, уражаються багатосторонній нерозвиненості місцевого населення. Місто на судноплавній річці, в центрі бурякоцукрового виробництва, але без значного судноплавства і майже без будь-якої торгівлі. Місто зі стотисячним населенням, розкиданим на тридцятиверстовому просторі, але без всяких дешевих громадських засобів інформації і без води, - таки буквально без води над Дніпром! Водопроводу в Києві немає, для Києва це ще "азіатська розкіш", йому потрібніші європейські монументи!"
Бував та працював письменник у Львові, Звенигородці, Одесі. У двадцять два роки одружився. Його обраницею стала Ольга Смирнова, дочка київського багатія. Хоча в шлюбі народилися син Дмитро (рано помер) та донька Віра, він виявся зовсім невдалим. Головна причина - поганий характер нареченої, чого молодий чоловік спочатку не помітив. Ольга Василівна страждала психічним захворюванням.
Згодом письменник із прикрістю зазначав: "Хороші спостерігачі стверджують: навряд чи в чомусь іншому людська легковажність частіше виявляється такою страхітливою мірою, як у подружніх союзах. Кажуть, що найрозумніші люди чоботи собі купують з більшою увагою, аніж обирають подругу життя".
Він залишає Київ. Навідується у гості до родичів. Під час одного з візитів Лєсков, прогулюючись Подолом, познайомився з привабливою жінкою. Вона теж була формально пов'язана шлюбними узами, мала 4-х дітей, але фактично розірвала набридлі подружні стосунки. Катерина Бубнова, українська красуня, якийсь час жила з Лєсковим у Петербурзі в цивільному шлюбі. У них народився син Андрій, що потім написав детальну біографію батька. Коли хлопчику було 12 років, батьки розійшлися. Жінка повернулася до Києва, Андрія батько лишив собі.
Найвідоміша з київських книжок Лєскова — "Печерські антики". Тут виявилася любов Лєскова до потішних сюжетів, з яких він створював кумедні анекдоти або романтичні міфи.
Чого тільки вартий портрет печерського старожила Кесаря Берлінського — напівзлиденного відставного полковника, в якому всі печеряни бачили всесильного героя, перед яким тремтіли навіть начальники! Або ж розповідь про диякона вбогої церкви Котіне з його віртуозним умінням "витрушувати" перехожих богомольців. Або історія першої міської газети "Київський телеграф", де припускалися небачених друкарських помилок на кшталт "кияни переважно всі онаністи, — читай: "оптимісти".
На згадку про Миколу Лєскова кияни встановили меморіальну дошку на Малій Житомирській, але зовсім не на тому будинку, де він мешкав. Зате вулиця, названа ім'ям Лєскова на Печерську, там, де потрібно: адже це та сама Велика вулиця Шияновська, не раз згадана в "Печерських антиках" як арена усіляких неймовірних історій.
Лєсков зустрічався із Тарасом Шевченком, той подарував йому "Букварь южнорусскій". Був письменник і на похороні поета.
"Тіло виставили в академічній церкві. "У притворі стояло біле віко труни, а перед амвоном на чорних марах виднілася труна, оббита срібною парчею, - описував Микола Лєсков. - В узголів'ї маленький чоловік читав щось дуже повільно й дуже тихо. Мені пригадалося, як рік тому Шевченко клопотався про дозвіл надрукувати свої переклади Давидових псалмів, а зараз над ним читали один із тих, що він перекладав".
А ще:
"Малоросійське слово здобуло право громадянства, пролунавши вперше у формі ораторської промови над домовиною Шевченка. З дев'яти прощальних промов, виголошених над могилою поета, шість було сказано малоросійською мовою. З решти трьох промов дві були виголошені російською і одна польською, ніби на знак спільного горя слов'ян, які прийшли віддати останню шану малоросійському поетові-страднику".
Цікаво, що
Вегетаріанство дуже сильно вплинуло на життя і творчість письменника, особливо з моменту його знайомства із Львом Толстим у квітні 1887 року у Москві. В листі до видавця газети "Новое время" Лєсков писав: "К вегетарианству я перешёл по совету Бертенсона; но, конечно, при собственном моём к этому влечению. Я всегда возмущался бойнею и думал, что это не должно быть так".
Історія вегетаріанської кухарської книги в Росії починається із заклику Лєскова створити таку книгу російською мовою. Цей заклик письменника був опублікований в червні 1892 року в газеті "Новое время" під назвою "О необходимости издания на русском языке хорошо составленной обстоятельной кухонной книги для вегетарианцев". Необхідність видання подібної книги Лєсков аргументував "значною" і "постойно збільшуваною" кількістю вегетаріанців у Росії, котрі, на жаль, досі не мають книг з вегетаріанськими рецептами рідною мовою. Через рік така книга була видана.
