"Здрасьте, приехали!": У Росії біженців з Донбасу виганяють з готелів і пропонують жити... в лісі

Російська Федерація готується згорнути програму допомоги вимушеним переселенцям з південного сходу України. З 1 листопада для українців скасовано пільговий режим перебування в РФ, а пункти тимчасового розміщення будуть приймати біженців тепер тільки на 60 днів. Для регіональних чиновників це означає, що доведеться "попросити" з готелів і санаторіїв сім'ї, з якими вони "няньчилися" останні півтора року. Виганяти людей на вулицю - неприємна місія, і влада відчайдушно шукає інші варіанти. Про це пише кореспондент видання Радио Свобода, зазначають Патріоти України.

Ми йдемо по абсолютно тихій і непоказній вулиці колишнього військового містечка. Тут, у Смуравйовому є 120 порожніх квартир, 50 з яких депутати Гдовського району готові хоч зараз віддати біженцям з України. Я питаю своїх супутниць: - Ну як вам?

Жінки знизують плечима. З виразів облич я розумію, що вони не в захваті. Хоча щедрість гдовської влади не можна не оцінити: бери яку хочеш квартиру, недорого, на будь-який термін, з реєстрацією. Незрозуміло тільки, що робити в цьому лісі. Жінки з сумнівом оглядають занедбані будівлі, куди обов'язково залізуть їхні діти. Чоловіки запитують, як тут з роботою.

З роботою - ніяк. Але кілометрів за двадцять є лісопилка, яка готова взяти відразу 25 осіб, агітує депутат районних зборів Олексій Малов. На роботу і з роботи співробітників возить службовий автобус, говорить він.

У гдовської влади свій інтерес: поки немає наймачів, оплачувати комунальні послуги повинен місцевий бюджет. Житлові будинки в 12 км від Гдова дісталися району від Міністерства оборони, і тепер квартири роздають всім бажаючим.

Для початку закрили муніципальну чергу. Тепер депутати запропонували житло втікачам з Донбасу - як тільки стало відомо, що пункт тимчасового перебування в готелі "Спорт" в Пскові доведеться закривати.

Смуравйове здається відмінним варіантом і обласній владі - вже куди краще, ніж просто виставити людей на вулицю. Сергій Логачов, заступник голови комітету з праці та зайнятості, веде делегацію в гості до української родини, яка вже рік як влаштувалася в селищі.

Юлія, мама двох дітей, посміхаючись, зустрічає гостей на порозі. Їй подобається місцева школа і сусіди. Чоловік влаштувався на роботу (та сама лісопилка), громадянство вже отримали і тепер орендують трикімнатну квартиру за договором соцнайму. Довелося, правда, переклеїти шпалери і поміняти сантехніку - всі квартири тут потребують ремонту. Жінки переглядаються: це витрати ...

Після відходу військових в цьому відрізаному від світу селищі живуть чоловік п'ятсот, не більше. Недалеко від колишнього КПП зяє чорними віконними дірами покинутий радянський Будинок культури. Між житловими "панельками" пустують старі казарми. Старенький асфальт зливається з газонами, доводячи, що про благоустрій тут забули в момент введення в експлуатацію останньої п'ятиповерхівки. Щоб переїхати сюди жити, потрібна відвага. Або відчай.

Один день для однієї людини у пункті тимчасового розміщення обходиться бюджету Російської Федерації в 800 рублів. У сім'ї Світлани Мороз - четверо осіб. Виходить, що їх кімната в готелі "Спорт", де ми зустрічаємося після поїздки, коштує 96 000 рублів на місяць. Світлана заробляє 8500.

За офіційними даними, в Росії в пунктах тимчасового перебування сьогодні живуть 16 418 громадян України. Це означає, що кожен місяць держава витрачає близько 400 млн рублів на утримання таких "притулків".

За півтора року через готель "Спорт" в Пскові пройшли 326 осіб. Сьогодні там залишаються 23 осіб, решта роз'їхалися хто куди - в Санкт-Петербург, де легше знайти роботу, на зйомні квартири або назад в Донбас. Ледь не повернулася додому в період затишшя на фронті і Женя Богатир з чоловіком і трьома дітьми.

Але знову стали стріляти, і вони залишилися в Пскові. А в кінці листопада їм повідомили, що готель потрібно покинути. Їх Попаснянський район не потрапив до списку небезпечних територій: "Федеральний бюджет не виділив на вас гроші".

"Я розплакалася", - розповідає Євгенія. Тоді їй, як багатодітній матері, влада "пішла назустріч". За посередництва адміністрації знайшовся спонсор, який буде оплачувати родині зйомне житло до кінця навчального року. А потім, каже Женя, якщо війна не скінчиться, у нас одна дорога - в Гдов.

Пошук житла для втікачів з Донбасу - це не тільки питання ціни оренди. Обов'язково потрібна реєстрація для міграційного обліку, а псковичі бояться прописувати наймачів. Квартири з реєстрацією запропонувала одна будівельна компанія, але дорогі і без меблів.

Світлана Мороз з літньою мамою і двома синами виїхала з Макіївки в червні 2014 року. Тікали під обстрілами: Новошахтинський КПП, через який проїжджав автобус, незабаром показали в новинах розбомблений. Снаряд прилетів і у двір їхнього будинку, на щастя, вже після від'їзду. Фотографія потрапила на очі Світлані в інтернеті: "Так і стирчить в клумбі".

- У вас що-небудь або хто-небудь залишилися там? - запитую у Світлани.

- Звичайно. Сестри мої залишилися. Квартира залишилася там.

- Диван, - додає семирічний Дмитрик.

Його мама сміється. У Пскові у них немає своїх меблів, і в перспективі відходу з готелю це ще одна проблема.

На відміну від сім'ї Богатир, Світлана їхала до Росії з наміром стати громадянином Росії. Її мама, Ірина Германівна, народилася в Костромі, а в 19 років вийшла заміж за військового і поїхала з чоловіком в Україну. Вона каже: "Хочу відновити громадянство".

Здавалося б, Ірина Світлична - ідеальний клієнт для програми добровільного переселення співвітчизників.

- Ми-то думали, все швиденько станеться, як вони нам говорили, все буде в прискореному темпі: через півроку ви станете громадянами Росії, - розповідає Світлана. - У результаті я пішла подавати документи за програмою, а мені сказали: треба реєстрацію на три роки. Здрасьте, приїхали! А де ж її брати?

Без громадянства Ірина Германівна не може підтвердити інвалідність і не отримує пенсію. Її старшому онукові Данилу після приїзду в Псков виповнилося 16 років, а паспорта, російського або українського, у нього немає. Світлана турбується, що син після 9-го класу не зможе ні продовжити навчання, ні влаштуватися на роботу. Хоча якусь "довідку" йому пообіцяли видати.

- Аби документи зробили, а там ми вже якось ... - зітхає Ірина Германівна.

Документи - найістотніша проблема вимушених переселенців. Якщо забути про статус, все інше, матеріальне, стає набагато простіше. Можна знайти роботу, зняти житло - аби не запитували про паспорт та реєстрацію. Але питають.

Нещодавно родині подзвонили: приносите, мовляв, заяву на вступ в програму. Коли зайшла мова про ліквідацію ПВР, міграційна служба нарешті вирішила, що реєстрації в готелі буде достатньо, щоб почати процедуру отримання громадянства. В очікуванні люди втратили півтора року.

Світлана Мороз чудово розуміє, що рано чи пізно готель доведеться покинути. Оренда однокімнатної квартири в Пскові коштує від 6 до 9000 рублів на місяць - якраз її зарплата. Вона усміхається: "Тоді поїдемо в Гдов!"

- Якщо виходу не буде, то це, звичайно, кращий варіант. Шкода, вони нас відразу туди не відвезли, - говорить Світлана.

Відразу після артобстрілів квартира в тихому Смуравйові дійсно здалася б раєм. Півтора роки по тому новий переїзд - це новий стрес, як для дітей, так і для дорослих. Єдина надія його уникнути - отримати соціальне житло в Пскові. Дуже слабка надія.

З дня приїзду перших донбаських біженців минуло півтора року. Держава витратила мільярди рублів, оплачуючи їх проживання в готелях і санаторіях. За даними ФМС, з квітня 2014 до листопада 2015 до Росії з території південного сходу України в'їхали 1 098 830 громадян.

Заяву про надання громадянства написали 134 659 чоловік. Решті, можливо, російська держава при ближчому знайомстві здалася не такою привабливою. А скоріше, створені російською державою умови виявилися надто складні для простих людей, що потрапили в непросту ситуацію.

Світлана Мороз і її мама ходили на референдум і голосували за "Донецьку народну республіку". Вони щиро переконані, що Донбас уже ніколи не буде українським. "Там і гроші-то в основному вже російські", - розповідають вони.

- Ми ж йшли на референдум і голосували з такою надією, що Путін нас забере, як і Крим він забрав, ми голосували в основному за Путіна, - говорить Світлана.

Я питаю, чи не виникає у них тепер відчуття, що Путін їх кинув. Вони гаряче запевняють, що ні.