"​Автор статті "про історичну єдність росіян та українців" повністю промахнувся з історичним походженням росіян", - український дипломат

"Автор статті "про історичну єдність росіян та українців" повністю промахнувся з історичним походженням росіян, які, як виявилося, етнічне коріння тягнуть від перших слов’янських племен з Польщі, що в 8 ст. прийшли на європейську територію сучасної РФ, зокрема, кривичів (Псков-Смоленськ), словен (Новгородська земля) та в’ятичів (регіон Москви-ріки та південніше), а також від місцевого багаточисельного фіно-угорського населення (меря, мокша, чудь, весь, іжора і т.д.). Тоді як українці є онуками перших слов’ян - антів та склавинів, які свою державність мали ще з 4 ст. (союз племен антів), а також прямими спадкоємцями русів, які на цій же території після існування Київської держави (482-882 рр.), створюють нову слов’янську державу Русь (882 р.) з центром у тому ж Києві, про який Андрій Первозваний говорив, перебуваючи на схилах Дніпра в 1 ст. н.е., що "на цьому місці буде зведене величне місто осяяне Божою благодаттю", - пише український дипломат та історик Олександр Левченко у своєму блозі, передають Патріоти України, та продовжує:

"Враховуючи, що частина істориків московсько-петербурзької школи постійно намагалася нишком протягнути ідею, що українці в регіоні Дніпра з’являються тільки після руйнування монголо-татарами держави Русь, начебто замінивши корінне населення, що втікало від монголо-татарського погрому, що, в принципі, і озвучив у своїй статті і глава Кремля, розглянемо низку аспектів цього історичного періоду.

Після захоплення в 1240 р. монголо-татарами Києва та його знищення, практично перестала існувати держава Русь з центром у Києві (882-1242 рр.). У зв’язку з цим, на одне століття центр державності русів переноситься до Галицько-Волинського князівства, яке після коронації Папи Римським Великого князя Данила Галицького стає Руським королівством. Однак землі, на яких проживали руси, почали потрапляти під литовські володіння, з якими вони і стали жити в одній державі – Великому князівстві Литовському, Жемайтському і Руському, де мова русів була державною поруч з литовською, а руси брали активну участь в управлінні країною.

В цей час території, де проживали рускіє (Псковська та Новгородська землі, Володимиро-Суздальське, Смоленське, Тверське і Рязанське князівства) опинилися під пануванням монголо-татарської держави – Золота Орда. Володимирські князі підкупом добилися, щоб кафедра Київської митрополії перемістилася з Києва на територію, де проживали рускіє – до Володимира на Клязьмі (1299 р.). Стурбовані кияни відразу звертаються до Константинопольського патріарха, щоб їм висвятили нового Київського митрополита. На землях, де проживали рускіє, починає домінувати новостворене Московське князівство, яке отримавши ярлик у Золотої орди на збір податків з усіх територій, населених рускіми, частину грошей тишком залишало собі, таким чином потайки збагачуючись. У зв'язку з цим, митрополича кафедра плавно переміщується з Володимира на Клязьмы до Москви, де були гроші та політичний вплив. Зі створенням Великого князівства Московського, місцеві князі все менше використовують мову Києва, що була офіційною на Русі, використовуючи все більше місцеві діалекти в’ятичів. В 1448-1589 рр. Московська митрополія перебувала в схизмі та невизнанні з боку канонічних православних церков. І коли в 1470 р. помер архієпископ Велико-Новгородський, Псковський, православне духівництво, віруючі цих двох земель звернулися до Київського митрополита, який традиційно був главою церкви на Русі з моменту її заснування в 988 р. та був завжди канонічно визнаним, щоб той висвятив їм нового архієпископа, але Москва пішла війною на Новгород в 1471 р.

Називаючи приєднання територій до Великого князівства Московського "збиранням земель", автор статті замовчує про вбивства конкурентів Москви, шантаж незгідних приєднатися до Білокамінної, підкуп тих, хто сумнівався. Однак є і історична точність в цьому вислові, тому що Москва стала збирати землі між собою етнічно близькі, які були населені рускіми, які жили в рамках управління держави Золота Орда. А руси, як діти антів залишалися в Литовській, а пізніше Польсько-Литовській державі. Землі, де проживали руси все частіше починають називати Україною. Вперше ця назва згадується в 1187 р. Відповідно назва народу поступово переходить від русів до українців. Але це був довготривалий процес, який продовжувався впритул до 19 ст. Наприклад, у відомій битві 1514 р. об’єднане литовсько-руське військо під командуванням українського гетьмана К.Острожського завдає рішучої поразки армії московитів під Оршею. А в 1654 р., коли підписувалася військова угода між Військом Запорізьким, яке шість років вело кровопролитну війну з поляками, і Московською державою, то сторонами виступали гетьман руський Б.Хмельницький та цар московський О.Романов. Ніколи в землях, де проживали руси, не називали народ в регіоні Москви, Смоленська, Пскова, Новгорода рускіми. Спочатку їх звали московитами за назвою домінуючої тоді Москви, а з 18 ст. росіянами. Балти їх називають кривичами, а поляки як і українці, спочатку московитами, а потім росіянами (за назвою країни з 1721 р. – Росія). Рускіє – це самоназва.

Автор у своїй статті вирішив процитувати лист українського гетьмана, що начебто Б.Хмельницький "подякував царя Олексія Михайловича, що той народ православний, руський (в українському тексті статті на сайті Кремля чомусь взагалі пишуть "російський") під руку свою… царську прийняв". Але треба розуміти, що Переяславський договір 1654 р. не був актом возз’єднання України з Росією, як це хоче представити Москва. В шестирічній війні з поляками гетьман шукав нових союзників, тому і звернувся до Кремля створити військовий союз. Через два роки Б.Хмельницький вже пожалкував, що так вчинив, так як Москва стала вести з Річчю Посполитою сепаратні переговори про розподіл сфер впливу в Україні. Вважаючи це актом зради, в 1656 р. Військо Запорізьке фактично розриває відносини з Московською державою.

Варшава розуміє труднощі боротьби з українськими козаками та пропонує провести реорганізацію країни, де замість Польсько-Литовської держави виникає ще й третій компонент – український (руський), запропонувавши в 1658 р. підписати Гадяцьку унію як створення Польсько-литовсько-руської держави. Новий гетьман Війська Запорізького І.Виговський на це погоджується, але польський сейм в останній момент став вносити в угоду правки, чим і зірвав акт підписання. Москва, відчувши, що план об’єднання українців з поляками провалився, з величезним військом вирушила в Україну в 1659 р., але під Конотопом терпить нищівну поразку від об’єднаного козацько-кримськотатарського війська. Побоюючись подальшого наступу на Москву, цар О.Романов став готуватися до евакуації в північно-східні володіння. Однак тут спрацювала таємна діяльність посольського приказу Московської держави, який вже давно займався підкупом козацької верхівки, зокрема полтавського полковника Золотаренка, який виступив як проти Гадяцької унії, так і наступу на Москву. До нього приєдналися і козаки Запорізької Січи, які вважали Московську державу меншим злом ніж Оттоманська імперія. І якби вони знали, що своїми діями не дозволили Гетьманській Україні вислизнути з залізних обіймів Москви, яка через декілька років підпише зрадницьке для українців Андрусівське перемир’я (1667 р.), за яким Правобережна Україна залишалася за Польщею, а Лівобережна разом з Києвом та територіями Запорізької Січі відійшла до Московської держави. Справа в тому, що у Москви та Варшави не було сил повністю контролювати Україну, тому вони вирішили її поділити між собою. Після цього в Україні починається катастрофічний багатолітній період Руїни, коли Варшава штовхала правобережних козаків на військові походи проти Лівобережної України, а Москва, навпаки, провокувала лівобережне козацтво атакувати Правобережну Україну. Запорожці і подумати не могли, що через 100 років в 1775 р. Росія знищить Січ та захопить величезні землі, якими володіли козаки, назвавши їх разом із захопленими територіями Кримського ханства та Єдисанської орди (територія сучасної Миколаївської та Одеської областей, що була у прямому підпорядкуванні турків) Новоросією, зараз заявляючи, що це історичні російські землі! І якби в 1618 р. Військо Запорізьке на чолі з гетьманом П.Сагайдачним під час спільного походу з поляками на Московську державу з метою введення на царський престол польського королевича, захопило Москву, то акту про ліквідацію Гетьманщини в Україні в 1764 р. також не було б. Зважте самі, стиснувши кільце навколо Білокамінної, запорозькі козаки разом з поляками увірвалися на околиці Москви. Захопивши частину Арбату, польські війська та запорожці відступають, вважаючи за непотрібне завершити хід битви ціною великих людських втрат, вважаючи, що зроблені поступки Кремля є достатніми. А якби Москва впала, то тривання династії Романових було б тільки 5 років, а не 304, і новий цар, син польського короля Сігізмунда ІІІ, точно б опирався у своєму правління не тільки на польське військо, але і запорізьких козаків. У такий спосіб Москва вже була підкорена Лжедмитром І ще в 1605 р. Більші перспективи мав Лжедмитро ІІ, який також мав підтримку запорізьких козаків та українського населення Чернігівщини, Новгрод-Сіверщини та Стародубщини. Саме там, за допомогою українців Лжедмитро ІІ розбиває втричі більшу армію московитів на чолі з боярином В.Шуйським в 1608 р. Однак і він був убитий заколотниками в 1610 р. Новий шанс посадити на московський престол представника Варшави був наприкінці 1618 р., але не вистачило малого. Якби царевич Владислав та гетьман П.Сагайдачний знали, що Москва через 150 років знищить українську та польську державність, то мабуть пішли б на жертви и штурм Білокамінної завершили взяттям, раз і назавжди вирішивши більшість проблем для українців та поляків у наступні чотири століття. А так, від того історичного походу П.Сагайдачного на Москву залишилася тільки пісня, але мабуть найбільш популярна козацька мелодія і сьогодні: "Гей, долиною, гей! Козаки ідуть!".